Почесний громадянин міста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Поче́сний громадя́нин мі́ста — звання, що є вищим визнанням заслуг перед містом і його жителями.

Критерієм надання статусу почесного громадянина міста є, насамперед, оцінка діяльності особи згідно принципу «людина для людини». Тобто, яким є внесок особи у розвиток місцевої громади, а отже й кожного з мешканців міста. Процедура висунення кандидатури й ухвалення рішення щодо неї є відкритою (про це пишуть у місцевих ЗМІ, із обґрунтуванням пропозиції надання тій чи іншій особі цього статусу можна ознайомитись на сайті органу місцевого самоврядування). З цього випливає, що почесне громадянство міст як соціальні практики, що мають місце протягом тривалого часу й санкціонуються і регулюються не лише соціальними, а й правовими нормами, ґрунтується на певних європейських принципах та цінностях, які закріплено у низці міжнародних актів кінця ХХ-початку ХХст. Насамперед, це відкритість та участь як принципи належного врядування, встановлені Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй, Білою Книгою Європейського врядування [2] та гуманістичний вимір у діяльності держави, який визначено однією з цінностей Хартією основних прав ЄС [3]. Однак, означені принципи та цінності тією чи іншою мірою є складовими соціальних європейських практик протягом вже не одного століття.

Було широко поширене в Російській імперії. Нині існує в низці країн, наприклад, Україні, Німеччині[1], Австрії, Росії, Вірменії.

Історія[ред. | ред. код]

Почесне громадянство міст пройшло шлях від військового привілею за часів стародавнього Риму, до права на майнові, податкові привілеї у добу середньовіччя та до повністю церемоніального статусу у сучасному суспільстві. Напевно, найдавнішу історію законодавчого регламентування надання звання почесного громадянина міста має Велика Британія. Ще 1237р. вперше визначено порядок надання звання «Freeman». Протягом тривалого часу відповідний статус передбачав значні привілеї, зокрема, звільнення від дорожніх зборів, право голосу на парламентських виборах. Мала місце широко поширена практика купівлі статусу почесного громадянина міста («Freeman»). Втім, законами 1835 й 1885рр. скасовувалась більшість привілеїв, що раніше забезпечувалася його носіям та заборонялося практику купівлі чи дарування означеного звання.

Отже, соціальні практики протягом значного проміжку часу не були бездоганними. Однак, за всіх часів право надання відповідного звання належало до компетенції органів місцевого самоврядування й засадничий критерій, яким при цьому керувалися, становив внесок кандидата на звання почесного громадянина у розвиток міста.

Звання, поширене в Російській імперії в XIX — на початку XX століття. Воно надавалося за клопотанням міської думи і символізувало виняткову форму вираження вдячності суспільства конкретній людині за діяльність на користь міста, а також дань пошани особі, що має особливі заслуги перед Вітчизною. Це був прочесний титул, не пов'язаний ні з якими обов'язками. Наприклад, у Харкові звання існувало з 1837 по 1914 роки.

У СРСР в період застою (середина 1970-х) практику присвоєння звання почесного громадянина міст відродили. А після розпаду СРСР — вона залишилися в ряді країн, що вийшли зі складу СРСР. Водночас це звання було дуже поширене в містах країн Західної Європи в ХХ ст[1][2].

Примітки[ред. | ред. код]

Т.Е. Тєлькінєна Почесне громадянство міста як маркер нашої європейськості (Дніпропетровськ & Варшава, Краків, Вроцлав, Люблін) // Альманах права. Право і прогрес: складові забезпечення в сучасних умовах. – Випуск 7. – К., 2016. – 448 с. – С. 385 – 390.

Див. також[ред. | ред. код]

Україна Україна[ред. | ред. код]

Росія Росія[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]