Фридерик Шопен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фридерик Франсуа Шопен
Fryderyk Franciszek Chopin
Фридерик Франсуа Шопен, портрет Ежена Делакруа
Фридерик Франсуа Шопен, портрет Ежена Делакруа
Основна інформація
Дата народження 22.02.1810 або 01.03.1810
Місце народження с. Желязова Воля, Мазовецьке воєводство, Польща
Дата смерті 17 жовтня 1849(1849-10-17)
Місце смерті Париж, Франція
Країна Польща, Франція
Національність поляк
Професія композитор та піаніст
Інструменти фортепіано
Жанр мазурки, полонези, ноктюрни
Псевдоніми Шопеніосен
Q: Цитати у Вікіцитатах
commons: Файли у Вікісховищі

Фридерик Франсуа́ Шопе́н (пол. Fryderyk [Franciszek] Chopin, іноді Szopen; фр. Frédéric [François] Chopin;) (22 лютого або 1 березня 1810, с. Желязова Воля, Мазовецьке воєводство, Польща — 17 жовтня 1849, Париж, Франція) — видатний польський композитор та піаніст. Його вважають національним героєм Польщі.

Fridericus Franciscus Choppen
Запис про хрещення Фридерика Шопена латиною 23.04.1810

Уроджений Fryderyk Franciszek Chopin[Джерело?], при хрещенні 23.04.1810 Fridericus Franciscus Choppen, прийняв французький варіант «Frédéric-François», коли у 20 років виїхав з Польщі до Парижа. У польських текстах прізвище іноді пишуть як Szopen.

Фридерик Шопен, світлина 1847 р.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Фридерик Шопен народився 22 лютого 1810 року в селі Желязовій Волі під Варшавою у Варшавському герцогстві. Його батько, Микола Шопен (Nicolas Chopin, 1771—1844), французький емігрант з 1787 р., служив гувернером і шкільним учителем французької мови; мати — Текля Юстина Крижанівська (Tekla Justyna Krzyżanowska, 1782—1861) виховувалася в дворянській сім'ї і була економкою графині Людвіки Скарбек. Батьки Шопена одружилися 1806 року і після народження сина сім'я переїхала до Варшави.

Вже дитиною Фредерік проявив яскраві музичні здібності; у віці семи років він почав навчатися грати на фортепіано, і в тому ж році був виданий складений ним маленький полонез соль мінор. Перші професійні уроки гри на фортепіано отримав від віолончеліста Войцеха Живного (нар. 1756 року у Богемії), що тривали з 1816 до 1822 року. Незабаром Шопен став улюбленцем аристократичних салонів Варшави.

Подальшим розвитком Шопена опікувався Вільгельм Вюрфель (нар. 1791 у Богемії). Цей відомий піаніст і професор Варшавської консерваторії давав Шопену цінні (хоча нерегулярні) уроки органної музики і, можливо, фортепіано. Протягом 18231826 років Шопен навчався у Варшавському ліцеї, де його батько був професором. Восени 1826 року юний музикант почав вивчати музичну теорію, фігурний бас і композицію з Йозефом Ельснером (нар. 1769 року у Сілезії) у Варшавській консерваторії. У 1831 році він виїхав з Польщі до Відня, а згодом оселився у Парижі, де провів значну частину життя.

Кар'єра в Парижі[ред.ред. код]

Шопен вперше відвідав Відень на початку 1829 року, де дав концерт на фортепіано і отримав перші похвальні рецензії. Наступного року він повернувся до Варшави, де 17 березня у Національному Театрі дав прем'єру свого Концерту для фортепіано фа мінор. 1831-го року Шопен покинув Польщу і оселився в Парижі. Там почав працювати над своїми першими скерцо і баладами, також розпочав перший зошит етюдів. Тоді Шопен захворів на туберкульоз, який буде в подальшому турбувати його все життя.

