Приватне життя (фільм, 1982)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Приватне життя M:
Частная жизнь
Жанр драма
Режисер Юлій Райзман
Сценарист Анатолій Гребнєв
Юлій Райзман
У головних
ролях
Михайло Ульянов
Ія Саввіна
Оператор Еміль Гулідов
Валентин Пиганов
Композитор В'ячеслав Ганелін
Кінокомпанія Мосфільм
Третє творче об'єднання
Тривалість 102 хв.
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1982
IMDb ID 0083732

«Приватне життя» (рос. Частная жизнь) — художній фільм, знятий в 1982 році режисером Юлієм Райзманом. Головну роль виконує Михайло Ульянов.

Передостання картина Юлія Райзмана. Один з небагатьох радянських фільмів, висунутих на премію «Оскар» в номінації «Кращий фільм іноземною мовою». На 39-му Венеціанському кінофестивалі Михайло Ульянов удостоївся спеціального призу журі за виконання головної ролі.

Державна премія СРСР за 1983 рік.

Сюжет[ред. | ред. код]

Два підприємства реорганізували в одне, і колишній директор одного з них, Сергій Микитович Абрикосов (Михайло Ульянов), повинен піти на пенсію. Абрикосов уособлює сталінський тип керівника: він цілком присвячує себе роботі, саме робота є сенсом його життя. Жорсткий і вимогливий, він живе в ритмі своєї молодості, коли він був висунутий на посаду директора і в 20 років отримав перший орден.

Тепер, вийшовши на пенсію, Абрикосов виявляє, що поза роботою не може знайти собі місця в житті. І в родині, як виявилося, теж не все гаразд. Син — повна йому протилежність, не має серйозних прагнень в житті, полюбляє неробство і розваги. З дружиною (Ія Саввіна) у Сергія Микитовича немає спільних інтересів: вона поважає його, але між ними немає духовної близькості. У дочки від першого шлюбу теж свої нерозв'язні сімейні проблеми.

Поступово спільні переживання зближують Абрикосова з сім'єю.

Після повідомлення про призначення свого наступника, кандидатуру якого він вважав негідною, Абрикосов відправляється в міністерство, де дізнається про підготовку для нього пропозиції про призначення на нову посаду. Фінал фільму залишається відкритим і закінчується сценою: Абрикосова по телефону викликають в міністерство. Стоячи перед дзеркалом, він зав'язує краватку, і його рухи сповільнюються — він замислюється про щось своє. Кінознавець Нея Зорка, аналізуючи фінал, вважала, що, швидше за все, Абрикосов усвідомив, що все своє життя він витратив на якісь непотрібні і марні речі, що руйнували його день за днем[1]. Михайло Ульянов же припустив, що в будь-якому разі «це буде інша людина, людина, яка пережила трагічну перебудову свого внутрішнього світу»[2].

У ролях[ред. | ред. код]

  • Михайло Ульянов — Сергій Микитович Абрикосов
  • Ія Саввіна — Haталя Іллівна, дружина Абрикосова
  • Ірина Губанова — Heллі Петpівнa, колишній секретар
  • Тетяна Догілева — Вікa, подруга сина Абрикосова
  • Олексій Блохін — Ігор
  • Олена Санаєва — Марина, дочка Абрикосова від першого шлюбу, лікар
  • Лілія Гриценко — Марія Андріївна, теща Абрикосова
  • Михайло Зімін — Андрій Захарович, начальник Абрикосова
  • Євген Лазарєв — Віктор Сергійович Петелін, новий керівник
  • Володимир Прохоров — Горюнов, колишній підлеглий Абрикосова
  • Олександр Воєводін — Микола
  • Валентина Брусниця
  • Олег Мокшанцев — Олексій, друг Абрикосових
  • Віктор Гордєєв — Сергій (немає в титрах)
  • Всеволод Санаєв — епізод

Знімальна група[ред. | ред. код]

Створення[ред. | ред. код]

Хіба мало людей потрапили в таке становище, коли повалилася система? Одні зорієнтувалися, пристосувалися, інші — їх багато — не були готові до змін. Солідні люди, щасливі, хороші працівники … І нікому не потрібні. Трагедія непотрібності! Але це не соціальна і не тільки російська, а загальнолюдська трагедія.
— Михайло Ульянов

У своєму передостанньому проекті Юлій Райзман підняв важливу тему того часу і на ключову роль затвердив, хоча і неохоче, одного з найпопулярніших кіноакторів СРСР Михайла Ульянова. Неохоче — так як режисер «не любив знімати тих, хто багато грає в кіно». Як вважав Ульянов, випускаючи усі свої картини, включаючи і «Приватне життя», Райзман тонко відчував те, що завтра торкнеться багатьох.

Для цього образу Ульянову, якому на той момент не виповнилося й 55 років, був зроблений спеціальний «зістарювальний» грим, сивина на скронях. Актор зізнався, що працювати з Райзманом було легко: «Звичайно, у нього було заздалегідь ухвалене рішення, але він вислуховував іншу точку зору, легко погоджувався: „Спробуйте!“ — таким був вільним і так довіряв актору».

На ролі в картині пробувалися молоді артисти Альгіс Арлаускас і Олег Меньшиков[3]. Не був затверджений жоден з них: Арлаускас пішов до Леоніда Гайдая в «Спортлото-82», а Меньшиков — до Михайла Козакова в «Покровські ворота». Райзман був страшенно незадоволений і говорив, що «молодь ігнорує живого класика».

Відразу ж після прем'єри стрічки керівництво Венеціанського кінофестивалю оголосило про демонстрацію «Приватного життя» в одній з позаконкурсних програм. Ульянов ніяк не припускав, що історія про простого радянського пенсіонера зацікавить найважливіший світовий кіноогляд. Проте, на Лідо на фільм чекав великий успіх і кілька призів, які отримали сам Ульянов за виконання головної ролі і режисер Райзман «за артистичну та професійну співпрацю».

Фестивалі та премії[ред. | ред. код]

Технічні дані[ред. | ред. код]

Приватне життя, 1982, звичайний, кольоровий, 2801 м, 102 хв.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Нея Зоркая. (февраль 2004). Сгустки истории. Портрет режиссёра Юлия Райзмана. Искусство кино. Процитовано 2013-6-2. 
  2. Михаил Ульянов. Работаю актёром. — М.: Искусство, 1987.
  3. Антон Крайний. (11 декабря 2012). Звезду «Спортлото-82» безжалостно вырезали из фильмов. KM.ru. Процитовано 2013-6-2. 
  4. С. Й. Юткевич (головний редактор) (1987). КИНО: Энциклопедический словарь (рос.). Москва: Советская энциклопедия. с. 83. 

Посилання[ред. | ред. код]