Почивалін Микола Михайлович (письменник)
| Почивалін Микола Михайлович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
7 квітня 1921 Баничі, Глухівського повіту, Чернігівської губернії, СРСР | |||
| Помер |
25 січня 1988 (66 років) Пенза, СРСР | |||
| Поховання | Novozapadnoe Cemetery, Penzad | |||
| Громадянство |
 СРСР | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Мова творів | російська | |||
| Роки активності | 1951–1988 | |||
| Напрямок | соцреалізм | |||
| Жанр | роман, оповідання, нарис | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
| Нагороди |
  | |||
|
| ||||
Почивалін Микола Михайлович (7 квітня 1921, с.Баничі — 25 січня 1988, м.Пенза) — російський радянський поет, прозаїк, автор нарисів, член Спілки журналістів СРСР, член Союзу письменників СРСР, учасник Другої світової війни.
Народження[ред. | ред. код]
Народився в родині лісничого у с. Баничі на Чернігівщині (нині Глухівський район Сумської області). Коли С.Почиваліну було сім років родина переїхала у 1928 році в село Поспеловка, Пензенської губернії — місце, яке сам Микола Михайлович вважав своєю батьківщиною.
Навчання[ред. | ред. код]
Навчався у Кузнецькій середній школі. Перші вірші й оповідання написав ще школярем. Вони були опубліковані у місцевій пресі. Після закінчення десятирічки почав працювати в Кузнецькій районній газеті літературним співробітником. Газетну роботу любив безмежно, вона стала його професією[1].
Бойові дії[ред. | ред. код]
У роки Другої світової війни служив співробітником в армійській пресі, потім у стрілецькому полку[2].
Будівельник та літератор[ред. | ред. код]
Після війни працював на будівництві московського метро.
Літературна діяльність у М. Почиваліна переважила і він почав знову працювати в газетах Казахстану та Сибіру. Одночасно писав літературні твори тапублікувався в обласних і республіканських газетах.
З 1953 року Микола Михайлович починає працювати професійним літератором:
- Перші книги: «Щастя» (1951), «Прості люди» (1951 р.), «Сибірська зошит» (1954 р.).
- Перша велика повість «Юність» (1954 р.) — про військові журналістів, багато в чому автобіографічна.
Загалом М. Почівалін — автор 60 книг[1].
Повість «Після зими» (1958) переведена на угорську мову, а — «Летять наші роки» (1963) — на болгарську[2].
Творчий доробок[ред. | ред. код]
- Почивалин Н. М. Выстрел на окраине. — Саратов: Приволжское книжное издательство, 1966.
- Почивалин Н. М. Избранные произведения в 2-х томах. Том 1. Москва: Художественная. литература, 1980
- Почивалин Н. М. Избранные произведения в 2-х томах. Том 2. (1980)
- Почивалин Н. М. Летят наши годы: Повести. Сборник. Саратов: Приволжское книжное издательство, 1964.
- Почивалин Н. М. Роман по заказу: Роман и рассказы. Москва: Издательство «Современник», 1975. — Новинки «Современника»
Пам'ять[ред. | ред. код]
У м. Пенза на будинку № 72 по вулиці Володарського, де жив і творив Микола Почівалін 28 червня 2012 року була відкрита меморіальна дошка письменнику[1].
Похований на Новозахідне кладовище (Пенза)Новозахідному кладовищі у м. Пенза.
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Горланов Г. Е. Почивалин Николай Михайлович / Пензенская энциклопедия. М.: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 2001, с. 494
|
