Пінчук Юрій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пінчук Юрій Анатолійович
Пінчук Юрій Анатолійович.jpg
Народився 3 листопада 1937(1937-11-03)
Київ, СРСР
Помер 22 грудня 2012(2012-12-22) (75 років)
Діяльність історик
Науковий ступінь доктор історичних наук
Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки України

Юрій Анатолійович Пінчук (3 листопада 1937, Київ — 22 грудня 2012) — український історик, доктор історичних наук, професор, дослідник проблем історіографії та джерелознавства України, заслужений діяч науки і техніки України.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Його дитинство припало на тяжкі роки війни та повоєнної відбудови. Після завершення школи відслужив в армії, брав участь в освоєнні цілини.

В 1965 р. закінчив Київський державний університет імені Т. Шевченка.

В 1968—1971 рр. — аспірант, а в 1972—1973 рр. — молодший науковий співробітник Інституту Історії АН УРСР. З цим закладом пов'язаний найдовший період його наукової діяльності. В 1972 р. Пінчук захистив кандидатську дисертацію на тему «М. І. Костомаров як історик України». Монографія про Костомарова, підготована тоді до друку, побачила світ лише в 1984 р., однак саме ця постать залишилася найголовнішим предметом історіографічних студій дослідника. В 1973—1979 рр. Пінчук начальник сектору суспільних наук Президії АН УРСР, в 1979—1986 рр. — старший, а в 1986—1988 рр. — провідний науковий співробітник. В 1986 р. історик захищає докторську дисертацію на тему «Роль народних мас у Визвольній війні 1648—1654 рр. і возз'єднанні України з Росією (історіографія проблеми)».

В 1988—1990 рр. він очолює сектор історичної географії і картографії, а з 1990 по 2006 р. стає завідувачем відділу української історіографії. Загалом у цьому відділі науковець пропрацював два десятиліття. В цей період Пінчук відповідальний редактор відновленого у 1997 р. збірника «Історіографічні дослідження в Україні», заступник головного редактора «Історичного журналу», член редколегії багатотомної «Енциклопедії історії України».

В 2001 р. Пінчук отримує звання професора за спеціальністю історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.

З 2010 р. до своєї смерті він працював Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, де очолював відділ пам'яток духовної культури і був заступником голови спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій.

Ю. А. Пінчук тісно пов'язаний з Чернігівщиною. Як з'ясувалося, саме з цього краю походило його родинне коріння, чим сам історик дуже пишався. Довгі роки співпраці пов'язували Ю. А. Пінчука з Чернігівським державним (з 2010 р. — національним) педагогічним університетом імені Тараса Шевченка, почесним професором якого він був згодом обраний. Саме Чернігів став основним місцем проведення наукових Костомаровських читань. Варто відзначити, що останні на цей момент Десяті Костомаровські читання відбулися послідовно в два дні 14 і 15 квітня 2011 р. в Чернігові та Ніжині. Пінчук був не лише ініціатором проведення цих наукових зібрань, але й їх постійним активним учасником.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]