Ріхтер Святослав Теофілович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Святослав Теофілович Ріхтер
Зображення
Рука Ріхтера. (Фото Ю. Щербініна)
Основна інформація
Дата народження 7 (20) березня 1915(1915-03-20)
Місце народження Житомир, Україна
Дата смерті 1 серпня 1997(1997-08-01) (82 роки)
Місце смерті Москва, Росія Росія
Роки активності 1933—1997
Країна СРСР СРСР
Національність німець
Професія піаніст
Інструменти фортепіано
Жанр класична та академічна музика
Нагороди
sviatoslavrichter.ru
Файли у Вікісховищі?

Святосла́в Теофі́лович Рі́хтер (*7 (20) березня 1915(19150320), Житомир, Україна — †1 серпня 1997, Москва, Росія) — український радянський піаніст та громадський діяч німецького походження. Народний артист СРСР (1961). Герой Соціалістичної Праці (1975). Лауреат Ленінської (1961), Сталінської (1950) премій та Державних премій РРФСР імені Глинки (1987) та Росії (1996).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Житомирі, про що 13 березня 1915 року настоятель Свято-Михайлівської церкви протоієрей Микола Михайлович Бурчак-Абрамович зробив запис у метричній книзі: «7 березня 1915 року народився Святослав. Батьки: вільний художник Теофіл Даниїлович Ріхтер, лютеранського віросповідання, та дружина його Ганна Павлівна, православна. Хрещені батьки: Микола Павлович Москальов і Кароліна Юліанівна Арндт». Дідусь по батькові, Данило Ріхтер, був німецьким колоністом, міщанином з міста Бережани, Тернопільської області, мав п'ятеро дітей, був майстром з фортепіано, лагодив і налаштовував інструменти, мав майстерню і в Бережанах, і в Житомирі (поряд з Лютеранською кірхою на однойменній вулиці, в будинку, де мешкали Ріхтери). Дідусь по матері, Павло Петрович Москальов, український дворянин; працював у Житомирському земстві, навіть деякий час у 1917 році головував. Бабуся по матері, Єлизавета фон Рейнке, дворянка німецького походження. Коли Святославу виповнився один рік, все сімейство Ріхтерів переїхало до Сум, куди під час Першої світової війни росіяни їх вислали як німців. Німецькі війська підійшли близько, але були зупинені, і евакуацію припинили. Незабаром вони повернулися до Житомира. За спогадами Ріхтера: «З 1915 року до 1918 встиг побувати в Житомирі, Одесі, Сумах (в Одесі в сімнадцятому році), а у вісімнадцятому році я повернувся до Житомира і на три роки там застряг». До семи років Святослав ріс і виховувався в українському середовищі, за яким він весь час відверто сумував, а в Одесі - швидше в німецькому, бо батько був німець, а мати з частково німецьким корінням теж тягнулася до німецького. Навчання Святослав почав у свого батька, талановитого органіста, піаніста та композитора Теофіла Даниловича Ріхтера, який після закінчення Віденської академії музики був запрошений на посаду професора Одеської консерваторії її засновником і ректором Вітольдом Малишевським, та поєднував професорську посаду в консерваторії з місцем органіста євангелічно-лютеранської церкви Св. Павла, відомої під назвою Одеська кірха. Мати Святослава, Ганна Павлівна Москальова, також була обдарованою, любила театр, займалась музикою. В Одесі батько ознайомив сина з основами фортепіанного мистецтва. «Років у вісім я почав пробувати рояль». Почав з програвання клавірів опер Верді, вивчив напам'ять усі опери Вагнера. Вже в ранньому віці проявилися його неймовірні потенційні творчі задатки. Деякі джерела вказують, що Ріхтер був в основному самоучкою, проте це швидше відноситься до того, що він не проходив стандартний курс фортепіано, граючи гами, вправи і етюди.

У 1930 році 15-ти річний Святослав вже працював акомпаніатором у музичному гуртку в Будинку моряків. Через два роки перейшов на роботу до Одеської філармонії. В 1933-1937 роках Ріхтер був концертмейстер Одеського оперного театру. Перший публічний концерт дав у травні 1934-го в Одеському Будинку інженерів з програмою з творів Шопена.

Святослав часто відвідував Житомир, особливо в літній період, та як творча особистість, в основному, він формувався в Одесі аж до 1941 року, коли вже був студентом Московської консерваторії.

У 1937-му вступив до Московської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, та вже восени був з неї відрахований після відмови вивчати загальноосвітні предмети і поїхав назад до Одеси, куди постійно збігав до своїх прихильностей, значною мірою сімейних. Проте, з часом, за наполяганням Нейгауза, який доклав чималих зусиль для його повернення в Москву, Ріхтер поновився у консерваторії.

1940-го вперше публічно виступив у Москві, виконавши 6-у сонату Прокоф'єва, згодом став першим виконавцем його 7-ї і 9-ї сонат (остання присвячена Ріхтеру).

