Посполітак Микола Корнійович

Посполітак Микола Корнійович
Посполітак Микола Корнійович
Народження	16 травня 1950 ; Полтава, Українська РСР, СРСР
Смерть	21 липня 2019 (69 років)
	Полтава, Україна
Країна	СРСР; Україна
Навчання	Харківський художньо-промисловий інститут (1973)
Вчитель	Сизиков Валентин Васильович і Жуковська Любов Гнатівна
Діяльність	скульптор, графік, дизайнер
Член	Спілка художників України
Батько	Посполітак Корній Сидорович
Роботи в колекції	Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, Великосорочинський літературно-меморіальний музей Миколи Васильовича Гоголя і Вовчицький краєзнавчий музей імені Івана Саєнка
Нагороди

Микола Корнійович Посполіта́к (16 травня 1950, Полтава — 21 липня 2019, Полтава) — український графік, скульптор і дизайнер; член Спілки художників України з 1995 року^[1].

Біографія

Народився 16 травня 1950 року в місті Полтаві (нині Україна). Син скульптора Корнія Посполітака^[1]. 1973 року закінчив Харківський художньо-промисловий інститут де був учнем Валентина Сизикова, Любові Жуковської^[2].

Протягом 1973—1990 років працював на Полтавському художньо-виробничому комбінаті, де у 1982—1988 роках обіймав посаду головного художника; у 1990—1992 роках працював методистом Полтавського обласного центру народної творчості; у 1992—1995 роках завідував Полтавським будинком самодіяльного мистецтва^[1].

Мешкав у Полтаві в будинку на вулиці Красіна, № 116, корпус № 1, квартира № 24^[2]. Помер у Полтаві 21 липня 2019 року^[1].

Творчість

Працював у галузях станкової і монументальної скульптури, графіки (плакат, ужиткова графіка, графіка малих форм), художнього оформлення інтер'єру та громадських будівель. Серед робіт:

станкова скульптура

«Розвідувач надр» (1975, оргскло);
«Урожай» (1976, оргскло);
«Праматір аріїв» (2001);

декоративні рельєфи в Полтаві

в будівлі телеграфно-телефонної станції (1975);
в будинку управління «Нафтогазодобування» (1976);
на навчальному корпусі електротехнічного технікуму (1978);

плакати

«Виростили — зберемо без втрат» (1980);
«Нехай не згасне життя прекрасне!» (1981);
«Кожний день календарний — ударний» (1981);
«На варті здоров'я, миру та гуманізму» (1985);
«Варто лише смикнути» (1986);
«Мир космосу — мир землі» (1986);
«Прикрасимо рідну землю» (1986);

пам'ятники

Тарасу Шевченку в селі Шедієвому (1989);
кооператору і громадському діячеві Миколі Балліну на вулиці Щорса, № 77-а в Донецьку (2000);
економісту Михайлу Туган-Барановському в Донецьку (2002);
Тарасу Шевченку в місті Зінькові (2004);
організатору Олімпійських ігор Олексію Бутовському в Полтаві (2005, архітектор В. Шевченко);
Івану Боровенському на вулиці Покровській, № 19 у Решетилівці (23 вересня 2010, архітектор О. В. Приходько, співавтор І. Л. Геращенко)^[3];
космонавту Георгію Береговому в селі Федорівці (2011);
полтавському міському голові Анатолію Кукобі на вулиці Анатолія Кукоби в Полтаві (2012);
Тарасу Шевченку в місті Гадячі (2013).


пам'ятник М. Туган-Барановському	пам'ятник Т. Шевченку в Зінькові	пам'ятник О. Бутовському	пам'ятник І. Боровенському	пам'ятник Г. Береговому	пам'ятник Т. Шевченку в Гадячі

меморіальні та анотаційні дошки

музичному діячу Дмитру Ашхарумову (1993), бандуристу Володимиру Кабачку (1994) на будинку Полтавський коледжу мистецтв;
конструктору-винахіднику авіаційного парашута Глібу Котельнікову у Полтаві (2000);
Генеральному секретарю освіти періоду УНР Івану Стешенку в селі Великих Будищах (2008);
літературознавцю Петру Ротачу в Полтаві (2009);
художнику та архітектору Василю Кричевському на перетині вулиць Пилипа Орлика та Кричевського у Полтаві (24 листопада 2016)^[4];
актору Юрію Попову на вулиці Пушкіна, № 41/28 у Полтаві (10 листопада 2017)^[5].


меморіальна дошка Д. Ахшамурову	меморіальна дошка В. Кабачку	меморіальна дошка Г. Котельнікову	меморіальна дошка П. Ротачу	меморіальна дошка В. Кричевському

Автор генерального проєкту оформлення Співочого поля імені Марусі Чурай у Полтаві (1986)^[1].

Брав участь у мистецьких виставках у Харкові у 1970 році, Полтаві з 1975 року, Києві з 1978 року, Велико-Тирново у 1980 році^[1].

Окремі роботи митця зберігаються в Полтавському краєзнавчому музеї, Великосорочинському літературно-меморіальному музеї Миколи Гоголя, Вовчицькому краєзнавчому музеї^[1].

Відзнаки

Диплом І ступеня і золота медаль ВДНГ УРСР (Київ, 1985)^[1];
Полтавська міська премія імені Миколи Ярошенка за 2013 рік^[1].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Енциклопедія сучасної України, 2023.
↑ ^а ^б Посполітак Микола Корнійович / Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003. С. 406.
↑ Знайомство з містом / Решетилівська міська рада. 10 липня 2021.
↑ У Полтаві відкрили інформаційну дошку художнику та архітектору Василю Кричевському. / Інтернет-видання «Полтавщина». 25 листопада 2016.
↑ За останні два дні у Полтаві відкрили дві меморіальні дошки: актору Юрію Попову та журналісту Олександру Кулику / Інтернет-видання «Полтавщина». 12 листопада 2017.

Література

В. М. Ханко. Посполітак Микола Корнійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2025. — ISBN 966-02-2074-X.

[FOOTNOTEЕнциклопедія_сучасної_України2023-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Енциклопедія сучасної України, 2023.

[ДЧ-2] а ^б Посполітак Микола Корнійович / Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003. С. 406.

[3] Знайомство з містом / Решетилівська міська рада. 10 липня 2021.

[4] У Полтаві відкрили інформаційну дошку художнику та архітектору Василю Кричевському. / Інтернет-видання «Полтавщина». 25 листопада 2016.

[5] За останні два дні у Полтаві відкрили дві меморіальні дошки: актору Юрію Попову та журналісту Олександру Кулику / Інтернет-видання «Полтавщина». 12 листопада 2017.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]