Піанізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Піані́зм (від італ. piano скорочене від pianoforte або fortepiano) — мистецтво гри на фортепіано. Зародження піанізму відноситься до другої половини 18 століття, коли почали сформовуватися дві школи піанізму - віденська (В.А. Моцарт та Й.Н. Гуммель, Л ван Бетховен, пізніше К. Черні та його учні) і лондонська (М. Клементі і його учні, в т.ч. Дж.Філд). Розквіт піанізму пов'язаний з виконавською діяльністю Ф.Шопена та Ф. Ліста.

В піанізмі 2-ої половини 19 століття—початку 20 століття провідне місце посіли представники шкіл Ф. Ліста (Х. Бюлов, К. Таузіґ, А. Рейзенауер, Е. д'Альбер та ін), Т.Лешетицького (І. Падеревський, А. Єсіпова та ін), а також Ф.Бузоні, Л.Годовський, І.Гофман, пізніше А. Корто, А. Шнабель, В. Ґізекінґ, В. Горовиць, А.Б. Мікельанджеллі, Ґ. Ґульд та інші.

На рубежі 19-20 ст. виникає т.зв. анатомо-фізіологічна школа піанізму, яка справила деякий вплив на розвиток теорії піанізму (праці Л.Деппе, Р.Брейтхаупа, Ф.Штейнхаузена), однак великого практичного значення вона не мала. Значна роль в піанізмі післялістовського періоду належить російським піаністам А.Г. та Н.Г. Рубінштейни, А.Єсіпова, С.Рахманінов і двом радянським школам - московській (К. Ігумнов, А. Гольденвейзер, Г.Нейґауз та їх учні - Л.Оборін, Г.Ґінзбурґ, Я.Флієр, Я.Зак, С.Ріхтер, Е.Ґілєльс) та ленінградській (Л.Ніколаєв та його учні - М.Юдіна, В.Софроницький та ін.). Українська фортепіанна школа пишається випускником Київського училища, а потім консерваторії - Володимиром Горовицем, випускником Одеського училища, а потім консерваторії - Емілем Гілельсом.

Джерело[ред. | ред. код]

Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники).

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Алексеев А. Д. История фортепианного искусства. Ч. 1 и 2. М., 1988; Ч. 3. М., 1990.
  • Алексеев А. Д. История фортепианного искусства. Ч. 3. М., 1990.
  • Баренбойм Л. Музыкальная педагогика и исполнительство. М., 1974.
  • Вопросы музыкально-исполнительского искусства. Вып. 1-11. М, 1955-1983.
  • Вопросы фортепианного исполнительства (все выпуски).
  • Гаккель Л. Е. Фортепианная музыка ХХ века. Л., 1976.
  • Гофман И. Фортепианная игра. Ответы на вопросы о фортепианной игре. М., 1961.
  • Григорьев Л., Платек Я. Современные пианисты. М., 1990.
  • Дельсон В. Фортепианное творчество и пианизм Прокофьева. М., 1973.
  • Друскин М. С. Клавирная музыка. Л., 1960.
  • Кашкадамова Н. Мистецтво виконання музики на клавішно-струнних інструментах. Київ, 2010.
  • Кашкадамова Н. Історія фортеп'янного мистецтва. Тернопіль, 2006.
  • Зимин П. История фортепиано. М., 1968.
  • Коган Г. М. Вопросы пианизма. Избранные статьи. М., 1968.
  • Коган Г. М. У врат мастерства. М., 1958.
  • Корто А. О фортепианном искусстве. М., 1965.
  • Мартинсен К. Индивидуальная фортепианная техника на основе звукотворческой воли. М., 1966.
  • Мастера советской пианистической школы. Сб. ст. М., 1961.
  • Музалевский В. Русское фортепианное искусство. Л., 1961.
  • Натансон В. Прошлое русского пианизма. М., 1960.
  • Нейгауз Г. Г. Об искусстве фортепианной игры. М., 1982.
  • Пианисты рассказывают. Вып. 1 и 2. М., 1979, 1984.
  • Рабинович Д. А. Портреты пианистов. М., 1962.
  • Сб.: Вопросы фортепианного исполнительства. (Все выпуски).
  • Сб.: Выдающиеся пианисты-педагоги об исполнительском мастерстве. М.-Л., 1966.
  • Сб.: Исполнительское искусство зарубежных стран. (Все выпуски).
  • Сб.: Мастера советской пианистической школы. Сб. ст. М., 1961.
  • Сб.: Об исполнении фортепианной музыки Баха, Бетховена, Дебюсси, Рахманинова, Прокофьева, Шостаковича. М.-Л., 1965.
  • Фейнберг С. Е. Пианизм как искусство. М., 1969.