Робітнича Марсельєза

Робітнича Марсельєза (рос. Рабочая Марсельеза) — використовувалася як гімн у перші місяці після Лютневої революції. Мелодія французького гімну («Марсельєза»). Текст опублікований в газеті «Вперед» 1 липня 1875 під назвою «Нова пісня». Слова П. Л. Лаврова (не переклад з французької, а оригінальний текст на ту саму тему, перенесену на російський ґрунт), музика Клода-Жозефа Руже де Ліля. Тимчасовим урядом «Марсельєза» була затверджена як державний гімн 2 березня 1917 за старим стилем — через 5 днів після зречення від престолу Миколи II. Спочатку вона виконувалася під оригінальну французьку мелодію, але потім композитор О. К. Глазунов видозмінив музику так, аби вона краще відповідала російським словам. У середовищі лівих партій «Марсельєзу» зустріли неоднозначно. Зокрема, за свідченням Стасової, до цього гімну неприязно ставився В. І. Ленін. У Петрограді місцева Рада робітничих і солдатських депутатів 4 квітня 1917 проголосила замість «Марсельєзи» гімном «Інтернаціонал», але тоді це рішення не дістало підтримки. Тимчасовий уряд лише заявив, що остаточне рішення про гімн повинні ухвалити в майбутньому Установчі збори.

Текст (російською мовою)

Отречёмся от старого мира,

Отряхнём его прах с наших ног!

Нам враждебны златые кумиры,

Ненавистен нам царский чертог.

Мы пойдём к нашим страждущим братьям,

Мы к голодному люду пойдём,

С ним пошлём мы злодеям проклятья — : На борьбу мы его поведём.

Приспів:

Вставай, подымайся, рабочий народ!

Вставай на врага, люд голодный!

Раздайся, клич мести народной!

Вперёд, вперёд, вперёд, вперёд, вперёд!

Богачи-кулаки жадной сворой: Расхищают тяжёлый твой труд.

Твоим потом жиреют обжоры,

Твой последний кусок они рвут.

Голодай, чтоб они пировали,

Голодай, чтоб в игре биржевой: Они совесть и честь продавали,

Чтоб глумились они над тобой.

Приспів.

Тебе отдых — одна лишь могила.

Весь свой век недоимку готовь.

Царь-вампир из тебя тянет жилы,

Царь-вампир пьёт народную кровь.

Ему нужны для войска солдаты — : Подавайте ему сыновей.

Ему нужны пиры и палаты — : Подавай ему крови своей.

Приспів.

Не довольно ли вечного горя?

Встанем, братья, повсюду зараз — : От Днепра и до Белого моря,

И Поволжье, и Дальний Кавказ — : На воров, на собак — на богатых: И на злого вампира-царя.

Бей, губи их, злодеев проклятых,

Засветись, лучшей жизни заря.

Приспів.

И взойдёт за кровавой зарёю: Солнце правды и братской любви,

Хоть купили мы страшной ценою — : Кровью нашею — счастье земли.

И настанет година свободы:

Сгинет ложь, сгинет зло навсегда,

И сольются в одно все народы: В вольном царстве святого труда.

Приспів.