Савицький Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Савицький Микола Петрович
Народився 1 червня 1867(1867-06-01)
Помер 1941
Прага, Протекторат Богемії і Моравії
Звання Штабс-капітан
Партія Октябристи

Микола Петрович Савицький (1 червня 1867 — 1941, Прага, Чехословаччина) — голова чернігівської губернської земської управи (1906—1915), член Державної Ради Російської імперії по виборах (1 вересня 19151 травня 1917), небіж Степана Савицького, Чернігівський губернський староста, товариш міністра внутрішніх справ Української Держави.

Біографія[ред. | ред. код]

Православний, з потомственних дворян козацько-старшинського походження, поміщик Кролевецького повіту на Чернігівщині (родовий маєток у співволодінні з братом — 620 десятин).

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1884) та 3-є військове Олександрівське училище (1886), звідки був випущений прапорщиком в Бобруйську фортечну артилерію. В 1887 році вивчав електричні апарати на Санкт-Петербурзькому зброярному заводі. В 1889 був зарахований у списки Фортечного артилерійського управління та призначений завідувачем лабораторією. Того ж року підвищений у військовому званні до поручика.

В 1892 вийшов у запас та поселився у своєму маєтку, де присвятив себе громадській діяльності. Обирався гласним Кролевецьких повітових та Чернігівських губернських земських зборів (1892—1901), почесним мировим суддею від Кролевецького повіту (1896—1901). В 1892—1896 був земським начальником того ж повіту. В 1896—1899 був Кролевецьким повітовим маршалком шляхти (дворянства) по виборах. В 1899 призначений Річицьким повітовим маршалком шляхти, а 1903 року — переведений на ту ж посаду в Гомельський повіт, звідки був звільнений в 1906 році за власним проханням.

11 грудня 1906 року обраний головою Чернігівської губернської земської управи (перебував на цій посаді до 1915 р., поки не був обраний в Державну Раду Російської імперії), з 1908 рахувався також членом Ради у справах місцевого господарства при МВС. В 1911 отримав звання дійсного статського радника за відмінну службу. Був головою гомельського повітового та чернігівського губернського комітетів "Союзу 17-го жовтня".

1 вересня 1915 року обраний членом Державної Ради Російської імперії від чернігівського земства замість графа Володимира Мусіна-Пушкіна. Входив до складу групи центру. Був членом економічної та у справах торгівлі і промисловості комісій. З 1915 також був чиновником з особливих доручень Переселенського управління міністерства землеробства, уповноваженим того ж таки міністерства по закупівлі продовольства на потреби армії під час Першої світової війни, а також уповноваженим голови Особливої наради для обговорення і об'єднання заходів у продовольчій справі в Чернігівській губернії. 27 лютого 1916 був обраний від Державної ради членом-заступником цієї наради.

Після Лютневої революції 24 березня 1917 року був призначений головним начальником Архангельська та Біломорського водного каналу. З 13 травня по 28 червня 1918 року (за Гетьманату) — губернський староста Чернігівщини, товариш міністра внутрішніх справ. Пізніше входив до складу "Російської ради" при генералі баронові П.Врангелю. Після поразки білогвардійського руху від більшовиків емігрував в Чехословаччину, оселився в Празі. В 1926 році був делегатом від Чехословаччини на Російському закорднонному з'їзді.

Помер на еміграції в Празі в 1941 році. Похований на Ольшанському цвинтарі.

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений з Уляною Андріївною Ходот (1866—1944). Їх діти:

  • Петро (1895 — 1968) — економіст-географ, соціолог та історик, а також мистецтвознавець.[1]
  • Георгій (нар.1898)
  • Ганна (Анна) (нар.1900)

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]