Перейти до вмісту

Московський метрополітен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Московський метрополітен
рос. Московский метрополитен
Опис
КраїнаРосія Росія
МістоМосква
Дата відкриття15 травня 1935 (90 років)
Вартість проїзду60₽ (картою «Тройка» — 42₽)
Щоденний пасажиропотік6,498 млн (2016)[1] 9,55 млн (максимальний)
Річний пасажиропотік2378,3 млн (2016)[1]
Сайтmosmetro.ru Редагувати інформацію у Вікіданих
Підприємницькі дані
ОператорMoskovskiy metropolitend Редагувати інформацію у Вікіданих
НагородиОрден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
Маршрутна мережа
Кількість ліній16 (+ монорейка + МЦК)
Кількість станцій258 (+ 6 станцій монорейки; + 31 станцій МЦК)
Довжина мережі449 км (+ 4,7 км монорейки та 54 км МЦК)
Рухомий склад
Кількість вагонів5956
Кількість вагонів у складі3—8
Кількість депо21
Технічні дані
Ширина колії1520 мм
Середня швидкість40,78
Максимальна швидкість80
Схема маршрутів

CMNS: Московський метрополітен у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Моско́вський метрополіте́н (рос. Московский метрополитен) — система ліній метрополітену у Москві.

Історія

[ред. | ред. код]

Московський метрополітен відкритий 15 травня 1935 року, проте його історія починається ще з 1870-х років XIX століття. Тоді вперше було запропоновано створити позавуличний транспорт, але надалі пропозицій справи так і не дійшли.

15 травня 1902 року інженер Петро Балінський та його співавтор Євген Кнорре надали на ім'я московського генерал-губернатора доповідну записку, якій було запропоновано створити у Москві «міську залізницю великої швидкості позавуличного руху». До цього були ще інші проєкти, але в цей час у авторів вперше була нагода широко представити свій проєкт та досягти обговорення його у міській Думі. Незважаючи на такий успіх, після бурхливих обговорень проєкту у міській Думі, була ухвалена невтішна резолюція: «Господам Кнорре і Балінському в їх посяганнях відмовити...».

Чимало станціям метрополітену змінювались їхні назви, деяким — декілька разів. Метрополітен спочатку носив ім'я Лазара Кагановича. З 1955 року метрополітену присвоєно ім'я Володимира Леніна. 6 вересня 1947 року метрополітен нагороджений орденом Леніна «за зразкову організацію роботи з перевезення населення та успішне освоєння нової техніки», а 1985 року метрополітену нагороджений орден Трудового Червоного Прапора «за успішне виконання планів перевезення пасажирів». З 1992 року транспортна система переважно іменується стисло — Московський метрополітен.

Короткий опис мережі

[ред. | ред. код]

Система включає 16 ліній, загальна протяжність — 449 км, на яких розташовані 258 станцій. 31 грудня 2020 року відкрита станція «Електрозаводська». Ще дві станцій ВКЛ («Народне ополчення» та «Мньовники») відкриті 1 квітня 2021 року. 7 грудня 2021 року відкриті ще 10 станцій Великої кільцевої лінії від «Мньовников» до «Каховської». Велика кільцева лінія — найдовша лінія Московського метрополітену, якою здійснюється круговий рух та існує вилкове відгалуження від станції «Хорошівська» до «Ділового центру», яке в перспективі перетвориться на перегін «Шелепіха» — «Діловий центр» Рублево-Архангельської лінії, що будується, і службову сполучну лініїю «Хорошівська» — «Шелепіха» у зв'язку з чим буде тимчасово закрито, терміни не називаються, є найбільшим у світі реалізованим проєктом у метробудівній галузі, після відкриття стала найдовшою кільцевою лінією метро у світі, випередивши за цим показником лінію № 10 Пекінського метрополітену завдовжки 57,1 км, на якій розташовано 31 станція, відкриття останніх 9 станцій ВКЛ, розташованих на північній та південно-східній ділянках, відбулося 1 березня 2023 рокц. На п'яти станціях лінії тестується технологія 5G.

