Дорошенко Дмитро Іванович

Дмитро Іванович Дорошенко
Дмитро Дорошенко
Псевдонім	Д. Д.
Народився	27 березня (8 квітня) 1882(1882-04-08) Вільно, Російська імперія
Помер	19 березня 1951(1951-03-19) (68 років) Мюнхен, Баварія, ФРН
Поховання	Вальдфрідгоф
Країна	УНР →  Чехословаччина Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	Політик, громадський діяч, історик, публіцист, один з ідеологів Гетьманського руху
Мова творів	польська
Magnum opus	«Історія України 1917 — 1923 рр.»
Партія	Українська демократична партія
Автограф
Дорошенко Дмитро Іванович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Дорошенко Дмитро Іванович (27 березня (8 квітня) 1882(18820408), Вільня, Російська імперія — 19 березня 1951, Мюнхен, Баварія, ФРН) — український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Засновник «Просвіти» на Катеринославщині. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв.

З квітня 1917 — крайовий комісар Галичини й Буковини. Член УПСФ, Центральної Ради, Чернігівський губернський комісар (губернатор) за часів Тимчасового уряду Росії і Центральної Ради УНР з вересня 1917 до січня 1918.

У травні-листопаді 1918 — міністр закордонних справ Української Держави.

З 1919 — в еміграції, де був організатором і співробітником українських наукових установ. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.

Життєпис

У студентські роки

Народився у Вільні в родині, що походила зі старовинного українського козацько-старшинського роду на Глухівщині та з якого вийшли два українські гетьмани — Михайло Дорошенко та Петро Дорошенко. Батько — Іван Якович (1848—1914), 1874 року із відзнакою закінчив Харківський ветінститут, протягом 30 років працював ветеринаром у Вільні.

Навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського, Петербурзького і Київського університетів. В 1903 очолював Українську студентську громаду в Петербурзі. Дуже рано розпочав політичну діяльність, спочатку як член Революційної Української Партії, а згодом — Товариства Українських Поступовців. Активно публікувався у пресі.

З 1897 співпрацював з політичними виданнями в Галичині.

1904 року приїхав до Львова, де на університетських курсах слухав лекції з історії України М.Грушевського та з історії української літератури І.Франка.

У 1905 році, коли у зв'язку із заворушеннями вищі навчальні заклади Петербурга закрили на необмежений час, переїхав до Полтави, де став співробітником газети «Полтавський час».

Події 1906 року застають його в Києві. В умовах послаблення тиску цензури Дорошенко поринає в національно-політичне життя і стає співробітником таких часописів, як «Громадська думка», «Нова громада», «Рада», «Рідний край», «Хлібороб», «Украинский вестник», «Украинская жизнь», «Україна». Певний час працював вчителем у середніх школах Києва і Катеринослава.

У травні 1906 року з відкриттям Першої державної думи Дорошенко був запрошений до Петербурга на посаду секретаря журналу «Украинский вестник» — органу української парламентської громади.

У 1909-13 викладає в Катеринославському комерційному училищі, обирається заступником голови Катеринославської «Просвіти» і у 1910–1913 — фактичний редактор часопису «Дніпрові хвилі» у Катеринославі. Згодом повертається до Києва.

Початок Української Революції

Під час першої світової війни обраний уповноваженим Всеросійського Союзу Міст на Південно-Західному фронті (з 1915), очолював відділ допомоги українцям на окупованих російськими військами землях Галичини і Буковини.

В березні 1917 Дорошенко після реорганізації ТУП у Союз Українських Автономістів-Федералістів (з червня 1917 — Українська Партія Соціалістів-Федералістів) став членом цієї організації. З квітня 1917 входив до складу Української Центральної Ради.

22 квітня призначений Тимчасовим урядом крайовим комісаром Галичини і Буковини з правами генерал-губернатора.

Після відступу 2 серпня 1917 російських військ з Галичини повернувся до Києва, наприкінці серпня 1917 йому було запропоновано сформувати новий склад Генерального Секретаріату УЦР. Проте через розходження у поглядах на шляхи становлення української державності з Михайлом Грушевським Дорошенко відмовився від цієї пропозиції. Незабаром був обраний губернським комісаром Чернігівщини і перебував на цій посаді до 24 грудня 1917 (6 січня 1918 за н.ст)· Після цього виїхав до Києва; де й перебував під час боїв за місто і російсько-більшовицької окупації·

Робота в уряді Української Держави

Весною 1918 виїхав у Галичину. Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського повернувся до Києва.