Всю війну він напівтаємно прожив у Москві, знаходячись під загрозою арешту і депортації. В цей час все чоловіче населення етнічних німців СРСР було депортвано у так звану «трудову армію», у концтабори ГУЛАГ. Жити у європейській частині СРСР їм було заборонено. До того ж, батько Ріхтера на початку війни в Одесі за відмову від евакуації у тил СРСР був по доносу в НКВД арештований і розстріляний. Отже Святослав був ще й сином «ворога народу». Ріхтер приходив ввечері до свого педагога Генріха Нейгауза і вночі спав в його квартирі на підлозі під роялем, підстилаючи собі газети.

У 1945-му став лауреатом I премії Всесоюзного конкурсу музикантів-виконавців, розділивши її з Віктором Мержановим.

У 1947-му закінчив Московську консерваторію, клас професора Генріха Нейгауза.

У 1940-50-х Ріхтера не випускали за межі СРСР і країн радянського блоку. І тільки 1960-го відбувся сенсаційний дебют видатного піаніста у Фінляндії та США, 1961—1962 рр. — у Великій Британії, Франції, Італії та Австрії.

Творчість[ред. | ред. код]

З ініціативи Ріхтера було засновано фестивалі Музичні свята в Турені (1964) й Грудневі вечори (1980), а також музичний фестиваль у Тарусі (проводиться з 1993-го). Останні 10-15 років Ріхтер волів виступати в невеликих залах провінційних міст. Останній концерт Ріхтера відбувся в Любеку через 10 днів після його 80-річчя.

Блискуче виконував твори різних композиторів, серед яких — Й. С. Бах, В. А. Моцарт, Й. Гайдн, Л. Бетховен, К. Дебюссі, М. Равель, А. Берг, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Ф. Шопен, Ф. Ліст, Й. Брамс, К. Шимановський, П. І. Чайковський, Е. Гріг, А. Дворжак, М. Мусоргський, С. Рахманінов, О. Скрябін, С. Прокоф'єв та Д. Шостакович. Відомий також як блискучий виконавець у жанрі камерної музики. На ранньому етапі кар'єри Ріхтера його основними ансамблевими партнерами були піаніст, учень Нейгауза Анатолій Ведерников (1920—1993), співачка Ніна Дорліак (сопрано, дружина Ріхтера, 1908—1998), скрипалька Галина Баринова (1910—2006), віолончеліст Данило Шафран, з 1949/50 рр. до кінця 1960-х рр. — Мстислав Ростропович (їх у своєму роді досконала, справді класична спільна робота — все віолончельні сонати Бетховена). У 1960-х Ріхтер виступав у фортепіанному дуеті з Бенджаміном Бріттеном, виконуючи не тільки його музику, але і твори Моцарта, Шуберта, Шумана, Дебюссі. Серед співаків, яким він акомпанував в 1960-80-х, — Дітріх Фішер-Діскау («Прекрасна Магелона» Брамса, Шуберта пісні і Вольфа) і Петер Шраєр («Зимовий шлях» Шуберта). У 1966-му почалося співдружність Ріхтера і Давида Ойстраха, 1969-го вони здійснили прем'єру скрипкової сонати Шостаковича. Ріхтер був частим партнером Квартету ім. Бородіна і охоче співпрацював з музикантами більш молодого покоління, в тому числі з Олегом Каганом, Єлизаветою Леонською, Наталією Гутман, Юрієм Башметом, Золтаном Кочішем, піаністами Василем Лобановим (нар. 1947) і Андрієм Гавриловим (нар. 1955). Мистецтво Ріхтера як соліста і ансамбліста увічнено у величезній кількості студійних і концертних записів, зроблених з 1946 по 1994 рр.

Гра відомого піаніста викликала захоплення на концертних майданчиках як на батьківщині, так і за кордоном. Ріхтер за фортеп'яно був моделлю для зображень багатьох художників, серед яких Д. Жилінський «Грає Святослав Ріхтер», Є. Короленко «Музика і праця», А. Трояновська «Портрет С. Ріхтера за фортеп'яно». Ріхтер концертував у країнах СРСР, Європи й Америки й здобув визнання одного з найвидатніших піаністів світу. У репертуарі Ріхтера були як твори давніх, так і сучасних композиторів.

1989-го в Цюриху Ріхтерові було зроблено операцію на серці. В останні роки він мешкав у Парижі, а незадовго до смерті, 5 липня, повернувся до Москви. Помер 1 серпня 1997 р.

Марка поштової служби України 2015 року. присвячена Святославу Ріхтеру.

Нагороди[ред. | ред. код]

Ріхтер отримав чимало різних нагород, серед яких:

Ріхтер також був нагороджений багатьма орденами.


Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На честь музиканта названо астероїд 9014 Святоріхтер[1].

У Києві з 2018 існує вулиця Святослава Ріхтера.

Галерея[ред. | ред. код]


Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • «Рихтер — непокорений» (ориг. фр. Richter - L'Insoumis) — док.фільм, реж. Брюно Монсенжон (Bruno Monsaingeon, Франція), 1998 — 154 мін, HiFi Stereo, мови: фр., англ., нім., рос.; мови субтитрів: франц., англ. ASIN: B007N0SVG0 (див. рос.мовою на YouTube, 2:34:02)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред. | ред. код]