Рудники (Маневицький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Рудники
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Маневицький
Рада/громада Рудниківська сільська рада Колківська селищна громада
Код КОАТУУ 0723685901
Основні дані
Засноване 1545
Населення 1461
Площа 46,429 км²
Густота населення 31,47 осіб/км²
Поштовий індекс 44689
Телефонний код +380 3376
Географічні дані
Географічні координати 51°02′01″ пн. ш. 25°45′43″ сх. д. / 51.03361° пн. ш. 25.76194° сх. д. / 51.03361; 25.76194Координати: 51°02′01″ пн. ш. 25°45′43″ сх. д. / 51.03361° пн. ш. 25.76194° сх. д. / 51.03361; 25.76194
Середня висота
над рівнем моря
186 м
Місцева влада
Адреса ради 44682, Волинська обл., Маневицький р-н, с.Рудники, вул.Центральна,44 , тел. 9-58-42
Карта
Рудники. Карта розташування: Україна
Рудники
Рудники
Рудники. Карта розташування: Волинська область
Рудники
Рудники
Мапа

Рудникисело в Україні, в Маневицькому районі Волинської області. Населення становить 1461 осіб.

Біля села Рудники 17 лютого 1946 року в бою з підрозділами внутрішніх військ НКВС обірвалося життя полковника УПА Петра Олійника.

Перші згадки села[ред. | ред. код]

Назва села походить від слова Рудник (рудокоп). На території села люди поселились дуже давно. В урочищах Веселище, Тіхін, Садки знайдено багато кам’яних знарядь праці. На території села ще в 13 столітті селяни добували болотну руду і робили з неї знаряддя праці –серпи, лопати, коси, сокири для себе і на продаж.

В писемних джерелах село згадується в 1577 році, коли воно належало до Несухоїжського замку князя Романа Сангушка.

В XVI ст. більшість селян проживали в урочищі Садки, де були родючі землі. Але в цей час краєм пройшли загарбники – кримські татари. Вони зруйнували і пограбували містечко Колки, село Рудники та інші поселення. Більшість жителів села повтікали в ліси і болота. Село було спалене і зруйноване. Залишились одні попелища і обгорілі Садки. А коли люди повернулись з лісів, то почали будувати свої житла на лівому березі невеличкої річки. Те місце , де колись було село , стали називати урочищем Садки.

В 1764 році найкращі землі села належали Колківському костьолу, залежними від нього стали і селяни. За описом 1798 року село було розташоване на лівому березі річки. В селі діяла православна церква великомученика Дмитрія, яка була побудована ще в 1728 році. В селі було 43 будинки. В першій половині XIX ст. с.Рудники належало колківському панові А.Кожуховському.

Село Рудники в роки Першої світової війни[ред. | ред. код]

Великих руйнувань зазнали села Маневиччини під час бойових дій Першої світової війни в 1915-1916 роках. Вона залишила великі рани на Волині і чорною бідою увійшла у дім кожного волинянина. Не обминула вона і наше село Рудники. В кінці травня 1916 року лінія фронту проходила через Луцьк, Рожище, Колки. Тут точилися великі бої і незабаром і наше село захопили загарбники. На своєму шляху вони все руйнували. Польські, австрійські, німецькі солдати розбирали будинки, робили з них укріплення або спалювали їх. Більшість населення Рудник перед приходом ворога повтікало в ліси та в інші села, які ще не були захоплені ворогом. Але старі люди, жінки з маленькими дітьми не хотіли йти зі своїх домівок. Австрійці всіх рудниківських селян, що залишились, забрали в полон і вивезли в Галичину та Польщу , де створювали концтабори. Полонені змушені були тяжко працювати. Багато з них померло на польській землі, біля Кракова. Ось як згадує про ті страшні роки житель села Рудники Камець Микита: «Матір і нас, троє ще зовсім маленьких дітей, забрали австрійці в полон і вивезли з рідного села. Ми опинились в концтаборі в Польщі біля Кракова. Жили в бараках , спеціально зроблених для полонених. Спочатку становище було задовільним. Але потім почався голод, епідемія, смерть. Люди вмирали від тифу та інших хвороб. Ніхто нікого не лікував. Померлих виносили і спалювали. В таборі перебувало близько 50 тис. чол. Були цивільні і військовополонені. Занедужала і наша мати, а через два дні померла, нас доглядали односельчани. Коли війна закінчилась,а Волинь опинилась під владою Польщі, то був даний дозвіл нам повернутись додому. Село Рудники нас зустріло суцільною руїною. Одна лише церква височіла на горбі, а кругом були пожарища. Нас в селі розібрали родичі. Так і виросли ми сиротами – наймитами. А всьому була винна війна». Вісім місяців село було австрійським тилом. Весною 1916 року російська армія пішла в наступ і звільнила Рудники. Відступаючи, австрійські війська зірвали у селі свої порохові склади. Коли село опинилось під владою Росії, багатьох чоловіків було мобілізовано на війну. Учасниками Першої світової війни стали: Черняк Федір, Гаврилюк Степан, Кушнірчук Григорій, Камець Іван, Величко Ілля, Кушнірчук Роман.

