Пітер Ментен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зображення
Громадянство Нідерланди
Ім'я при народженні нід. Pieter Nicolaas Menten
Дата народження 26 травня 1899(1899-05-26)[1][2][3]
Місце народження Роттердам
Дата смерті 14 листопада 1987(1987-11-14)[1][2][3] (88 років)
Місце смерті Лосдрехт
Брат/сестра Dirk Mentend[4][5]
Значима особа Макс Фрідлендер[5], Карл Ебергард Шенгарт[4], Leo van Heijningend[6] і Rad Kortenhorstd[6]
Засуджений за воєнний злочин[7] і Воєнні злочини Німецької Імперії та Третього Рейху[8]
Рід діяльності колекціонер мистецтва, злочинець
Член політичної партії Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[9]
Збройні сили СС
Є власником The flight to Egypt, last quarter 16th centuryd[10]
Зображений на ‘Menten Affair’: How Dutch journalist brought down Nazi war criminald[11], Does My Family Own a Painting Looted by Nazis?d[12], Pieter Menten Dies; Nazi War Criminal Was Collector of Artd[13], Pieter Menten The "Looting Dutchman"d[14], list of Nazisd і Dutch justice for Mentend[15]
CMNS: Пітер Ментен у Вікісховищі

Пітер Ніколас Ментен (26 травня 1899 — 14 листопада 1987) — нідерландський воєнний злочинець, бізнесмен і колекціонер творів мистецтва. Ментен був нацистським колаборантом, який скоїв численні злочини, в тому числі масові вбивства. Після Другої світової війни його визнали винним лише в тому, що він працював перекладачем, і він відбув лише вісім місяців ув'язнення. Ментен розкішно жив у Нідерландах понад 25 років, часто зберігаючи і продаючи викрадені твори мистецтва, доки для повторного судового процесу не були використані нові докази, і він не був засуджений до 10 років ув'язнення. Його звільнили 1985 року через похилий вік і хорошу поведінку, а помер він 1987 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Ментен народився у заможній родині в Роттердамі і зацікавився Польщею завдяки діловим зв'язкам свого батька. Незабаром він розвинув широку експортну торгівлю нідерландськими товарами до Польщі. 1923 року Ментен переїхав до Східної Галичини, де став заможним землевласником і бізнесменом. Його описують як м'якого і тихого, але він затаїв глибоку образу на відому сусідню єврейську сім'ю через бізнес-суперечку. Ментен повернувся до Нідерландів 1939 року, коли СРСР вдерся у Польщу. 1940 року він був у Кракові, де працював Treuhänder (аріянізатором) у низці єврейських арт-дилерів.

Співпраця з нацистами[ред. | ред. код]

Ментен повернувся до Польщі 1941 року після нацистської контр-окупації — цього разу як член СС. Ментен брав участь у масових вбивствах польських професорів у Львові та пограбуванні їхнього майна. За свідченнями очевидців, він допоміг розстріляти стільки членів єврейської сім'ї у Галичині, на яку він образився, скільки зміг знайти, а потім нацькував на них інших євреїв. Вважається, що Ментен особисто керував стратою до 200 євреїв[16].

Після війни[ред. | ред. код]

Під час подорожі у власному потязі з цінною колекцією творів мистецтва його впізнали бійці нідерландського Опору. Ментена притягнули до суду. Його головним адвокатом був голова Палати представників Нідерландів Рад Кортенгорст. Суперечливий процес завершився 1949 року, обвинувачення не змогло довести більшість звинувачень, і Ментен був засуджений до восьмимісячного ув'язнення за те, що працював у військовій формі нацистським перекладачем. 1951 року уряд Нідерландів відмовив Польщі в екстрадиції Ментена.

Ментен став успішним колекціонером і бізнесменом. Його маєток з 20 кімнат був заповнений цінними творами мистецтва (Ніколас Маєс, Франсіско Гоя, Ян Сльойтерс та ін.), і він володів великою кількістю нерухомості[17].

Повторний суд[ред. | ред. код]

У 1976 році повторно розпочався судовий розгляд. Під час судового процесу маєток Ментена був підпалений після того, як колишній в'язень концтабору Дахау кинув на його солом'яний дах пляшку із запальною сумішшю. Будівля зазнала значних пошкоджень, а частина мистецької колекції була знищена[18]. 1980 року Ментен був засуджений до 10 років ув'язнення і оштрафований на 100 000 гульденів за воєнні злочини, в тому числі за співучасть у вбивстві 20 єврейських селян 1941 року в Польщі.

Після звільнення 1985 року він думав, що оселиться у своєму маєтку в графстві Вотерфорд в Ірландії, але дізнався, що тодішній прем'єр-міністр (тишех) Ґаррет Фітцджеральд заборонив йому в'їзд до країни. Ментен помер у будинку для людей похилого віку в Лосдрехті (Нідерланди) у віці 88 років[19].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б RKDartists
  2. а б Біографічний Портал Нідерландів — 2009.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б Smart V., H.E.A.R.T Pieter Menten: The "Looting Dutchman"
  5. а б Kahn E. M. Does My Family Own a Painting Looted by Nazis? // The New York Times / J. KahnManhattan, NYC: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 2016. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  6. а б Knoop H. The Menten Affair
  7. https://www.jewishgen.org/yizkor/Galicia3/gal165.html
  8. Millionaire Nazi War Criminal Leaves Prison // Los Angeles TimesLA: 1985. — ISSN 0458-3035; 2165-1736
  9. Millionaire Nazi War Criminal Leaves Prison // Los Angeles TimesLA: 1985. — ISSN 0458-3035; 2165-1736
  10. https://web.archive.org/web/20240320063836/https://research.rkd.nl/nl/detail/https%3A%2f%2fdata.rkd.nl%2fimages%2f27286
  11. https://www.jweekly.com/2017/02/24/menten-affair-how-dutch-journalist-brought-down-nazi-war-criminal/
  12. https://www.nytimes.com/2016/04/10/arts/design/does-my-family-own-a-painting-looted-by-nazis.html
  13. https://www.nytimes.com/1987/11/16/obituaries/pieter-menten-dies-nazi-war-criminal-was-collector-of-art.html
  14. http://www.holocaustresearchproject.org/economics/menten.html
  15. http://web.archive.org/web/20200817185934/http://archive.spectator.co.uk/article/17th-june-1978/10/dutch-justice-for-menten
  16. "Dutchman Is Guilty in Nazi Killings" (англ.). The New York Times. 15 грудня 1977.
  17. "The Collector: Art and the SS" (англ.). Time. {{cite web}}: |archive-url= вимагає |archive-date= (довідка)
  18. Menten blaze claim. The Times. № 60059. London. 19 July 1977. с. 6.
  19. "Pieter Menten Dies; Nazi War Criminal Was Collector of Art" (англійською) . The New York Times. 16 листопада 1987.