20 травня 1918 очолив Міністерство закордонних справ Української Держави. В період керівництва зовнішньополітичним відомством було відкрито дипломатичні представництва України в Румунії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії та ряд українських консульств за кордоном і зарубіжних держав у Києві. В липні-серпні 1918 при активній участі Дмитра Дорошенка відбулася ратифікація Берестейського миру 1918 країнами Четверного союзу (крім Австро-Угорщини).

В середині серпня 1918 у відповідь на антиукраїнську політику уряду генерала С. Сулькевича у Криму Дорошенко вжив ряд заходів для економічної блокади півострова, після реалізації частини з яких кримські власті пішли на переговори про форми державного об'єднання України.

Дмитро Дорошенко часто виступав посередником у пошуках шляхів порозуміння між Павлом Скоропадським і національно-демократичними силами та вироблення умов формування українського уряду на повністю національній основі.

В жовтні 1918 робив спроби вступити у переговори з дипломатичними колами держав Антанти у Берні.

Після падіння Гетьманату працював приват-доцентом Кам'янець-Подільського державного українського університету.

Еміграція

Члени-засновники та професори Українського наукового інституту в Берліні. 1-й ряд (зліва направо): Володимир Коростовець, Олександр Скоропис-Йолтуховський, ген. Вільгельм Ґренер, Васмерг, Дмитро Дорошенко, Келлєр; 2-й ряд: Володимир Залозецький-Сас, В'ячеслав Липинський, Іван Мірчук, 1927 рік

1919 року Дорошенко пішов у вигнання і врешті оселився у Празі, де чехословацький уряд дав притулок українським та російським емігрантам, особливо науковцям.

У 1920 разом з Вячеславом Липинським, Сергієм Шеметом та іншими діячами гетьманського руху брав участь у створенні об'єднання українських монархістів — Українського Союзу Хліборобів-Державників.

У міжвоєнний період Дорошенко був професором історії в Українському вільному університеті у Празі, входив до складу Правління Товариства підтримки української науки і культури в Німеччині і став першим директором Українського наукового інституту в Берліні та професором історії церкви у Варшавському університеті. У 1937 та 1938 роках він здійснив два дуже успішні лекційні тури Канадою, яка на той час мала велике українське іммігрантське населення. У Берліні мешкав у Вільмерсдорфі, Регенсбургер Штрасе, 32 (1920-ті рр.), потім в Фріденау, Петер-Вішер-Штрасе, 19 (1930-ті рр.)

1939-го повернувся до Праги, де продовжив роботу як історик в Українському вільному університеті.

1945 року Дорошенко перебрався до Західної Німеччини, де став першим президентом Української вільної академії наук. 1947 року переїхав до Канади, де викладав історію та літературу в колегії Святого Андрія у Вінніпезі та разом з істориком літератури Леонідом Білецьким та філологом Ярославом Рудницьким створили філію Української вільної академії наук. Однак він захворів у Вінніпезі і 1950 року повернувся до Європи.

Наукова робота

Реклама книжок для дітей, українська щоденна газета «Свобода» (США), № 210, 10 вересня 1937

У 1921—1951 роках — професор кафедри історії Українського вільного університету у Відні, Празі і Мюнхені.

Дмитро Дорошенко очолював Український науковий інститут у Берліні (1926–1931), Українську вільну академію наук (1945–1951). За визначенням Олександра Оглоблина, Дмитро Дорошенко був першим українським істориком, який дав науковий огляд історії України як процесу розвитку української державності.

Автор близько 1 тис. праць з історії України, історії культури і церкви в Україні. Головні праці Дмитра Дорошенка:

• Двотомник «Нарис історії України», перше видання вийшло в УНІ у Варшаві 1932 (Том I) і 1933 (Том II) року.
• «Історія України 1917-23» (ч. І-2, 1930, 1932),
• «Огляд української історіографії» [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (1923),
• «Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу» (1940),
• монографії про Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша, Володимира Антоновича, гетьмана Петра Дорошенка та інших.
• «Слов'янський світ у його минулому й сучасному» Б; 1922 «Українське слово» (у трьох томах)

Визначне місце в українській публіцистиці займають книги спогадів Дорошенка «Мої спогади про давно минуле. 1901—1914 роки» (1949), «Мої спогади про недавнє минуле. 1914—1920 роки» (1923–1924).

