Принцип реальності
У фройдистській психології та психоаналізі принцип реальності (нім. Realitätsprinzip,[1] англ. reality principle) — це здатність розуму приймати реальність зовнішнього світу та діяти відповідно до неї,[2] на відміну від принципу задоволення. Принцип реальності є керівним принципом дій еґо після його поступового розвитку з "еґо задоволення" до "еґо реальності".[3]
Історія[ред. | ред. код]
Фройд стверджував, що виховане таким чином «еґо стало «розумним»; воно більше не дозволяє керувати собою принципу задоволення, а підкоряється принципу реальності, який також у своїй основі прагне отримати задоволення, але задоволення, яке забезпечується врахуванням реальності, навіть якщо це задоволення відкладене та зменшене».[4]
У своїх вступних лекціях 1915 року у Віденському університеті Фройд популяризував концепцію несвідомого як найбільшої та найвпливовішої частини розуму, включно з тими потягами, інстинктами та мотивами, які люди часто змушені заперечувати, окрім як у прихованій формі.[5] У 23-й лекції Фройд обговорював конфлікт між сферою «Фантазії» та принципом реальності, порівнюючи перше з природним заповідником.[6] Однак він стверджував, що «існує шлях, який веде назад від фантазії до реальності — шлях мистецтва».[7]
Джонатан Лір[en] стверджував, що насправді існував етичний вимір концепції принципу реальності Фройда, в якому він був протиставлений невротично спотвореному світогляду.[8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Jean Laplanche; Jean-Bertrand Pontalis (2018) [1973]. Reality Principle. The Language of Psychoanalysis. Abingdon-on-Thames: Routledge. ISBN 978-0-429-92124-7.
- ↑ Sigmund Freud, On Metapsychology (PFL 11) p. 36
- ↑ Freud, Metapsychology p. 42
- ↑ Sigmund Freud, Introductory Lectures on Psychoanalysis (PFL 1) p. 402-3
- ↑ Boeree, Dr. C. George. Sigmund Freud. Процитовано 28 November 2012.
- ↑ Freud, Introductory Lectures p. 419-420
- ↑ Freud, "Introductory Lectures p. 423
- ↑ Jonathan Lear, Freud (2012) p. 153 and p. 163