Учасники Першої світової війни Величко Григорій і Величко Ілля служили у російських військових частинах, які перейшли на сторону більшовиків. Їм довелося брати участь у жовтневому перевороті. Так Величко Ілля був червоноармійцем 167 окремого батальйону ВЧК , був міліціонером Бауманського району м. Москви, часто бачив В.І.Леніна та інших керівників більшовицької партії.

Під владою Польщі[ред. | ред. код]

Восени 1920 року вся Волинь опинилася під владою Польщі. Селян обложили податками. Особливо важким стало становище малоземельних селян. Шукаючи кращої долі, багато їх із села виїхало в Америку. Перша школа при польській владі була відкрита для польських дітей на урочищі Обурки, де жили тільки поляки. Навчання проводилось на польській мові. В цю школу ходили і деякі діти рудниківських селян, але особлива увага приділялась польським дітям. В 1932 році була відкрита школа в селі Рудники в хаті поляка Болеслава Трусєвича. Це була одна кімната з двома рядами парт. При польській владі на території села було закінчено будівництво нової школи, в якій навчались діти селян до 1982 року. В 1938 році починається переселення на хутори. Польська адміністрація вирішила, що селянин повинен жити там, де знаходиться його земля.

Село під час Німецько-радянської війни 1941-1945 рр.[ред. | ред. код]

28 червня 1941 року нацисти окупували Маневичі, 8 липня були захоплені Колки і наше село Рудники, що знаходиться в 10 –ти кілометрах від Колок. Затримати гітлерівців радянським військам 5–ї армії під не вдалось. За три тижні територія Волинської області і наш район були окуповані ворогом. Окупація району і села тривала більше двох з половиною років. Німці тут утворили свою адміністрацію. В районному центрі Колках була створена райуправа з поліцейським гарнізоном, а в Рудниках було призначено старосту і секретаря. Старостою призначили Камця Оксентія, а секретарем – Назарчука Сергія. Жорстока розправа почалась з єврейського населення. Єврейські сім’ї, які знаходились в селі Рудники, забрали і повезли в Колки, де зібрали 1500 чол. євреїв і розстріляли на урочищі Горки. Окупанти чинили грабежі, знущання і звірства. В селі за вказівкою німецької адміністрації було зібрано молодь для відправлення на роботу в Німеччину. Але в Ківерці, де була найближча станція, їхали підводами і на поїзд запізнилися. В цей час в багатьох селах колишнього Колківського району створювались антинацистські підпільні групи. В селі Рудники була також створена антинацистська група з посланцями із центру. Секретар Сенкевичівського райкому партії О.Ф.Конопльов та інструктор Волинського обкому партії О.Г. Українець оселились в с. Рудники і почали згуртовувати навколо себе патріотів. Поступово їм вдалося організувати підпільну групу з 22 чол., яка почала боротьбу з нацистами. Не тільки євреїв та українців знищували нацисти. В урочищах села проживало багато поляків, яким також загарбники принесли багато горя і страждань. У березні 1942 року було спалено польське поселення Обурки, а всіх його жителів розстріляно.

