Ігнацій Ян Падеревський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Падеревський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігнацій Ян Падеревський
пол. Ignacy Jan Paderewski
Ігнацій Ян Падеревський
Прапор
3-й прем'єр-міністр Польської Республіки
18 січня 1919 — 22 листопада 1919
Попередник: Єнджей Морачевський
Спадкоємець: Леопольд Скульський
Прапор
3-й міністр закордонних справ Польської Республіки
16 січня 1919 — 9 грудня 1919
Попередник: Леопольд Василевський
Спадкоємець: Владислав Вроблевський
Прапор
Голова Національної Ради Польської Республіки
9 грудня 1939 — 24 червня 1941
 
Освіта: Варшавський музичний інститут
Народження: 6 листопада 1860(1860-11-06)
с. Курилівка, Подільська губернія, Російська імперія (нині Хмільницький район, Вінницька область, Україна)
Смерть: 29 червня 1941(1941-06-29) (80 років)
Нью-Йорк, США
° пневмонія
Національність: поляк
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперіяПольща Польща
Віросповідання: католицизм
Нагороди:

Медіафайли у Вікісховищі?

Ігнацій Ян Падеревський (пол. Ignacy Jan Paderewski, 6 (18) листопада 1860(18601118), с. Курилівка, Подільська губернія, Російська імперія (нині Хмільницький район, Вінницька область, Україна) — 29 червня 1941) — видатний польський піаніст, диригент, композитор, філантроп, політик, державний діяч.

Біографія[ред. | ред. код]

Рід Падеревських[ред. | ред. код]

Докладніше: Падеревські (рід)

Важливим джерелом для дослідження біографії Іґнація Яна Падеревського є справа про дворянське походження роду Падеревських, що зберігається у фонді Волинських дворянських депутатських зборів. Згідно з цим документом, історичні корені роду ведуть із Дрогицької землі, (сучасне Підляське воєводство), де вперше в документі від 1607 р. згадується чесник дрогицький Йозеф Падеревський. До кінця XVIII ст. рід Падеревських проживав на Дрогичинщині у власному маєтку і лише після його втрати мігрував на Волинь та Поділля. 10 березня 1802 р. Падеревські були внесені до 6-ї частини родовідної книги дворян Волинської губернії.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився в селі Курилівка Хмільницького району Вінницької області 6 (18) листопада 1860 року. Мати померла невдовзі після народження Ігнація і його разом із сестрою виховував батько. У 1863 році батько Ігнація брав участь в антиросійському повстанні, за що на рік був ув'язнений у Києві. Повернувшись з ув'язнення в 1865 році, батько вирішує переселитися з Поділля, оскільки була загроза репресій з боку влади. Таким чином сім'я приїжджає до села Судилків Шепетівському районі Хмельницької області, яке на той час було містом, де перебуває з 1865 по 1872 роки. Батько ще раз одружується. Відомо, що в цьому селі в 1875 році у Гната з'явився рідний брат (по батькові) Йосип, який у майбутньому став знаним педагогом. Пізніше велику роль в освіті Ігнація зіграв товариш його батька, учасник антиросійського повстання 1830 року Міхал Бабинський.

У 1872-1878 роках навчався у Варшавському музичному інституті, по закінченню підробляв грою на вечірках, компонуванні та виконанні власних пісень, а також приватними уроками. У 1880 році він одружився на Антоніні Корсак, яка, однак, померла 1881 року, залишивши Ігнація з маленьким сином Альфредом. Того ж року Падеревський поїхав на стажування до Берліна.

Музична кар'єра[ред. | ред. код]

Погруддя І.Падеревського на алеї Слави (м. Кельце)

За кордоном Падеревський зустрів визначну польську артистку Олену Морджеєвську. Захоплена його талантом, артистка допомогла Ігнацію грошима, завдяки чому він зміг продовжити навчання у Відні під керівництвом Теодора Лешетицького. Він же пізніше допоміг Падеревському працевлаштуватись у Страсбурзі. 1887 року Падеревський дебютував як піаніст, а 1888 року відбувся його перший великий концерт у Парижі. Там він познайомився і подружився з композитором Камілем Сен-Сансом.

