Аріанство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аріа́нство, арія́нство — один із напрямків ранньої християнської церкви. Протилежним йому було іудео-християнство.

Історія[ред.ред. код]

Назва вчення походить від імені Арія (* 256 — † 336) — священика з Александрії. Заперечуючи церковне вчення про єдину суть Трійці, аріанці твердили, що Христос — Син Божий — нижчий за Бога-Отця. На Нікейському соборі 325 року аріанство було визнане за єресь і остаточно засуджене християнською церквою у 381. Попри це, аріанство було наймасовішим єретичним рухом IV століття в Римській імперії. Більше того, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії, особливою підтримкою користувалося за імператора Констанція II. Як єресь аріанство засуджене остаточно на соборі в 381 році, однак дістало поширення серед германців та було релігією германських держав аж до VI століття.

Аріанству протистояло інше віровчення — іудео-християнство. Єресями вони оголошувалися почергово. Основа аріянства — немає ніякої колективної відповідальності перед богом. Не існує ніяких колективних стосунків з богом — тільки особисті. Наука має бути релігійною, а релігія науковою — це основний постулат сучасного аріянства. Це повністю протирічило іудео-християнству. У своїй основі іудео-християнство повністю заперечувало наукові здобутки, проповідувало догмат віри. Врешті решт перемогло іудо-християнство. Сучасні християнські церкви є іудо-християнськими.

Найдовше аріанство протрималося серед германських племен. Християнство у формі аріанства прийняли остготи, вестготи, вандали, бургунди, свеви, лангобарди та інші племена. В створених ними державах аріанство було панівним, аріанські варварські церкви підкорялися королям, богослужіння велося національними мовами. Підкорене ж римське населення в більшості лишалося православним. Франки чи не єдині з варварів прийняли християнство в його православному вигляді і часто використовували різницю у віросповіданні з іншими германськими племенами як привід для воєн. Внаслідок зовнішньополітичного розрахунку поступово королі варварських держав відмовлялися від аріанства і переходили до католицизму. Частину аріанських держав було знищено разом з їхньою церквою візантійцями в часи Юстиніана. Так сталося з королівствами остготів у Італії, вандалів у Північній Африці. Історик А. Кузьмін у своїй книзі «Початок Русі. Таємниці народження російського народу» висунув версію, що раннє християнство на Русі (Північне Причорномор'я, терени сучасної України) носило аріанський характер. Аріанами були княгиня Ольга, князі Аскольд і Дір. Є припущення, що в імперії гунів також було поширено аріанство.

Також припущенням є те, що князь Володимир ніякого хрещення Русі не проводив, а тільки замінив аріанство іудо-християнством у найбільш непривабливому візантійському вигляді.

На відміну від несторіанства, аріанство вважається повністю знищеним в ранньому Середньовіччі. В той же час окремі пізніші теологи поверталися до нього. Аріанство відродилося у XVI столітті. Прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, поклоніння іконам, мощам, дотримання постів. У середньовічній Речі Посполитій під ім'ям «аріанства» в XVII столітті широкого поширення набуло социніанство[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — Санкт-Петербург: 1890—1907.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]