Ось як про це розповідає житель села Рудники Назарчук Омелян Назарович: В урочищі Обурки було 22 сім’ї поляків. У березні 1942 року сюди приїхала німецька поліція і оточила це польське поселення. Всіх зігнали в одну клуню і розстріляли. Серед них були діти і одна вагітна жінка, яка скоро мала родити. Серед поляків тоді опинилась і одна рудниківська дівчина – дочка жителя с. Рудники Назарчука Степана. Вона доводила шуцману, що вона не полячка, а служить тут наймичкою, та поліцай вистрілив і в неї. Коли поляків розстріляли, то нас з підводами пригнали на Обурки. Одним доручили вивозити польське майно в Колки, а іншим було дано завдання закопати трупи. Дочку Назарчук Степан забрав і похоронив на сільському кладовищі. А поляків ми закопали в урочищі Обурки, де і зараз є їх могила. Ніхто тоді не знав причини цієї трагедії. Лише пізніше стали говорити про те, що ніби урочище Обурки було місцем, де збирались поляки з інших поселень, що ніби вони мали заховану зброю і свою підпільну організацію.

На території села і в навколишніх лісах діяли загони УПА, які вели боротьбу проти німецьких загарбників і проти радянської влади. Під особливим контролем УПА перебувало село з квітня по листопад 1943 р., в час існування Колківської республіки. УПА контролювала навчання в школі, богослужіння в церкві перевели на українську мову. Під контроль було взято молодих хлопців. Керівники УПА проводили із ними бесіди, давали перші доручення. Після роботи учили хлопців ходити строєм, розбирати різні види зброї, їздити верхи на конях. Деяким хлопцям навіть вручили направлення в школу підготовки командирів УПА, яка була в урочищі Рудня. Селян наділили землею. Було перекладено українською мовою буквар. Особлива увага приділялась культурному життю. Активну роботу з рудниківською молоддю проводив онук настоятеля Рудниківської церкви Микола Мосієвич. Та всі плани оунівців не здійснились. У листопаді 1943 року німецьке командування зібрало сили і розгромило Колки і Колківську республіку. З Рудник на фронт пішло 89 чоловік. За рік війни в село прийшло 55 похоронок.

Село в роки радянської влади[ред. | ред. код]

В кінці 1948 року райком партії почав вести роботу по створенню колгоспу в селі. Протягом двох перших місяців 1949 року було зібрано 60 заяв. Селяни в колгосп вступали неохоче. 8 лютого 1949 року було обрано правління колгоспу. Головою правління обрали Черняка Данила Федоровича.

В селі було створено дві бригади. В першу чергу селяни почали збирати зерно для весняного посіву, вози, коні, плуги, борони. Держава ніякої допомоги не давала. Керівникам колгоспу було дуже важко. За перший рік роботи селяни одержали по три кілограми зерна на трудодень. Але йшов час, зміцнювалась Радянська влада на Західній Україні, зміцнювались і колгоспи. Селяни з хуторів почали переселятися в село. В Рудниках виросли нові вулиці, збільшилась тваринницька ферма. В село прислали першого зоотехніка Репняк Парасковію Семенівну з Чернігівщини, першого медичного працівника Колісник Віру Павлівну з Черкащини, першого агронома Шуляк Віру Гаврилівну. З Полтавщини і Київщини приїхали перші вчителі. В ці роки колгоспом керували Черняк Данило, Березнюк Олександра, Байдацький Володимир, Гамалійчук Володимир. Село було повністю оновлене. Виросло чотири довгих вулиці з добротними будинками. Було побудовано будинок культури, дитячий садочок, школу, магазин, млин. В 70-90 роки головою правління колгоспу працювали Гамалійчук Володимир, Снитюк Євген.

В кінці 70-тих років активно ведеться будівництво нової школи в с.Рудники. Директор школи, Столярчук В.Г., вчителі і учні беруть участь у благоустрої її подвір'я, спортивних площадок. Було завезено все необхідне для роботи в новій школі: меблі, технічні засоби навчання, посуд для їдальні і т.д. І ось настало перше вересня 1982 року. Це було свято не тільки для учнів і вчителів, це було свято всього села. Нова двохповерхова школа та учні прикрасили Рудники.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]