Петрик Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петрик Володимир Васильович
Василь Петрук.jpg
Народився 1921(1921)
Ворона
Помер 26 травня 2002(2002-05-26)
Ворона
Коломийський район
Івано-Франківська область
Поховання Ворона (Коломийський район)
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність хореографія
Відомий завдяки хореограф
Alma mater Станиславівська українська гімназія
Нагороди
Народний артист України
Заслужений артист України
Орден «Знак Пошани»

Володи́мир Васи́льович Пе́трик (нар. 1921, Ворона — пом. 26 травня 2002, Ворона, Коломийський район, Івано-Франківська область) — український хореограф, постановник танців Державного гуцульського ансамблю пісні і танцю Івано-Франківської обласної філармонії, Народний артист України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Володимир Васильович Петрик у селі Ворона Тлумацького повіту (тепер Коломийський район) Станіславської (тепер Івано-Франківська) області в селянській сім'ї 30 серпня 1921 року[1]. Природа обдарувала Петрика тим, що зветься талантом: надзвичайною музикальністю, даром до танцю, співу та багатою фантазією. Не було в селі жодного фесту, великодніх забав чи весіль, де не бачили б в таці Владика. Це зіграло вирішальну роль в його подальшій творчості.

Володимир Петрик у рідному селі Ворона закінчив початкову п'ятирічку (1928 — 1933). В селі діяло 3 мистецькі гуртки: хор, драмгурток і доріст, в який ходила дітвора, що ще не доросла до 16 років долучалася до культурних надбань — співів, танців, музики. У цьому дорості Петрик не тільки виступав. Тут він уперше в житті відважився реалізувати у життя багаторічний задум та поставив «Чумацький» танець з батіжками та «Катерину». Це була його перша спроба й перше випробовування.

Закінчивши відповідні курси, Володимир був диригентом самодіяльного хору. У 1938 році батько віддає Володимира Петрика на навчання до дяка, яке він успішно завершив, бо мав гарний тенор, проте дяком так і не став.

У 1939 році на Прикарпатті в галузі культури було створено на базі самодіяльних мистецьких колективів обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка. При театрі одразу створили акторську й балетну студії, де могла шліфувати свою майстерність театральна молодь. У цю студію до Ярослава Чуперчука і прийшов Володимир Петрик у 1939 році. Паралельно Володимир Петрик вступає на 2-й курс Станіславської чоловічої гімназії.

В березні 1940 року, наказом відділу у справах мистецтв, провели розмежування між драматичним театром і новоствореним гуцульським ансамблем як самостійною мистецькою одиницею обласної філармонії. Балетмейстер Ярослав Чуперчук, який з театру перейшов до гуцульського ансамблю і Ярослав Барнич почали укомплектовувати штати. 1940 рік Петрик зустрів уже артистом балету гуцульського ансамблю. Дуже скоро колектив зробив програму, показував її містами і селами Галичини, Покуття, а згодом в столичних містах — Києві та Москві.

З початком війни багато артистів розбіглося по своїх домівках. Володимир Петрик просто з вокзалу з усіма своїми зібраними для гастролей речами пустився додому.

Когутяк залишає театр в Станіславі і організовує новий в Коломиї, дерегентом оркестру став Євген Цисін, балетмейстер — Я. Чуперчук, який привів з собою танцюристів гуцульського ансамблю. Не забув він і про В.Петрика, запросивши його як танцюриста й виконавця сольних партій. Сценічність та темпераментність Володимира не залишились без уваги. На одному з концертів були присутні представники українського товариства з Відня, які згодом дали йому виклик-запрошення до Віденської балетної школи.

З Коломиї зібрався у Ворону до рідних попрощатися з батьками, але тут попав під облаву німців. Полонених швидко зігнали докупи, під конвоєм повели до залізничної станції.

У Відні просто неба ішов розподіл полонених на роботу. Тут на викупі були заможні люди, які потребували для себе приватно різноробочих і тому уважно слухали характеристику кожного. Коли підійшла черга до Петрика, на запитання, що вміє робити, відповів — танцювати. Ті люди, що його викуповували — винаймали, були в далекому корінні українці. Петрик згодився працювати підсобним у балетній школі і додав: «Я хочу там ще вчитися!» Тут він показав свій виклик-запрошення на навчання в балетну школу Відня.

У Відні він поглиблено вивчав анатомію, музичну грамоту, вокал, композицію, народний і класичний танці. Тут його навчили танцювати італійську тарантелу, аргентинське танго, модерний фокстрот і безліч слов'янських танців.

