Аріанство
| Аріанство | |
|---|---|
| Дата створення / заснування | 319[1] |
| Названо на честь | Арій |
| Час/дата припинення існування | 689[2] |
| Протилежне | Трійця |
| | |

Аріа́нство, або арія́нство (лат. Arianismus, Arrianismus, грец. Αρειανισμός), також єресь Арія (лат. Haeresis Ariana, Perfidia Arriana, Haeresis Arrian) — у IV—VI-их століттях християнська течія, один із напрямків розвитку ранньої християнської церкви. Аріанство пов'язують із вченням священника Арія (бл. 256—336), який заперечував християнський догмат про те, що Бог-Син Ісус Христос — єдиносущний (лат. homoousios) Богові-Отцеві, стверджував, що Христос — істота не вічна, а лише найперше, найвеличніше і найдосконаліше творіння Бога-Отця. Спочатку було засуджено на І Вселенському (Нікейському) соборі 325 року, після розколу церкви й багаторічних дебатів з цього питання остаточно засуджене на ІІ Вселенському (Константинопольському) соборі 381 року. Було поширене серед германців до VI століття. Частково відродилося у XVI столітті серед протестантів. Деякі з прихильників аріанства виступали проти традиційних Семи Таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів, тощо. В XVII столітті в Речі Посполитій аріанами обзивали протестантських послідовників социніанства, звинувачуючи таким чином їх в антитринітаризмі[3].

Офіційно вважають, що назва вчення походить від імені Арія (256—336) — священника з Александрії[4]. Заперечуючи тезу про єдину сутність Трійці, аріанці твердили, що Христос — Син Божий — нижчий за Бога-Отця. На І Вселенському (Нікейському) соборі 325 року внаслідок як словесних дискусій, так і фізичного насилля аріанство визнали як єресь. Попри це аріанство було наймасовішою християнською течією IV століття в Римській імперії. Більше того, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії, особливою підтримкою користувалося за імператора Констанція II.
Як єресь аріанство засуджене остаточно на ІІ Вселенському (Константинопольському) соборі в 381 році, однак дістало поширення серед германців та було релігією германських держав аж до VI століття. Аріанство прийняли остготи, вестготи, вандали, бургунди, свеви, лангобарди та інші племена. У створених ними державах аріанство було панівним, аріанські церкви підкорялися королям, богослужіння велося національними мовами. Підкорене ж римське населення в більшості лишалося тринітарним. Франки чи не єдині з варварів прийняли тринітарне християнство і часто використовували різницю у віросповіданні з іншими германськими племенами як привід для воєн. Внаслідок зовнішньополітичного розрахунку поступово королі варварських держав відмовлялися від аріанства і переходили до тринітарного християнства. Частину аріанських держав було знищено разом із їхньою церквою візантійцями в часи Юстиніана. Так сталося з королівствами остготів у Італії, вандалів у Північній Африці.
На відміну від несторіанства, аріанство вважають повністю знищеним у ранньому Середньовіччі. У той же час окремі пізніші теологи поверталися до нього. Аріанство відродилося у XVI столітті. Деякі з його прихильників виступали Семи Таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів. У Речі Посполитій під ім'ям «аріанства» в XVII столітті широкого поширення набуло социніанство[3].
- ↑ Wikitólica — 2025. — ISSN 3101-7339 — Católica Wikitólica doi:Enciclopedia Católica Wikitólica
- ↑ https://web.archive.org/web/20110523123243/http://www.germantribes.org/tribes/Lombards/Lombard%20Rulers/kingsline.htm
- 1 2 Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Є думки, що категорично це заперечують. → Каганець І. Арійський стандарт. — Мандрівець: 2014 [Архівовано 14 травня 2017 у Wayback Machine.]
- Каганець І. Аріянство — релігія знань [Архівовано 5 червня 2019 у Wayback Machine.] // Народний Оглядач. — 4 липня 2012.
- Каганець І. Аріянство — релігія Римської імперії [Архівовано 5 червня 2019 у Wayback Machine.] // Народний Оглядач. — 16 серпня 2012.
- Каганець І. Українське аріянство [Архівовано 5 червня 2019 у Wayback Machine.] // Народний Оглядач. — 27 вересня 2012.
- Каганець І. Аріанські храми в Україні [Архівовано 5 червня 2019 у Wayback Machine.] // Народний Оглядач. — 18 червня 2012.
- Каганець І. Юрій Немирич — лідер аріянства, полковник Богдана Хмельницького [Архівовано 5 червня 2019 у Wayback Machine.] // Народний Оглядач. — 28 листопада 2012.
- о. Карась З. І Вселенський собор і аріянська єресь // УГКЦ, Коломийсько-Чернівецька Єпархія.
- Стельмашова А. І. Аріанство [Архівовано 26 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Арианство [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Православная богословская энциклопедия. — Петроград : тип. А. П. Лопухина, 1900. — Т. І. — кол. 1009—1023. (рос.)
- Арианство // Православная энциклопедия [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- Рудоквас А. Д. Очерки религиозной политики Римской империи времени императора Константина Великого. (рос.)
- Север С. Хроника, кн. 1, 2 [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.] / перевод Донченко А. И. (рос.)
- Аріанство // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Средневековый мир в терминах, именах и названиях: словарь-справочник / Е. Д. Смирнова; Л. П. Сушкевич; В. А. Федосик. — Минск : Беларусь, 1999. — 383 с. — ISBN 985-01-0151-2. (рос.)
- Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Аріанство [Архівовано 14 липня 2017 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аріанство
- Аріянство [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 48. — 1000 екз.
- Septimii Florentis Tertulliani, De Carne Christi Liber [Архівовано 13 березня 2007 у Wayback Machine.] (лат.)
- Arianism // Catholic Encyclopedia [Архівовано 17 липня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)