Пізніше деякий час він жив у Лондоні, де давав концерти, зокрема перед королевою Вікторією. Значний успіх мало його перше турне по США у 1891-1892 роках, де його називали найбільшим за всіх, метром, королем піаністів, чаклуном клавіатури. У російській газеті за 1899 рік «Петербург» писали: «Він зазнав овацій, яких не зазнав жоден із артистів на концертній естраді, його закидали квітами та вінками». Маестро викликав захоплення також і своєю зовнішністю. Довге руде волосся, аристократичність, невимушеність, елегантність, витонченість манер. Молоді музиканти намагалися копіювати і наслідувати його, особливо в плані зовнішнього вигляду, стилю одягатися.

1899 року Падеревський оженився на Олені Гурській[pl]. Подружжя оселилися в селищі Моргес, неподалік Лозанни (Швейцарія), а також придбали маєток в Малопольському воєводстві[pl].

Наприкінці століття Падеревський створив свою єдину оперу, Манру, що була поставлена в 29 травня 1901 у Дрездені, а невдовзі — у Львові. 1902 року опера 9 разів була поставлена в Метрополітен опера, ставши єдиною оперою польського композитора, що була поставлена в цьому театрі.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Рояль І.Падеревського, подарований польському посольству у Вашингтоні

Політична діяльність Ігнація Падеревського почалася 1908 року, коли на його прохання скульптор Антоній Вівульський створив пам'ятник на честь перемоги польських військ у Ґрюнвальдській битві. 1910 року монумент був представлений у Кракові в присутності понад 150 тисяч осіб[1], де сам Падеревський виголосив промову, в якій відстоював ідею незалежності Польщі.

З вибухом I світової війни, використовуючи свою популярність на Заході, Падеревський почав проводити широку дипломатичну діяльність у польських інтересах. Зокрема організував фонд допомоги жертвам війни i був одним із співзасновників комітетів допомоги полякам у Лондоні, Парижі, а в 1915 році разом з Г. Сенкевичем також у Швейцарії. Того ж року виїхав до США, де продовжив політичну діяльність. Перед кожним своїм виступом він говорив про незалежність Польщі.

Невдовзі йому вдалося зблизитися з радником президента США Вільсона Едвардом Хаузом. Пізніше зустрівся з самим президентом, якому в січні 1917 року направив меморандум стосовно становища Польщі. Можливо, це зіграло не останню роль у включенні питання становлення незалежної польської держави у 14 пунктах Вільсона. В серпні 1917 року став представником Польського народного комітету у США, очолюваного Р. Дмовським.

З поверненням на батьківщину Юзефа Пілсудського, який доручив формувати уряд Є. Морачевському, наприкінці 1918 року до Польщі повернувся і Падеревський. Прибуття Падеревського до столиці підтримало настрій повстанців 1919 року. У Варшаві Падеревський зблизився з Пілсудським, ставши посередником між ним і табором Дмовського, а 16 січня 1919 став прем'єром, виконуючи також функції міністра закордонних справ. Проводив загарбницьку політику щодо Західньо-Української Народньої Республіки, яка закінчилась цілковитою окупацією Галичини в липні 1919 року.[2]

Разом з Р.Двомським Падеревський представляв Польщу на конференції в Парижі, що закінчилася підписанням Версальського трактату, яким завершилася І світова війна. Падеревський підтримав Тадеуша Розвадовського у його планах створення Американського легіону, який мав боротися в Польщі проти більшовиків. У висліді цих дій постала польсько-американська авіаційна ескадра ім. Т.Костюшка. Падеревському не вдалося досягти всіх цілей польської сторони, але він показав себе здатним парламентерем і дипломатом. У той же час його безпартійний уряд критикували і ліві i праві. Падеревський розумів, що його уряд є тимчасовим, і в грудні 1919 років пішов у відставку. Потому виїхав до Швейцарії, де на деякий час відійшов від політики.