У 1945 році Володимир Петрик повертається в Україну. За його словами, він не зміг більше залишитися на чужині. Час, коли Володимир Васильович повертався додому, був дуже суворий. Коли поїзд проходив через Молдавію, військовий патруль забирає у нього всі документи і знімає з потяга. А згодом Петрика відправляють у вугільну шахту на Донбас. Та доля Володимира Петрика склалась так, що він зумів повернутися на свою рідну землю, в Гуцульський ансамбль пісні і танцю. Там він працював танцюристом, а з 1947 року його призначають балетмейстером-постановником.

За свої 54 роки балетмейстерської діяльності Володимир Васильович Петрик вклав внесок у розвиток хореографічного мистецтва та відродження звичаїв Прикарпаття. Його діяльність як балетмейстера, як постановника, як педагога не залишилося непомітною.

Помер Володимир Васильович Петрик 26 травня 2002 року. Похований на своїй батьківщині у селі Ворона.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У 2006 році, в рідному селі Володимира Петрика — Вороні, проходить обласне свято народної хореографії «Прикарпатські візерунки», присвячене його пам'яті[2][3].

Доробок[ред. | ред. код]

Творча спадщина Володимира Петрика налічує величезну кількість постановок. Серед найвідоміших малометражних танців:

  • «Гуцулка»,
  • «Гуцулка на царині»,
  • «Космачанка»,
  • «Прикарпатський танець»,
  • «Ямницька полька»,
  • «Сербин» (покутський танець),
  • «Марічка»,
  • «Дрібонька»,
  • «Бойківчанка»,
  • «Аркан»,
  • «Чабани» та інші[4].

Нагороди, премії та звання[ред. | ред. код]

  • «Заслужений артист України» (1963)
  • «Народний артист України» (1993)[5]
  • орденом «Знак пошани»,
  • Ленінською медаллю,
  • Чотири Дипломи І ступеня від Ради міністрів України,
  • Три Грамоти Міністерства культури України,
  • Три Дипломи І ступеня Міністерства культури СРСР,
  • Грамота Міністерства деревообробної промисловості УРСР,
  • Подяка Міністерства культури за урочистий концерт майстрів мистецтв з нагоди п'ятої річниці Незалежності України від 23 серпня 1996 року.
  • Президентська пенсія (2001)

Література[ред. | ред. код]

  1. Бойко О. С. Художній образ в українському народно-сценічному танці. 26.00.01 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. — К.,2008. — 19 с.
  2. Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю: [Навч.посіб. для ін-тів культури] / — 3-е вид. — К.: Мистецтво, 1996. — 493, [1] с.
  3. Гарасимчук Р. Народні танці українців Карпат. / Р. Гарасимчук; НАН України, Ін-т народознав. — Л., 2008. Кн. 1 : Гуцульські танці. — 607 с., іл. Кн. 2: Бойківські і лемківські танці. — 320 с., іл.
  4. Голдрич О. Хореографія: Посіб. з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю. — Л.: Край, 2003. –160 с. –26 іл.
  5. Демків Д. Ярослав Чуперчук: феномен гуцульської хореографії. — Коломия: Вік, 2001. — 167с.: іл., ноти.
  6. Затварська Р. Василина Чуперчук. Перлина гуцульського танцю. — Івано-Франківськ. Нова Зоря, 2002. — 135 с.: іл.
  7. Затварська Р. Маестро гуцульського танцю. / Затварська. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2002. — 160 с., іл.
  8. Кривохижа А. Гармонія танцю. / А. Кривохижа. — Кіровоград: Антураж А, 2003. — 99 с., іл.
  9. Мерлянова О. А. Жіночі танці в українській народній хореографії. 26.00.01 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. — К., 2009. — 19 с.
  10. Прикарпаття. Спадщина віків: пам'ятки природи, історії, культури, етнографії / Івано-Франків. облрада. — Л. : Манускрипт-Львів, 2006. — 567 с.: іл.
  11. Українські народні танці / П. П. Вірський (ред.) Андрій Іванович Гуменюк (упоряд.). — К.: Наук. думка, 1969. — 615 с.: схеми, ноти.
  12. Стасько Б. В. Митці народної хореографії Прикарпаття. [посіб. для студ. хореогр. від. мистецьких вищ. навч. закл.]/Богдан Стасько, Наталія Марусик; М-во освіти і науки України. Видавн.-дизайнер. від. ЦІТ, 2009. — 163 с.: іл.
  13. Стасько, Б. В. Танці з Прикарпаття: навч. посіб. для студ. мистец. спец. вищ. навч. закл. / Богдан Стасько; М-во освіти і науки України. –2-ге вид. –Івано-Франківськ: Плай, 2009. — 205 с.: іл., ноти.
  14. Стасько Б. Хореографічне мистецтво Івано-Франківщини. –Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004. — 312 с. — 8 с. кол. іл.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]