На схемах метрополітену позначається бірюзовим кольором та номером Велика кільцева лінія для основного маршруту та Велика кільцева лінія — від «Савєловської» до «Ділового центру».

На лінії передбачається використовувати системи автоведення. У планах влади Москви відкрити до 2025 року 30 нових станцій. Сюди входять відкриття Комунарської лінії, а також початок робіт Бірюльовскої та Рублево-Архангельської ліній.

До складу метрополітену входить монорейкова лінія. У звичайний робочий день пасажири здійснюють 9,538 млн поїздок (дані річного звіту за 2007 рік), у середній календарний день — 7,82 млн поїздок. Усім лініям привласнені назви і короткі позначення, які для всіх ліній є порядковим номером. Кільцева лінія сполучає всі останні лінії, окрім Бутовської, Некрасовської та Солнцевської.

Велика частина ліній і станцій підземні, проте є й винятки. Так, Філівська лінія має довгу наземну ділянку від станції «Студентська» до станції «Кунцевська» з 7 наземними станціями, а також відкритий метроміст між станціями «Смоленська» та «Київська». Бутовська лінія легкого метро на 2/3 пролягає на поверхні, єдині підземні станції на ній — «Вулиця Старокачаловська» та «Лісопаркова». Наземні ділянки також існують на Тагансько-Краснопресненській (наземна станція «Вихіно» та частина перегону «Текстильщики» — «Волгоградський проспект»), на Арбатсько-Покровській (наземні станції «Ізмайловська» й «Кунцевска» та частина перегонів, що прилучаються до них) лініях. Окрім згаданого Смоленського метромосту Філівської лінії, є метромости через річку Яуза на Сокольницькій лінії (між «Преображенською площею» та «Сокольниками»), на Замоскворіцькій (між «Автозаводською» і «Коломенською»), та найвідоміший — критий метроміст, на нижньому ярусі якого розташована станція «Воробйові гори» (побудований у 1958 році, з 1983 по 2001 рік перебував на реконструкції).

Спуск на підземні станції метрополітену і підйом на надземні здійснюється ескалаторами й сходовими маршами. Ескалатори переважно однопролітні, три- або чотириниткові. На станціях Бутовської лінії, «Строгіно», «Кунцевська», «Слов'янський бульвар» побудовані ліфти для осіб з обмеженнями опорно-рухової системи, а на станціях «Алтуф'єво» й «Строгіно» на сходах для їхньої зручності встановлений спеціальний пересувний пандус.

Чимало старих станцій мають свої власні наземні вестибюлі, проте за часів активного розвитку мережі метрополітену їхнє будівництво було визнане економічно і практично недоцільним, тож станції почали будувати з підземними вестибюлями, найчастіше суміщеними з підземними пішохідними переходами.

У Московському метрополітені експлуатується рухомий склад трьох поколінь, й наразі триває активне оновлення парку вагонів, зокрема — старі і такі, що відслужили термін експлуатації, списуються, менш старі модернізуються, а також інтенсивно закуповуються новий рухомий склад.

Лінії метрополітену

[ред. | ред. код]
Назва лінії № / колір Російською Введення в експлуатацію Довжина Кількість станцій
Сокольницька Сокольническая 1935 44,1 км 26
Замоскворіцька Замоскворецкая 1938 42,9 км 24
Арбатсько-Покровська Арбатско-Покровская 1938 45,5 км 22
Філівська Филёвская 1958 14,9 км 13
Кільцева Кольцевая 1950 19,4 км 12
Калузько-Ризька Калужско-Рижская 1958 37,8 км 24
Тагансько-Краснопресненська Таганско-Краснопресненская 1966 42 км 23
Калінінсько-Солнцевська Калининско-Солнцевская 1979 27 км 19
Серпуховсько-Тимірязєвська Серпуховско-Тимирязевская 1983 41,2 км 25
Люблінсько-Дмитровська Люблинско-Дмитровская 1995 38,3 км 26
Велика кільцева Большая кольцевая 2018 70 км 31
Бутовська Бутовская 2003 10,0 км 7
Монорейкова[2] Монорельс 2004 4,7 км (6)
Московське центральне кільце Московское центральное кольцо 2016 54,0 км (31)
Некрасовська Некрасовская линия 2019 19,6 км 8
Троїцька Троицкая линия 2024 7,5 км 7
Всього: 476,1 км 265
Перегляд або редагування номерів.