Початок і середина 1830-х у Парижі були плідним часом композитора. Він завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалені відгуки. До 1838 року Шопен став відомою людиною в Парижі. Серед його найближчих друзів був оперний композитор Вінченцо Белліні і художник Ежен Делакруа. Його друзями були також композитори Гектор Берліоз, Франц Ліст і Роберт Шуман, і хоча Шопен іноді критикував їхню музику, він присвятив їм деякі свої композиції.

Шопен і Жорж Санд[ред.ред. код]

Фридерік Шопен, світлина 1849 р.

У 1836 році Шопен попрямував до Чехії побачитися з батьками. Перебуваючи у Марієнбаді, він захопився юною полькою Марією Водзіньською. Проте їхні заручини були незабаром розірвані. Восени того ж року в Парижі він познайомився з видатною жінкою — баронесою Дюдеван, яка мала на той час широку літературну популярність під псевдонімом Жорж Санд. Шопену було тоді 28 років, мадам Санд — 34. Їхній союз тривав вісім років, причому велику частину цього часу вони провели в сімейному маєтку письменниці у Ноані.

Зимою 1838—1839 років, яку він прожив з Жорж Санд на Майорці (Балеарські острови), здоров'я композитора значно погіршилося. Поєднання поганої погоди з безладом у домашньому господарстві, мабуть, згубним чином подіяло на його вже уражені туберкульозом легені. У 1847 році стосунки Шопена з Жорж Санд остаточно зіпсувалися через втручання музиканта у її стосунки з дітьми від першого шлюбу. Ця обставина разом з прогресуючою хворобою сповнила Шопена чорною меланхолією. Останній раз він виступив у Парижі 16 лютого 1848 року. Через вісім днів вибухнула революція, що повалила короля Луї Філіпа. Друзі композитора відвезли його до Великої Британії, де, вже дуже хворий, він грав у королеви Вікторії і дав кілька концертів — останній з них відбувся 16 листопада 1848 року.

Смерть і поховання[ред.ред. код]

Собор Святого Хреста, де покоїться серце композитора

Через тиждень він повернувся до Парижа. Не в змозі більше давати уроки, Шопен був вимушений прийняти щедру допомогу від своєї шотландської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора, Людвіка; не обділили його увагою і французькі друзі. Шопен помер від серцево-легеневої недостатності, яку спричинив туберкульоз, у своїй паризькій квартирі на Вандомській площі 17 жовтня 1849 року. Згідно з його бажанням, на відспівуванні у церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти реквієму Моцарта.

Шопена поховали на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Серце Шопена, за його заповітом, перевезли на Батьківщину — воно покоїться в костелі Святого Хреста у Варшаві.

Творчість[ред.ред. код]

Композиторська техніка Шопена вельми нетрадиційна і багато в чому відступає від прийнятих в його епоху правил і прийомів. Шопен був неперевершеним творцем мелодій, він одним з перших приніс у західну музику невідомі їй доти слов'янські ладові та інтонаційні елементи і у такий спосіб підірвав непорушність класичної ладогармонічної системи, що склалася до кінця XVIII століття. Те саме стосується ритму: використовуючи формули польських танців, Шопен збагатив західну музику новими ритмічними малюнками. Він розробив суто індивідуальні — лаконічні, замкнуті в собі музичні форми, які найкраще відповідали природі його такої ж самобутньої мелодичної, гармонічної, ритмічної мови.

Фортепіанні п'єси малих форм[ред.ред. код]

Рукопис вірша Ципріана Каміля Норвіда «Фортепіано Шопена»

Ці п'єси можна умовно розділити на дві групи: переважно «європейські» за мелодикою, гармонією, ритмом і виразно «польські» за колоритом. До першої групи належать більшість етюдів, прелюдій, скерцо, ноктюрнів, балад, музикальних експромтів, рондо і вальсів. Специфічно польськими є мазурки і полонези.

Шопен створив близько трьох десятків етюдів, мета яких — допомогти піаністові в подоланні специфічних художніх чи технічних труднощів (наприклад, у виконанні пасажів паралельними октавами або терціями). Ці вправи належать до вищих досягнень композитора: подібно до бахівського Добре темперованого клавіру, етюди Шопена — перш за все геніальна музика, притому що вона блискуче розкриває можливості інструменту, мовби відсуваючи дидактичні завдання на другий план.

