Руандійський патріотичний фронт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Руандійський патріотичний фронт

Front patriotique rwandais
Rwandan Patriotic Front
Країна Flag of Rwanda.svg Руанда
Голова партії Поль Кагаме
Засновник Fred Rwigyemad
Дата заснування 1988
Штаб-квартира Кігалі, Руанда
Ідеологія руандійський націоналізм
Офіційний сайт FPR-Inkotanyi

Руандійський Патріотичний Фронт (РПФ) — правляча політична партія Руанди, яку очолює чинний президент країни Поль Кагаме. Партія знаходиться при владі з того часу, як її мілітаризоване крило поклало край Геноциду у Руанді 1994 року.

Історія[ред. | ред. код]

Руандійський Союз Національної Єдності[ред. | ред. код]

Після повалення режиму Іді Аміна у 1979 році, інтелігенція біженців тутсі в Уганді створила першу в регіоні організацію політичних біженців — Руандійський Союз Національної Єдності, для обговорення можливого повернення в Руанду. Хоча цей союз в першу чергу був форумом для інтелектуальних дискусій, він зазнав мілітаризації після сфальсифікованого обрання Мілітона Оботе президентом Уганди у 1980 році, через що воював на боці Йовері Мусевені під час Громадянської війни в Уганді. У відповідь Оботе засудив Національну Армію Опору Мусевені у складі баньяруанда. Невадала спроба змусити всіх біженців-тутсі воювати призвела до масовї чистки у таборах біженців у лютому 1982 року, внаслідок чого майже 40,000 біженців повернулися до Руанди. Руанда заявила, що визнає лише 4000 цих осіб громадянами Руанди, у той час як в Уганді заявили, що вони повернуть лише 1000 осіб. Решта 35,000 осіб залишилися в юридично-невизначеному статусі у прикордонному з Руандою регіоні Уганди. Така ситуація тривала кілька років. Багатьом юнакам-біженцям не лишалося нічого, окрім як вступити до лав Національної Армії Опору.[1]

Двоє з 27 осіб, що воювали на боці Національної армії опору були біженцями-тутсі: Фред Рвігіема і Поль Кагаме, які разом виросли в таборі біженців Кагунге і обидва були активними учасниками Руандійського Союзу Національної Єдності. До того часу як Національна Армія Опору переможно увійшла в Кампалу у 1986 році, близько чверті з їхніх 16,000 бійців належали до баньяруанда, а Рвігіема був заступником командира формування. Після того, як уряд Мусевені було сформовано, Рвігіему було призначено заступником міністра оборони і заступником головнокомандувача збройних сил, що підпордяковується лише Мусевені і є другим у державному ланцюгу військового командування. Кагаме був призначений виконуючим обов'язки начальника військової розвідки. Тутсі сформували неспівмірну кількість офіцерів Національної Армії Опору, тому що вони довго служили і вже встигли набратися досвіду.[2]

Внесок баньяруанда у війну було негайно визнано новим урядом. Через шість місяців після приходу до влади Мусевені відмовився від старого законодавства і заявив, що баньяруанда, які проживали в Уганді, мають право на отримання громадянства через 10 років. У грудні 1987 року Руандійський Союз Національної Єдності зібрався на свій сьомий конгрес у Кампалі та вирішив перейменувати себе на Руандійський Патріотичний Фронт. Новий РПФ, більшу частину якого складали колишні ветерани-баньяруанда, був набагато більше воєнізований, ніж початковий Руандійський Союз Національної Єдності.

Руандійський Патріотичний Фронт[ред. | ред. код]

1 жовтня 1990 року Руандійський Патріотичний Фронт, який очолював генерал-майор Фред Рвігіема вторгся до Руанди, розпочавши Громадянську війну в Руанді. Незважаючи на те, що 2 жовтня Рвігіему було вбито, вторгнення РПФ спочатку було успішним. Проте руандійська армія отримала допомогу від Бельгії, Франції та Заїру, і протягом місяця відновила ініціативу, змусивши РПФ повернутися до Уганди.[3]

Поль Кагаме був дуже близький до генерал-майора Рвігіеми, тому його попросили повернутися з навчання у Сполучених Штатах, щоб очолити Руандійський Патріотичний Фронт. Після цього РПФ вдався до партизанських нападів, зосередившись на районах Бьюмба і Рухенгері[3], отримавши контроль над великою частиною півночі країни у 1992 році.[4] Зрештою, переговори між РПФ і урядом Руанди призвели до підписання Арушської угоди в 1993 році, внаслідок чого членам РПФ та іншим біженцям було дозволено повернутися до країни.[3]

Припинення вогню завершилося 6 квітня 1994 року, коли літак президента Руанди Жувеналя Габ'ярімани був збитий біля аеропорту Кігалі, вбивши його і президента Бурунді Сипрієна Нтар'яміру. Досі невідомо, хто почав атаку; РПФ звинувачувала екстремістів-хуту в уряді Руанди, а уряд стверджував, що РПФ відповідає за напад. Обстріл літака послужив каталізатором геноциду у Руанді, який почався за кілька годин. Протягом приблизно 100 днів за наказом тимчасового уряду було вбито 1,000,000 тутсі. Руандійський Патріотичний Фронт тутсі знову розпочав наступ і методично взяв під контроль країну, перекривши шляхи урядових поставок, скориставшись погіршенням громадського порядку. 7 червня архієпископ-хуту Кігалі Вінсент Нсенг'юмва, був вбитий біля церкви у Кабгаї разом із двома єпископами та тринадцятьма священниками членами РПФ, які були переконані в тому, що священники були залучені до вбивства їхніх сімей.

РПФ остаточно переміг, коли Кігалі був захоплений 4 липня, а решта країни — 18 липня. Активний член Руандійського Патріотичного Фронту Пастер Бізімунгу був призначений Президентом Руанди, а Поля Кагаме призначили віце-президентом. РПФ поділився на політичний підрозділ, який зберіг назву Руандійський Патріотичний Фронт, і військовий, який став називатися Патріотичною армією Руанди (тепер — Сили Оборони Руанди).

У лютому 1998 року Поля Кагаме було обрано головою політичної партії РПФ, замість Алексіса Кан'яренгве, і у березні 2000 року він став президентом Руанди. За новою конституцією, яку було прийнято на референдумі 26 травня 2003 року, Кагаме було обрано президентом із результатом в 95%. РПФ сформував коаліцію із декількома меншими партіями, яка отримала 74% голосів на парламнентських виборах 2 жовтня 2003 року і 40 із 53 місць у Палаті Депутатів. Коаліція отримала 42 місця на парламентських виборах 2008 року, і Кагаме був знову обраний президентом у 2010 році із 93% голосів. На парламентських виборах 2013 року коаліція під проводом РПФ здобула 41 місце.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Mahmood Mamdani (2002) When Victims Become Killers: Colonialism, Nativism, and the Genocide in Rwanda, Princeton University Press, pp168–169
  2. Mamdani, pp172–173
  3. а б в Aimable Twagilimana (2007) Historical Dictionary of Rwanda, Scarecrow Press, p204
  4. Arthur S Banks, Thomas C Miller, William R Overstreet & Judith F Isacoff (2009) Political Handbook of the World 2009, CQ Press, p1125