Могила Дмитра та Наталії Дорошенків, Вальдфрідгоф

Поховано його в 1951 році у Мюнхені на кладовищі Вальдфрідгоф, ділянка 71. Поруч у могилі поховано дружину Наталю Дорошенко.

У 2013 році при підтримці Музею гетьманства був створений «Гетьманський фонд Петра Дорошенка». Фонд здійснює дослідження діяльності гетьманів України Михайла та Петра Дорошенків, поширення інформації про них, дослідження родоводу Дорошенків.

Праці

• Дорошенко Д. Короткий нарис історії Христіянської Церкви / др. Дмитро Дорошенко. — Винипеґ: Накладом Вид. Спілки «Еклезія», 1949. — 102 с. [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле (1901—1914 роки) / Дмитро Дорошенко. — Винипеґ: Накладом Вид. Спілки Тризуб, 1949. — 167 с. [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Коротенька історія Чернігівщини / Д. Дорошенко. — Чернігів: Вид. Т-во «Сіверян. думка», 1918. — 38 с. [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. По рідному краю: (подорож. враження й замітки) / Дмитро Дорошенко. — Вид. 2-ге, переробл. й доповн. — Львів: Наклад М. Таранька, 1930. — 156 с. [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914—1918). Ч. 1 : Галицька Руїна 1914—1917 років / Дмитро Дорошенко. — Львів: Червона калина, 1923. — 131 с. [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Православна церква в минулому й сучасному житті українського народу / Дмитро Дорошенко. — Берлін: Р. Б. : Нація в поході, 1940. — 70 с. [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Угорська Україна / Д. Дорошенко. — Прага: Всесвіт. Тип. Політики в Празі, 1919. — 34 с. — (Інформаційна українська серія ; чис. 1). [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Огляд української історіографії / Д. Дорошенко. — Прага: Наклад укр. ун-ту в Празі, 1923. — 221 с. [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Нарис історії України. Т. 1 : (До половини XVII століття) / Д. Дорошенко. — Варшава: б. в., 1932. — 230 с. — (Праці Українського наукового інституту ; т. 9) (Серія підручників ; кн. 1). [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Нарис історії України. Т. 2 : (Від половини XVII століття) / Д. Дорошенко. — Варшава: б. в., 1933. — 370 с. — (Праці Українського наукового ін-ту ; т. 8). — (Серія підручників ; кн. 2). [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.] (одне з сучасних перевидань: Дорошенко Д. І. Нарис історії України: Передмова І. О. Денисюка / Д. І. Дорошенко. — Львів: Світ, 1991. — 576 с. [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.])
• Дорошенко Д. Історія України, 1917—1923 рр. Т. 1 : Доба Центральної Ради / Дмитро Дорошенко. — Ужгород: б. в., 1932. — 450 с. [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Історія України, 1917—1923 рр. Т. 2 : Українська Гетьманська держава 1918 року / Дмитро Дорошенко. — Ужгород: б. в., 1930. — 500 с. [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. Євген Чикаленко: його життя і громадська діяльність / Д. Дорошенко. — Прага: Вид. фонду ім. Чикаленка при Укр. акад. ком., 1934. — 100 с. [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Дорошенко Д. З історії української політичної думки за часів світової війни / Д. Дорошенко. — Прага: б. в., 1936. — 99 с. [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Dorošenko, D. Hejtman Petr Dorošenko a jeho turecká politika / D. Dorošenko, A. J. Rypka. — Praha: Tiskem Pražské akciové tiskárny, 1933. — 55 s. [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Вшанування пам'яті

У Чернігові та Снігурівці існують вулиці Дмитра Дорошенка Чернігівська міська рада. Розпорядження № 46-р від 12 лютого 2016 року / 1.48. вулицю Соколовської на вулицю Дмитра Дорошенка [Архівовано 20 лютого 2016 у Wayback Machine.].