Електродепо

[ред. | ред. код]
Діючі електродепо Дата відкриття Лінії Вагони Координати
ТЧ-1 «Північне» 26 квітня 1935 Сокольницька 81-717/714, 81-717.5М/714.5М, 81-717.5А/714.5А 55°46′52″ пн. ш. 37°39′32″ сх. д. / 55.781° пн. ш. 37.659° сх. д. / 55.781; 37.659 (Депо Северное)
ТЧ-2 «Сокіл» 10 вересня 1938 Замоскворіцька лінія 81-717/714, 81-717.5/714.5, 81-717/714РУ2, 81-717.5М/714.5М[3] 55°48′43″ пн. ш. 37°30′43″ сх. д. / 55.812° пн. ш. 37.512° сх. д. / 55.812; 37.512 (Депо Сокол)
ТЧ-3 «Ізмайлово» 14 січня 1950 Арбатсько-Покровська 81-740.1/741.1, 81-740.4/741.4. 55°47′20″ пн. ш. 37°46′23″ сх. д. / 55.789° пн. ш. 37.773° сх. д. / 55.789; 37.773 (Депо Измайлово)
ТЧ-4 «Красна Пресня» 1 квітня 1954 Кільцева 81-740.4/741.4 55°46′05″ пн. ш. 37°33′43″ сх. д. / 55.768° пн. ш. 37.562° сх. д. / 55.768; 37.562 (Депо Красная Пресня)
ТЧ-5 «Калузьке» 13 жовтня 1962 Калузько-Ризька 81-717/714, 81-717.5/714.5, 81-717/714РУ2[3] 55°39′36″ пн. ш. 37°32′46″ сх. д. / 55.660° пн. ш. 37.546° сх. д. / 55.660; 37.546 (Депо Калузьке)
ТЧ-6 «Планерне» 28 грудня 1975 Тагансько-Краснопресненська 81-765/766/767, Еж3/Ем-508Т 55°52′05″ пн. ш. 37°26′10″ сх. д. / 55.868° пн. ш. 37.436° сх. д. / 55.868; 37.436 (Депо Планерное)
ТЧ-7 «Замоскворіцьке» 10 липня 1969 Замоскворіцька 81-717/714, 81-717.5/714.5, 81-717.5М/714.5М 55°38′42″ пн. ш. 37°37′19″ сх. д. / 55.645° пн. ш. 37.622° сх. д. / 55.645; 37.622 (Депо Замоскворіцьке)
ТЧ-8 «Варшавське» 4 листопада 1983 Серпуховсько-Тимірязєвська
Бутовська		 81-740/741, 81-740А/741А, 81-740.1/741.1, 81-740.4/741.4, 81-760/761 55°38′13″ пн. ш. 37°37′19″ сх. д. / 55.637° пн. ш. 37.622° сх. д. / 55.637; 37.622 (Депо Варшавское)
ТЧ-9 «Філі» 01 січня 1962 Філівська 81-765.2/766.2/767.2 55°44′42″ пн. ш. 37°30′11″ сх. д. / 55.745° пн. ш. 37.503° сх. д. / 55.745; 37.503 (Депо Фили)
ТЧ-10 Свіблово 30 вересня 1978 Калузько-Ризька 81-717.5/714.5, 81-717.5M/714.5M, 81-765/766/767, 81-765.3/766.3/767.3 55°51′36″ пн. ш. 37°39′11″ сх. д. / 55.860° пн. ш. 37.653° сх. д. / 55.860; 37.653 (Депо Свиблово)
ТЧ-11 Вихіно 31 грудня 1966 Тагансько-Краснопресненська 81-765/766/767 55°42′40″ пн. ш. 37°49′44″ сх. д. / 55.711° пн. ш. 37.829° сх. д. / 55.711; 37.829 (Депо Выхино)
ТЧ-12 Новогіреєво 30 грудня 1979 Калінінська 81-760/761 55°44′56″ пн. ш. 37°50′10″ сх. д. / 55.749° пн. ш. 37.836° сх. д. / 55.749; 37.836 (Депо Новогиреево)