Хоча Шопен спочатку засвоїв жанри фортепіанної мініатюри, він ними не обмежився. Так, протягом зими, проведеної на Майорці, він створив цикл з 24 прелюдій у всіх мажорних і мінорних тональностях. Цикл побудований за принципом «від малого до великого»: перші прелюдії — лаконічні віньєтки, останні — справжні драми, діапазон настроїв — від повної безтурботності до лютих поривів. Шопен написав 4 скерцо: ці масштабні п'єси, сповнені мужності й енергії, займають почесне місце серед шедеврів світової фортепіанної літератури. Його перу належить дев'ятнадцять ноктюрнів — прекрасних, мрійливих, поетичних, глибоко ліричних одкровень. Шопен — автор чотирьох балад, в його творчості представлені також музикальні експромти, рондо, а також одна віолончельна соната; особливою популярністю користуються його вальси.

«Польські» жанри[ред.ред. код]

Шопен вразив Париж своїми оригінальними мазурками і полонезами — жанрами, в яких знайшли віддзеркалення слов'янські танцювальні ритми і гармонічна мова, типова для польського фольклору. Ці чарівні, барвисті п'єси вперше принесли в західноєвропейську музику слов'янський елемент, що поступово, але невідворотно змінило ті гармонічні, ритмічні і мелодичні схеми, які великі класики XVIII століття залишили своїм послідовникам. Шопен склав 60 мазурок (їхній прототип — польський танець з тридольним ритмом, схожий на вальс). Як майже все написане Шопеном, мазурки вельми піаністичні та вимагають від виконавця великого мистецтва, навіть якщо не містять видимих технічних труднощів.

Полонези більші за мазурки і за протяжністю (3 частини), і за фактурою. Полонезу-фантазії і полонезу, відомому під назвою «військового», цілком вистачило б, щоб забезпечити Шопену одне з перших місць у ряді найоригінальніших і майстерніших авторів фортепіанної музики.

Великі форми[ред.ред. код]

Пам'ятник Фридерику Шопену в садибі-музеї в с. Желязова Воля (Юзеф Гославський)

Час від часу Шопен звертався до великих музичних форм. Можливо, найвищим його досягненням у цій області слід вважати відмінно збудовану і дуже переконливу за драматургією фантазію фа мінор, створену в 1840—1841 роках. У цьому творі Шопен знайшов модель форми, що повністю відповідала характеру вибраного ним тематичного матеріалу, і у такий спосіб вирішив завдання, яке виявлялося не під силу багатьом його сучасникам. Замість того, щоб слідувати класичним зразкам сонатної форми, він дозволив задуму твору, мелодичним, гармонічним, ритмічним особливостям матеріалу визначати структуру цілого і способи розвитку. У Баркаролі, єдиному шопенівському творі цього жанру (1845—1846 роки), примхлива, гнучка мелодія у розмірі 6/8, характерному для пісень венеційських гондольєрів, варіює на тлі незмінної фігури супроводу (у лівій руці).

Шопен створив три фортепіанні сонати. Перша, до мінор (1827 рік), — юнацький твір, який нині рідко виконують. Друга, сі-бемоль мінор, з'явилася десятиліття опісля. Її третя частина — відомий у всьому світі похоронний марш, а фінал — вихор, подібний до «вітру, що віє над могилами». Друга соната, яку вважали невдалою за формою, у виконанні великих піаністів постає як вражаючий цілісний твір. Остання шопенівська соната, сі мінор (1844), має наскрізну структуру, що об'єднує її чотири частини, і є одним з найвищих досягнень Шопена.

