Радзинський Олег Едвардович
| Радзинський Олег Едвардович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 11 липня 1958 (66 років) Москва, СРСР | |||
| Країна |  СРСР.svg){kind=small} Велика Британія США | |||
| Діяльність | фінансист, письменник, банкір | |||
| Сфера роботи | література[1] і фінанси[1] | |||
| Alma mater | Філологічний факультет МДУd | |||
| Мова творів | російська | |||
| Жанр | роман, оповідання | |||
| Членство | Справжня Росіяd[2] | |||
| Батько | Радзинський Едвард Станіславович | |||
| Мати | Alla Radzinskayad | |||
| Премії | Премія «Нові Горизонти» (2015) за роман «Агафонкін та Час» | |||
|
| ||||
 Радзинський Олег Едвардович у Вікісховищі | ||||
Олег Едвардович Радзинський (нар. 11 липня 1958, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський дисидент; син драматурга Едварда Радзинського, онук дитячої письменниці Лії Гераскіної[3][4].
Олег Радзинський народився 1958 року в сім'ї відомого письменника та драматурга Едварда Радзинського та акторки Алли Гераскіної, доньки дитячої письменниці Лії Гераскіної. Після закінчення школи вступив на Філологічний факультет МДУ, а після його закінчення до аспірантури університету.
Ще будучи студентом, він організував копіювання та розповсюдження «самвидаву», а в 1982 році взяв участь у діяльності Групи за встановлення довіри між СРСР та США[5][6].
У тому року він був заарештований за статтею 70 Кримінального кодексу РРФСР «Антирадянська агітація і пропаганда». У жовтні 1983 року був засуджений до одного року суворого режиму та п'яти років заслання. Після року перебування в Лефортовському слідчому ізоляторі відбував заслання спочатку в Томській області на лісоповалі, а потім, після хвороби, в місті Кіржач Владимирської області.
У 1987 року у межах проведеної Михайлом Горбачовим політики лібералізації і зближення із Заходом разом із іншими радянськими дисидентами був помилуваний спеціальним указом Президії Верховної Ради і фактично висланий із країни. Оселившись у США, вступив до Колумбійського університету, де в 1991 році здобув освітній ступінь магістра в галузі міжнародних фінансів. Працював у США трейдером та інвестиційним банкіром. У 1997 році був призначений керуючим директором російського відділення австрійського інвестиційного банку Кредитанштальт і переведений із Нью-Йорка до Москви. В 2002 році знову повернувся до Росії та до 2006 року працював на посаді голови Ради директорів компанії Rambler Media Group[7].
В даний час проживає з сім'єю в Лондоні, де займається літературною діяльністю.
Є керуючим директором британської некомерційної організації Справжня Россія
1 вересня 2023 визнаний в РФ так званим «іноземним агентом»[8].
Одружений, четверо дітей.
- Збірники оповідань «Відвідування» (2000) та «Іванова свобода» (2010)[9].
- Романи «Сурінам» (2008)[10][11][12] та «Агафонкін і час» (2014)[13][14][15].
- Книга спогадів «Випадкові життя» (2018)[16][17][18][19].
- Радзинський О. Боги та зайві: негероїчний епос. М: АСТ; CORPUS, 2022. — 448 с. роман (фактично книга побачила світ у грудні 2021 року)[20]
- Роман «Агафонкін і час» — шорт-лист премії Аркадія та Бориса Стругацьких (2014)[21]
- Премія Нові горизонти за 2015 рік за роман «Агафонкін та час».
- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ https://www.n-tv.de/politik/Mit-Russland-als-Imperium-ist-es-vorbei-True-Russia-will-Demokratie-Aufbau-vorbereiten-article23295433.html
- ↑ Татьяна Доронина - об Эдварде Радзинском: «Он до сих пор мне близкий и родной». kp.ru. Комсомольская правда. 23 вересня 2011. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Всемирная история борьбы за нефть. Деньги и власть. Школьные воспоминания и случайные жизни: «Случайные жизни» (Corpus). bfmufa.ru. Уфа: Business FM. 15 листопада 2018. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ И. А. Гордеева. ВОЗНИКНОВЕНИЕ НЕЗАВИСИМОГО МИРНОГО ДВИЖЕНИЯ В СССР В 1980-е ГОДЫ
- ↑ Олег Радзинский. Случайные жизни (фрагмент)[недоступне посилання з Февраль 2020]
- ↑ Милослав Чемоданов (26 грудня 2014). 25 хороших книг, вышедших в 2014-м. The Village. Архів оригіналу за 7 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Иноагентом признан нобелевский лауреат Муратов
- ↑ Кривощекова Елизавета (28 вересня 2017). Книжный клуб: Олег Радзинский. Иванова свобода. kvnews.ru. Коммерческие вести. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Владимир Цыбульский (18 серпня 2008). Радзинский под роман: Рецензия на роман Олега Радзинского «Суринам». Газета.Ru. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Николай Александров (30 червня 2008). «Суринам» Олега Радзинского — OpenSpace.ru. os.colta.ru. OpenSpace.ru. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Анна Наринская. Найти себя в Суринаме // Коммерсантъ. — 2008. — 6 червня. Архівовано з джерела 7 грудня 2018.
- ↑ Игорь Зотов (3 грудня 2014). Русская литература в 2014 году: Олег Радзинский. Суффикс как разгадка, а также о путешествиях во времени (Агафонкин и Время. Corpus. 2014). kultpro.ru. «Однако» — еженедельный журнал. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Ян Смирницкий (3 січня 2015). Дмитрий Быков: «Мы все стали эмигрантами внутри своей же страны». mk.ru. Московский комсомолец. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Настя Курганская (2 січня 2015). Пижамные каникулы: Чем заняться дома в новогодние праздники. The Village. Архів оригіналу за 7 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Юрий Данилов (2 грудня 2018). Самые продаваемые и читаемые в России книги в ноябре-2018. «Случайные жизни» (Corpus, АСТ). culturavrn.ru: Культура ВРН — Литература. «Страницы Воронежской Культуры». Архів оригіналу за 5 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Борис Акунин о книге "Случайные жизни". corpus.ru. Издательство Corpus. 2018. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Галина Юзефович (27 листопада 2018). Диссиденты в позднем СССР и подростки в жутком мире будущего: Галина Юзефович — про два интересных русских романа, которые вы могли пропустить. meduza.io. Meduza. Архів оригіналу за 7 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Дмитрий Быков (26 жовтня 2018). Один. Эхо Москвы. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 грудня 2018.
- ↑ Галина Юзефович (22 січня 2022). «Боги и лишние» — история-«матрешка» о страхе смерти, главной теме русской литературы последнего времени Галина Юзефович рассказывает о романе Олега Радзинского. meduza.io. Meduza. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
- ↑ LiveLib.ru Премия имени Стругацких. Шорт-лист. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 5 грудня 2018.
- Ольга КОРДА. Семь испытаний Олега Радзинского // Магнитогорский металл : городская газета. — Магнитогорск, 2004. — № 61 (11260). — Число 8 (6).
- Кан, Александр (5 грудня 2018). Олег Радзинский: хочу выразить благодарность Комитету государственной безопасности СССР. BBC News Русская служба (рос.). Процитовано 6 грудня 2018.
- Александр Гаррос. Непереводимая игра слов. — М. : Редакция Елены Шубиной, 2016. — ISBN 978-5-17-099015-3.
- Олег Радзінський на сайті Лабораторія фантастики
- Олег Радзінський. Випадкові життя (фрагмент)
- Doder, Dusko (16 жовтня 1983). Soviet Crackdown On Dissidents Seen. The Washington Post. Процитовано 5 грудня 2018.
- Moscow Dissident Gets 1-Year Term on Slander. The New York Times. 14 жовтня 1983. Процитовано 5 грудня 2018.
- Spencer, Metta (3 грудня 1983). Selling peace costs dearly in Russia. Montreal Gazette. Процитовано 5 грудня 2018.
- 6th SLOVO Russian Literature Festival. OLEG RADZINSKY: THE WRITER AND TIME. academia-rossica.org. 2015. Процитовано 4 січня 2017.
- Подкаст «Абетка в'язниці». Олег Радзінський: «Особливо небезпечний філолог» Радіо Свобода, 17.05.2022
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Нормативний контроль | GND: 1158583664 · GKG: /g/11b7xsb3k2 · ISNI: 0000000140026772 · J9U: 987007406171705171 · NKC: js20191052041 · SUDOC: 152486410 · VIAF: 196287277 |