ТЧ-13 Черкізово 24 червня 1990 Сокольницька 81-717.5М/714.5М, 81-765.4/766.4/767.4 55°48′29″ пн. ш. 37°44′20″ сх. д. / 55.808° пн. ш. 37.739° сх. д. / 55.808; 37.739 (Депо Черкизово)
ТЧ-14 Владикіно 01 березня 1991 Серпуховсько-Тимірязєвська 81-760/761 55°51′00″ пн. ш. 37°36′40″ сх. д. / 55.850° пн. ш. 37.611° сх. д. / 55.850; 37.611 (Депо Владыкино)
ТЧ-15 Печатники 28 грудня 1995 Люблінсько-Дмитрівська 81-717.5/714.5, 81-717.5М/714.5М, 81-717.6/714.6 55°42′00″ пн. ш. 37°43′05″ сх. д. / 55.700° пн. ш. 37.718° сх. д. / 55.700; 37.718 (Депо Печатники)
ТЧ-16 Митіно 24 грудня 2016 Арбатсько-Покровська 81-740.1/741.1 55°51′47″ пн. ш. 37°21′43″ сх. д. / 55.863° пн. ш. 37.362° сх. д. / 55.863; 37.362 (Депо Митино)
ТЧ-17 Братєєво 15 січня 2014 Замоскворіцька 81-717/714, 81-717.5/714.5, 81-717.5М/714.5М з депо Сокіл и Замоскворіцьке 55°37′34″ пн. ш. 37°46′12″ сх. д. / 55.626° пн. ш. 37.770° сх. д. / 55.626; 37.770 (Депо Братєєво)
ТЧ-18 Солнцево 30 серпня 2018 Солнцевська 81-760/761, 765.3/766.3/767.3, 765.4/766.4/767.4
ТЧ-19 Лихобори 11 червня 2018 Люблінсько-Дмитрівська 81-717.5/714.5, 81-717.5М/714.5М
ТЧ-20 Рудньово 3 червня 2019 Некрасовська 765.4/766.4/767.4, 81-765/766/767
ТЧ-21 Нижньогородське 20 лютого 2023 Велика кільцева

Крім того, заплановано введення в експлуатацію електродепо «Південне» («Братєєво-2») біля електродепо ТЧ-17 «Братєєво», для Замоскворіцької лінії.

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
  • Серія терактів у московському метро (2010)
  • Всі станції московського метрополітену (відео). [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.]
  • Схеми вагонів електродепо Московського метрополітену. [Архівовано 14 січня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б ОСНОВНЫЕ ТЕХНИКО-ЭКСПЛУАТАЦИОННЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ МЕТРОПОЛИТЕНОВ ЗА 2016 ГОД (PDF). Международная Ассоциация «Метро». Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2020. Процитовано 25 березня 2018.
  2. ↑ . У грудні 2015 року рішенням адміністрації метрополітену монорейка був включений до складу метрополітену
  3. ↑ а б Вагоны, прошедшие капитальный ремонт на площадке «Сокол» ЗРЭПС в 2006 году

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Moscow Metro
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Московський_метрополітен&oldid=44993411