Інші твори[ред.ред. код]

Шопену належить також низка творів для фортепіано з оркестром і нечисленні камерні п'єси. Для фортепіано з оркестром він створив Andante spianato і полонез мі-бемоль мажор, два концерти (мі мінор і фа мінор), фантазію на польську тему, рондо-краков'як, а також варіації на тему Моцарта La ci darem la mano (арія з опери «Дон Жуан»). Разом з віолончелістом О. Ж. Франшоммом він склав Великий концертний дует для віолончелі та фортепіано на теми з опери Мейєрбера «Роберт-диявол», сонату соль мінор, інтродукцію і полонез для такого ж складу, а також тріо соль мінор для фортепіано, скрипки і віолончелі. Шопен створив низку пісень для голосу з фортепіано на польські тексти.

Значення творчості і пам'ять[ред.ред. код]

Шопена вважають найбільшим польським композитором, при цьому для багатьох поколінь польських композиторів його роль виходить за рамки самої музики і це визнавали не тільки поляки. Наприклад, Роберт Шуман 1836 року в «Neue Zeitschrift für Musik» писав:

« Якщо потужний деспотичний монарх з півночі знав, який небезпечний ворог загрожує йому в творах Шопена, простих мелодіях з його мазурок, він заборонив би його музику. Твори Шопена — це гармати, заховані в квітах[1].  »

Його твори, особливо полонези та мазурки, вважали синонімом польськості, їх згадували в найбільш патріотичних промовах. Ігнацій Ян Падеревський на сторіччя з дня народження Шопена заявив:

« Нам забороняли Словацького, Красінського, Міцкевича, але не заборонили Шопена. Однак у Шопені міститься все, в чому нам відмовлялося: і барвистий одяг, пояси з чистого золота, похмурі капелюхи, краківські рогаті капелюхи, благородний брязкіт мечів, відблиски кіс наших селян, стогони поранених грудей, бунт скутого духу, хрести на цвинтарі, придорожні каплички, молитви засмучених, біль неволі, смуток свободи, прокляття тиранів і радісна пісня перемоги [...].  »

Товариство імені Шопена[ред.ред. код]

Шопенівський центр у Варшаві

1894 року в Желязовій Волі, рідному селі Ф. Шопена, з ініціативи російського композитора Мілія Балакирева встановлено пам'ятник композиторові. У 1899 році усередині Варшавського музичного товариства організовали секцію імені Шопена, яку 1934 року виділили в самостійну організацію — Інститут Фридерика Шопена (з 1950 року — Товариство Фридерика Шопена). 1927 року ця організація заснувала Конкурс піаністів імені Шопена, 1931 — Музей Шопена в Желязовій Волі, а 1954 року — Музей Фредеріка Шопена у Варшаві. Разом з Польським музичним видавництвом у 1949—1961 роках видали повне зібрання творів Шопена. 2001 року на базі Музею Шопена заснували Національний інститут Фридерика Шопена (пол. Narodowy Instytut Fryderyka Chopina), який 2010 року отримав нове приміщення в центрі Варшави, що отримало назву Шопенівського центру.

Міжнародний конкурс Шопена[ред.ред. код]

З 1927 року з ініціативи польського піаніста і музичного педагога Єжи Журавльова у Варшаві кожні п'ять років проходить конкурс піаністів імені Шопена. Першими його переможцями були радянські піаністи — Лев Оборін (1927 рік), Олександр Юнінський (1932 рік), Яків Зак (1937 рік), пізніше перемогу здобували й польські піаністи — Галина Черни-Стефаньска (1949 рік) і Крістіан Цимерман (1975 рік).

«Фридерик»[ред.ред. код]

статуетка «Фридерик», художник — Дорота Дзекевич-Піліх

У 1995 році в Польщі запроваджено премію «Фридерик», яку щорічно вручають польським музикантам у понад 20 номінаціях, розподілених за трьома секціями — музика академічна, музика популярна, джаз. Зокрема, тричі на цю премію номіновали Кшиштофа Пендерецького, щоправда він жодного разу премію не отримав.

