Софроницький Володимир Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Володимирович Софроницький
Sofronicki.jpg
Народився 25 квітня (8 травня) 1901(1901-05-08)
Санкт-Петербург
Помер 29 серпня 1961(1961-08-29) (60 років)
Москва

Володи́мир Володи́мирович Софрони́цький (рос. Софроницкий Владимир Владимирович; *25 квітня (8 травня) 1901(19010508), Санкт-Петербург — †29 серпня 1961, Москва) — піаніст, професор Ленінградської1936 г.) і Московської1942 г.) консерваторій, заслужений діяч мистецтв РРФСР (1942), лауреат Державної премія СРСР (1943 р.).

З 1910 року учився в Олександра Михаловського у Варшаві, в 19141921 — у Л. В. Ніколаєва в Петроградську Консерваторії. Виступав із сольними концертами з 1919. З перших кроків вразив слухачів винятковим самобутнім дарунком, інтуїтивною мудрістю, красою звуку. Прославився інтерпретацією творів композиторів-романтиків, а також О. М. Скрябіна, на дочці якого був одружений. Ім'я Софроницкого присвоєне одній із музичних шкіл Москви

Софроницкий відомий також як автор паліндромонів. У числі його творів: «Не пошл Шопен», «А Лист — сила!», «Хил, худ он, но дух лих», «Давид, иди в ад!», «Он в аду давно», «Репу поп упер», «Лёша на полке клопа нашёл», «Он пел о Киле великолепно», «Аргентина манит негра», «Велика Анна аки лев», «Но невидим архангел, мороз узором лег на храм, и дивен он», «Велик Оборин, он и робок и Лев», «Сенсация, поп яйца снес» та інші.

Джерела та посилання[ред.ред. код]