Однак вже в 1920 році повернувся на батьківщину в розпал польсько-радянської війни. Він став посланником польського уряду до Ліги Націй, цю функцію, проте, виконував лише до 1921 року. За цей час, не зважаючи на обіцянку Падеревського представникам Антанти не використовувати Армію Геллера, остання почала повномасштабний наступ проти військ ЗУНР, чим призвела до поразки останньої. А пізніше саме домаганнями Падеревського отримала можливість окупувати Східну Галичину[3].

Міжвоєнні роки[ред. | ред. код]

Ігнацій Ян Падеревський, 1930-ті роки

У 1922 році знову виїхав до США, де повернувся до концертної діяльності. Концертне турне принесло йому астрономічну на той час суму — 500 тис. доларів. Пізніше він також зайнявся благодійністю, зокрема 1932 року виступ Падеревського на Медісон-сквер-гарден зібрав 16 тисяч глядачів, гроші від концерту він передав безробітним американським музикантам. У ці роки Падеревський отримав чимало почесних титулів, зокрема британський король Георг V надав йому титул лорда.

По смерті Пілсудського 1935 року Падеревський разом з Владиславом Сікорським став співзасновником організації Front Morges. Ця організація була опозиційно налаштована проти авторитаризму, головною її метою була демократизація польського життя, а Падеревський навіть розглядався як кандидат у президенти Польщі.

З вибухом II світової війни Падеревський увійшов до екзильного уряду Польщі. Він був головою Національної ради Польської Республіки в Лондоні, яка замінила сейм у вигнанні. В 1940 році, попри погіршення стану здоров'я, виїхав до США, де його діяльність була спрямована на боротьбу за незалежність Польщі. Зокрема сприяв отриманню кредитів для польських збройних сил на Заході.

Смерть і поховання[ред. | ред. код]

Труна Падеревського в храмі св. Івана Хрестителя

Помер 29 червня 1941 року в Нью-Йорку. З цього приводу генерал Сікорський у наказі №11 зазначив:

Польський народ сповнений глибоким сумом пам'яті за І. Падеревським, втрачає з Його відходом від нас назавжди одного з найбільш великих його провідників. Шануймо його пам'ять!

Початково прах Падеревського було поховано на Арлінгтонському цвинтарі у Вашингтоні, а 1992 році труну з його прахом було перевезено до Польщі і поміщено в храмі св. Івана Хрестителя у Варшаві.

Нагороди і звання[ред. | ред. код]

Пам'ятник І.Падеревському в Уяздовському парку (м. Варшава)

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • 11 листопада 2003 р. у парку імені Генріха Йордана в Кракові відбулося відкриття погруддя Ігнація Падеревського в рамках проекту «Відомі поляки ХХ ст».
  • 29 жовтня 2010 року Сейм Республіки Польща прийняв постанову, в якій вшанував пам'ять Ігація Яна Падеревського на честь 150-ї річниці з дня народження. З цієї ж нагоди була випущена марка з фотографією піаніста[4].
  • Міжнародний фестиваль «Відкриваємо Падеревського» у Львові[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • I. J. Paderewski, Szopen. Warszawa 1926. Nakładem czasopisma «Muzyka»
  • Ignacy Jan Paderewski, Pamiętniki. Spisała Mary Lawton. Przekład z j. ang.: W. Lisowska i T. Mogilnicka. Wstęp: Witold Rudziński. Kraków, P. W. M. [1961]
  • Władysław Dułęba, Zofia Sokołowska, Ignacy Jan Paderewski — Mała kronika życia pianisty i kompozytora. Wstęp: Tadeusz Szeligowski. Ilustracje. Kraków, P. W. M. [1960]. Wyd. II, zmienione [1976]
  • Henryk Opieński, I. J. Paderewski. Esquisse de sa vie et de son oeuvre. Lausanne, Éditions SPES, 1928, 2e édition 1948
  • Werner Fuchss, Paderewski: reflets de sa vie. Genève: La Tribune, coll. « Un homme, une vie, une œuvre », 1981, 278 p.
  • Éric Lipmann, Paderewski, l'idole des années folles. Paris, Balland, 1984. 341 p.