Об'єкти[ред.ред. код]

Серед численних об'єктів, що носять імена Шопена:

Список творів[ред.ред. код]

Для фортепіано з оркестром

  • 2 концерти — op.11, мі мінор (1830), ; op.21, фа мінор (1830)
  • Варіації на тему Là ci darem la mano op.2 (1827)
  • Andante spianato et Grande Polonaise brillante op. 22 (1830–34)
  • Fantaisie brillante на польські арії in A major (1828)
  • Rondo à la Krakowiak фа мажор op.14 (1828)

Для фортепіано соло

  • 60 мазурок,
  • 16 полонезів, (з них 9 опубліковано посмертно)
  • 19 вальсів (з них 11 опубліковано посмертно)
  • 19 ноктюрнів (з них 1 опубліковано посмертно)
  • 4 балади (op.23, op.38, op.47, op.52)
  • 4 скерцо (op.20, op.31, op.39, op.54)
  • 3 сонати для фортепіано (op.4, op.35, op.58)
  • 26 прелюдій (цикл з 24 прелюдій, op.28; op.45 та ля-бемоль мажор, опублікована посмертно)
  • 27 етюдів (з них по 12 етюдів op.10 та op.25 та 3 етюди без зазначення опусу)
  • 3 експромти та фантазія-експромт (опублікована посмертно)
  • Окремі твори — Фантазія, Баркарола, Тарантела, Болеро, Колискова
  • Інші твори для фортепіано (рондо, варіації, марші), кілька творів у 4 руки

Камерні ансамблі

Пісні

  • 17 пісень op. 74
  • Пісні, видані посмертно (усього — 3 на польські тексти)

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Пам'ятник Фредерику Шопену у вигляді білого роялю розташований у Києві на вул. Богдана Хмельницького, 37/2. Встановлення відбулось 2011 року з нагоди 200-річчя з дня народження польського композитора. Рояль, виготовлений з мозаїки, є інтерактивним: коли поруч проходять люди, починає лунати тиха музика Шопена. Автор проекту — київський скульптор Костянтин Скритуцький[2].
  • У Варшаві встановили 15 «Шопенівських лавочок» на місцях, пов'язаних із Фредеріком Шопеном (зокрема, біля Костелу Святого Хреста, де похоронене серце Шопена). Натиснувши кнопку на лавочці, можна послухати 30 секундний фрагмент найбільш популярних творів великого композитора. Лавочки також оснащені QR-кодами, а також на них вигравірували схематичну карту з прогулянковою трасою і коротким описом місця польською та англійською мовами.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Alfred Einstein: Muzyka w epoce romantyzmu. Kraków 1983, s. 231.
  2. Белый рояль в центре Киева // Життя в Києві
    Будинки Києва, які дивують // Interviewer.com.ua
    У центрі міста встановлять мозаїчний рояль // Українська правда, 18 липня 2012

Література[ред.ред. код]

Українською
  • Леся про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Леся Воронина ; художник Наталка Клочкова. — Київ : Грані-Т, 2010. — 125 с. : іл. — (Життя видатних дітей). — 2000 примірників. ISBN 978-966-465-301-2
  • Фридерик Шопен: Збірка статей / Ред.-упорядник Я. Якубяк. — Львів: Сполом, 2000. ISBN 966-7445-57-7
Англійською
  • Samson, Jim (1996). Chopin. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-816495-5.
  • Siepmann, Jeremy (1995). Chopin: The Reluctant Romantic. London: Victor Gollancz. ISBN 0-575-05692-4.
  • Samson, Jim. The Cambridge Companion to Chopin. New York: Cambridge University Press, 1992.
  • Jean-Jacques Eigeldinger, Chopin: Pianist and Teacher, as Seen by His Pupils, Cambridge University Press, 1989, ISBN 0-521-36709-3.

Samson, Jim. The Music of Chopin. Boston: Routledge and Kegan Paul, 1985.

Німецькою
  • Eva Gesine Baur: Chopin oder Die Sehnsucht. C. H. Beck, München 2009, ISBN 978-3-406-59056-6.
  • Ernst Burger: Frédéric Chopin. Eine Lebenschronik in Bildern und Dokumenten. Hirmer, München 1990, ISBN 3-7774-5370-6.
  • Camille Bourniquel: Frédéric Chopin. Mit Selbstzeugnissen und Bilddokumenten. Rowohlt, Reinbek 1994, ISBN 3-499-50025-6.
  • Benita Eisler: Ein Requiem für Frédéric Chopin. Blessing, München 2003, ISBN 3-89667-158-8.
  • Jürgen Lotz: Frédéric Chopin. Rowohlt, Reinbek 1995, ISBN 3-499-50564-9.

