Південний канал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південний канал
Canal du midi
Canal du midi toulouse.jpg
Країна Франція Франція
Початок Тулуза
Координати 43°36′39″ пн. ш. 1°25′05″ сх. д. / 43.61111111000000307° пн. ш. 1.418333330000000059° сх. д. / 43.61111111000000307; 1.418333330000000059Координати: 43°36′39″ пн. ш. 1°25′05″ сх. д. / 43.61111111000000307° пн. ш. 1.418333330000000059° сх. д. / 43.61111111000000307; 1.418333330000000059
Гирло Середземне море
Протяжність 241  км
Споріднені канали Гаронський канал
CanalDuMidi map.jpg
CMNS: Південний канал на Вікісховищі

Південний або Лангедокський канал (фр. Le Canal du Midi) — канал довжиною 241 км на півдні Франції. Сполучає Тулузу із середземноморським містом Сет (яке було засноване, щоб слугувати східним терміналом каналу). У Тулузі поєднується з Гаронським каналом (fr:Canal de Garonne), що веде до Біскайської затоки.

Даний канал є одним із найстаріших нині діючих в Європі. З 1996 року Південний канал занесено до Світової спадщини ЮНЕСКО.

З історії[ред.ред. код]

Будівництво[ред.ред. код]

Зернова торгівля стала головною причиною будівництва транспортного каналу, яке розпочалося в жовтні 1666 року з дозволу першого міністра Кольбера на основі указу короля Людовіка XIV. Урочисте відкриття відбулося 1681 року. Натхненником і керівником будівництва був французький інженер і підприємець П'єрр-Поль Ріке (1609-1680), за кошти якого було профінансовано третину довжини каналу. Це будівництво стало одним із набільших проектів Кольберового уряду. У той час канал носив назву "Королівський канал у Лангедоці" (фр. le canal royal en Languedoc)

Економічні показники[ред.ред. код]

Зміна кількості пасажирів[2]
Рік Кількість пасажирів
1682 3750 (за шість місяців)
1740 12 500
1783 29 400
1831 71 000
1854 94 000
1856 100 000
Розвиток вантажних перевезень у XIX ст.[3]
Рік 1854 1856 1859 1879 1889 1896 1900 1909
Мільйонів тонно-кілометрів 67 110 59 54 32 28 66 80

Канал в наш час[ред.ред. код]

У посушливу пору канал слугує для потреб сільського господарства. Близько 700 іригаційних клапанів встановлено вздовж каналу. Ця одна із головних функцій є причиною підтримки каналу в робочому стані після завершення купецької торгівлі. У 1970-х роках канал зрошував до 40 000 га сільськогосподарських земель[4].

З кінця ХХ ст. канал головним чином діє як туристичний і рекреаційний маршрут[5].

Зараз на каналі діє 91 шлюз, який піднімає та опускає судна на 190 м.

Канал у кінематографі[ред.ред. код]

У серії документального серіалу Рональда Топа, який транслювався на телевізійному каналі Дискавері, наочно висвітлюється історія будівництва Південного каналу, а також показується роль короля, Кольбера та Ріке в цьому процесі[6]

Лінки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: основна категорія теми сторінки із значенням "Category:Canal du Midi", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q9000253/uk. Це повідомлення можна вимкнути задавши параметр |mcat=- в картці.
  2. J.-D. Bergasse, Le Canal du Midi, trois siècles de batellerie et de voyages, p.25.
  3. D'après les études de Robert Marconis (1981) et Pierre Lacaze (1983).
  4. Économie du canal. canal-du-midi.org. Процитовано 17 січня 2013.. 
  5. René Gast, Le Canal du Midi et les voies navigables de l'Atlantique à la Méditerranée, p. 23.
  6. № 14 Промышленные открытия. Европейские истории - Король каналов. youtube.com. Процитовано 18 травня 2014..