Розумна тварина
Термін «розумна тварина» або «раціональна тварина» (лат. animal rationale або лат. animal rationabile) належить до класичного визначення людства або людської природи, пов'язаного з арістотелізмом.[1]
Історія[ред. | ред. код]
Хоча сам латинський термін походить зі схоластики, він відображає аристотелівський погляд на людину як на істоту, якій притаманне розумне (раціональне) начало. У «Нікомаховій етиці» I.13 Арістотель стверджує, що людина має раціональне начало (грец. λόγον ἔχον), окрім поживного життя, яке вона поділяє з рослинами, та інстинктивного життя, яке вона поділяє з іншими тваринами, тобто здатність здійснювати раціонально сформульовані проєкти[2]. Ця здатність до обдуманої уяви була також виділена як визначальна риса людини в De anima III.11.[3] Хоча Арістотель розглядав її як універсальну людську рису, це визначення стосувалося як мудрих, так і нерозумних, і жодним чином не передбачало обов'язкового здійснення раціонального вибору, на відміну від здатності його робити.
Філософ-неоплатонік Порфирій визначив людину як «смертну розумну тварину», а також вважав, що тварини мають власну (меншу) раціональність.[4]
Визначення людини як розумної тварини було поширеним у схоластичній філософії[5]. Католицька енциклопедія стверджує, що це визначення означає, що «у системі класифікації та визначенні, наведеному в Arbor Porphyriana, людина є субстанцією, тілесною, живою, чуттєвою та раціональною»[5].
У Роздумі II із Роздумів про першу філософію Декарт розглядає та відкидає схоластичну концепцію «розумної тварини»:
|
Чи міг би я сказати «розумна тварина»? Ні, бо тоді мені довелося б дослідити, що таке тварина, що таке раціональність, а це одне питання привело б мене вниз по схилу до інших, складніших | 
|
— [6] | ||
Сучасне використання[ред. | ред. код]
Фройд, як і будь-хто інший, усвідомлював ірраціональні сили, що діють у людстві, але, тим не менш, він протистояв тому, що він називав «надто великим наголосом на слабкості его по відношенню до ідентифікації та наших раціональних елементів перед демонічними силами всередині нас».[7]
Філософ-неокантіанець Ернст Кассірер у своїй праці «Нарис про людину» (1944) змінив визначення Арістотеля, щоб позначити людину як символічну тварину. Це визначення було впливовим у галузі філософської антропології, де його повторив Гілберт Дюран, і знайшло відгук у натуралістичному описі людини як примусового комунікатора.[8]
Соціологи в традиції Макса Вебера відрізняють раціональну поведінку (орієнтовану на засоби) від ірраціональної, емоційної або плутаної поведінки, а також від традиційно орієнтованої поведінки, але визнають широку роль усіх останніх у житті людини.[9]
Етнометодологія вважає, що раціональна людська поведінка представляє, можливо, одну десяту людського стану, залежну від дев'яти десятих базових припущень, які забезпечують основу для прийняття рішень щодо засобів.[10]
У своїй статті «Нарис інтелектуального сміття» Бертран Рассел заперечує думку про те, що людина є раціональною, кажучи: «Людина — це раціональна тварина — принаймні мені так казали. Протягом довгого життя я старанно шукав докази на користь цього твердження, але поки що мені не пощастило натрапити на них».[11]
Див. також[ред. | ред. код]
- Communicative rationality
- Donald Davidson
- Economic man
- Erasmus
- Genus-differentia definition
- Neocortex
- Reality principle
- Thomas Paine
- John von Neumann
- Behavioural science
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Animal Cognition. The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Metaphysics Research Lab, Stanford University. 2021.
- ↑ Aristotle, Ethics (1976) p. 75 and p. 88.
- ↑ B. P. Stigum, Econometrics and the Philosophy of Economics (2003) p. 194.
- ↑ L. Johnson, Power Knowledge Animals (2012) p. 80.
- ↑ а б Man. Catholic Encyclopedia. Процитовано 29 березня 2023.
- ↑ The Philosophical Writings of Descartes Volume II. Translated by John Cottingham, Robert Stoothoff, Dugald Murdoch. Cambridge University Press. 1984.
- ↑ S. Freud, On Psychopathology (PFL 10) p. 247.
- ↑ D. Attenborough, Life on Earth (1992), ch. 13.
- ↑ Alfred Schutz, The Phenomenology of the Social World (1997) p. 240.
- ↑ A. Giddens, Positivism and Sociology (1974) p. 72.
- ↑ Russell, Bertrand (1943). An Outline of Intellectual Rubbish. Girard, Kansas: Haldeman-Julius Publications. OCLC 3656132.