Stefan Plöger: Auf der Suche nach seinem Leben: Auf Chopins Wegen. Schweikert-Bonn-Verlag, Stuttgart 2010, ISBN 978-3-940259-16-5.

Французькою
  • Jean-Jacques Eigeldinger, L'Univers musical de Chopin, Fayard, 2000 (ISBN 2-213-60751-6)
  • Jean-Jacques Eigeldinger, Chopin vu par ses élèves, La Baconnière, Neuchâtel, 1988 (ISBN 2-8252-0212-6)
  • Bernard Gavoty, Frédéric Chopin Paris, 1974, Grasset (ISBN 2-246-00015-7)
  • Marie-Paule Rambeau, Chopin l'enchanteur autoritaire, L'Harmattan, 2005. (ISBN 2-7475-8788-6)
  • Solange Thierry et Jérôme Godeau & al., Frédéric Chopin La Note bleue, catalogue de l'exposition du bicentenaire, Musée de la vie romantique, Paris, 2010. (ISBN 978-2-7596-0120-2
Російською
  • Асафьев Б. В. Шопен (1810—1849). Опыт характеристики. М., 1922.
  • Богданов-Березовский В. М. Шопен. Краткий очерк жизни и творчества. Л., 1935.
  • Лист Ф. Ф. Шопен. М., 1956.
  • Раковец Т. Этюды Шопена. — М., 1956.
  • Кремлев Ю. А. Фредерик Шопен. М., 1960.
  • Соловцов А. Фредерик Шопен: Жизнь и творчество. — М., 1960.
  • Фридерик Шопен. Статьи и исследования советских музыковедов. М., 1960.
  • Ивашкевич Я. Шопен. М., 1963.
  • Синявер Л. Жизнь Шопена. — М., 1966.
  • Бэлза И. Ф. Шопен. М., 1968.
  • Тюлин Ю. Н. О программности в произведениях Шопена. — М., 1968.
  • Ежевская З. Фридерик Шопен. — Варшава, 1969.
  • Шопен, каким мы его слышим / Сост. С. М. Хентова. — М., 1970.
  • Мазель Л. А. Исследования о Шопене. — М., 1971.
  • Николаев В. Шопен-педагог. — М., 1980.
  • Егорова М. Сонаты Шопена. — М., 1986.
  • Мильштейн М. И. Очерки о Шопене. М., 1987.
  • Шопен Ф. Письма, тт. 1-2. М., 1989.
  • Венок Шопену. М., 1989.
  • Цыпин Г. М. Шопен и русская пианистическая традиция. М., 1990.
  • Зенкин К. В. Фортепианная миниатюра Шопена. — М., 1995.
  • Вахранёв Ю., Сладковская Г. Этюды Ор. 10 Ф. Шопена. — Харьков, 1996.
  • Хитрик И. Лирический дневник Шопена: Книга для музыкантов и любителей музыки. — Москва — Париж — Нью-Йорк: «Третья волна», 2001.
Польською
  • Maria Gordon-Smith: Chopin. Warszawa: Czytelnik, 1990. ISBN 8307015588. 
  • Karol Stromenger: Almanach Chopinowski 1949: kronika życia, dzieło, bibliografia, literatura, ikonografia, varia. Warszawa: Czytelnik, 1949. 
  • Mieczysław Tomaszewski: Chopin: człowiek, dzieło, rezonans. Poznań: Podsiedlik-Raniowski i Spółka, 1998. ISBN 83-7212-034-X. 
  • Adam Zamoyski: Chopin. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1985, seria: Biografie Sławnych Ludzi. ISBN 8306012348. 

Посилання[ред.ред. код]