У м. Дніпрі на будівлі обласної ради на кошти д-ра Ніни Синявської зі США відкрито меморіальну дошку, на якій зазначено: «У цьому будинку було комерційне училище, в якому з 1901 по 1917 рік працювали визначні українські вчені Дмитро Яворницький (1855—1940), Антін Синявський (1866—1951), Дмитро Дорошенко (1882—1951)».

Примітки

Джерела та література

• Д. В. Веденєєв. Дорошенко Дмитро Іванович [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
• Гордієнко Д. Гетьман Петро Дорошенко в житті і творчості Дмитра Дорошенка // Славістична збірка / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. — Вип. IV: До 100 річчя Української Революції (1917—1923 рр.) / За редакцією Д. Гордієнка та В. Корнієнка. — К., 2018. — С. 27–39 [1] [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.] .
• Дорошенко Дмитро Іванович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.135-140
• Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 96; портрет.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.. Словникова частина. — Перевидання в Україні. — Т. 2. — Львів, 1993. — С. 583—584; портрет.
• Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 200—201.
• Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX — на початку XX століть: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. — Хмельницький, 1995. — С. 199.
• Малий словник історії України. — К., 1997. — С. 139.
• Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 87–88.
• Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 222.
• Універсальний словник-енциклопедія. — 3-є видання. — К., 2003. — С. 399.
• Современная украинская энциклопедия. — Т. 4. — Харьков: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2005. — С. 387—388.
• Осташко Т. С. Дорошенко Дмитро Іванович [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 455—456.
• Петрикова В. Діячі бібліотечного краєзнавства на Поділлі та їх вплив на розвиток теорії краєзнавчої бібліографії в Україні в післяреволюційні роки // Вісник історико-культурологічного Подільського братства. — 1995. — № 4. — С. 88.
• В. Ф. Солдатенко. Дорошенко Дмитро Іванович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Криськов А. А. Діяльність Д. І. Дорошенка в еміграції (20-ті роки XX ст.) // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9-11 вересня 1994 р., м. Кам'янець-Подільський). — Хмельницький: Поділля, 1994. — С. 38–40.
• Лозовий Віталій. Дмитро Дорошенко // Подолянин. — 1993. — 28 квітня. — С. 3; портрет.
• Мельничук Олександр. Працював без упину на користь України // Історичний календар'97. — К., 1996. — С. 124—125.
• Завальнюк О. М. Д. І. Дорошенко: 75 днів у Кам'янці-Подільському // Краєзнавство: Науковий журнал. — 2001. — № 1–4. — С. 145—148.
• В. Андрєєв, А. Руденко. Рід Дорошенків у громадсько-політичному та культурному житті України (XVII—XX ст.) / Український історичний журнал.— К., № 1 за січень–лютий 2015. — С. 39–56. — ISSN 0130-5247.
• Иваницкая С. Г. Дорошенко Дмитрий Иванович // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок ХХ ст.). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 377—382.
• Білецький Л. Дмитро Дорошенко / Леонід Білецький ; Укр. вільна акад. наук. — Вінніпеґ: Накладом Ювіл. Ком. для вшанування 50-ліття наук. і громад. праці Дм. Дорошенка, 1949. — (23 с. — (Українські вчені ; ч. 1). [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Бібліографія праць проф. Д. Дорошенка за 1899—1942 роки. — Прага: Вид-во Юрія Тищенка, 1942. — 61 с. [Архівовано 4 березня 2021 у Wayback Machine.]

Посилання

• Крутянська трагедія — героїчний чин нації та непрощений гріх еліти [Архівовано 9 лютого 2012 у Wayback Machine.]
• Дмитро Дорошенко домігся приєднання Криму до України [Архівовано 1 червня 2012 у Wayback Machine.] Журнал «Країна» № 116 за 05.04.2012
• Дорошенко Д. З Києва до Кам'янця
• Праці Д. Дорошенка в е-бібліотеці Чтиво [Архівовано 20 грудня 2012 у Wayback Machine.]
• Офіційний сайт Музею Гетьманства
• Дорошенко Дмитро в Електронній бібліотеці «Культура України» [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Бібліографія. Дорошенко Дмитро Іванович // Національна бібліотека Німеччини