Поручник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Поручик)
Перейти до: навігація, пошук
Мельник А.А. у однострої поручника УСС (1914)

Пору́чник, або пору́чик[1] — молодше офіцерське військове звання в майже всіх Європейських державах, населення яких є носіями слов'янських мов (Росія до 1917, Болгарія до 1946). Еквівалентом поручника в Збройних силах України є лейтенант (Чехія, Словаччина, Хорватія та Словенія) та старший лейтенант (Сербія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, а також Македонія). Код НАТО поручника OF-1.

Звання поручник було присутнє у Збройних силах України на початку ХХ сторіччя, зокрема, в Легіоні УСС, Армії УНР та Українській Галицькій Армії. Звання поручик існувало в російській царській армії.

Поручик чи поручник[ред.ред. код]

В Україні поширені дві назви цього звання (рангу). Нижче будуть описані особливості вживання цього звання у різних слов'яномовних країнах. Якщо в Легіоні УСС, Дієвій Армії УНР та УГА, у південних слов'ян та у поляків поширена назва поручник, то у Болгарії, Чехії, Словаччині та Росії поширена назва поручик.

Старшина у Речі Посполитій[ред.ред. код]

У Королівстві Польському (з 1569 у Речі Посполитій) біля 1500 року[2] з'явилися гусарські частини головували над якими ротмістри. Їх помічниками та заступниками були поручники (пол. Porucznik). Коли рота (корогва) вишикувалася у шеренгу то поручник ставав на протилежній стороні від ротмістра. В зв'язку з тим, що ротмістрами могли бути великі магнати, саме поручники ставали фактичними керівниками гусарських рот. В такому разі, його обов'язки виконував намісник (пол. Namiestnik).

Крім гусарії поручники були у заснованих у 1570 році[3] рейтарських (райтарських) ротах. У рейтарській роті поручник (один на роту) був за старшинством менше ніж капітан, який саме й був головою роти.

У 1580 році з'явилася нові піхотні формації: угорська та німецька. В угорській піхоті, званій гайдуками, підрозділи (роти) були кількісно меншими за польські, та мали більшу кількість старшин. Гайдуцькою ротою керував капітан, нижче за старшинством якого був поручник (один на роту).[4]

У німецькій піхоті — (жолдаках) старшинами роти були капітан, поручник та хорунжий. Декілька рот формували полк.

Гетьманщина та Слобідщина[ред.ред. код]

При скасуванні полкового устрою України Російською імперією у другій половині XVIII століття (Слобідська Україна 1765 рік, Гетьманщина 1783 рік) козацькі старшини отримували цивільні, чи військові чини згідно Табелю про ранги. Полкові хорунжі як до речі і сотники дорівнювалися XII класу і мали можливість отримати військовий чин поручика, якщо переходили у новоутворенні імперські полки регулярної армії. Якщо полковий хорунжий та сотник не брав участі у бойових діях, то йому надавався чин на штабель нижче.

Про чин Російської імперської армії докладніше описано нижче («Офіцерський чин Російської імператорської армії»).

Офіцерське звання Українських січових стрільців (1914—1918)[ред.ред. код]

Обер-офіцерське військове звання українських січових стрільців, австро-угорським еквівалентом було військове звання «обер-лейтенант» (нім. Oberleutenant). Вище за рангом ніж підпоручик, але нижче за сотника.

Українські січові стрільці, українське добровольче національне формування (легіон) у складі австро-угорської армії мало такі ж знаки розрізнення як і інші підрозділи цісарського війська. Звання хоч і мали українську назву, але були порівняні до айстро-угорських. Знаки розрізнення були на петлицях (для УСС синього кольору) у вигляді шестипроменевих зірочок та галунів (широкого для штаб-офіцерів, вузького для хорунжого та підхорунжого) . У 1915 році був виданий указ щодо використання добровольцями чотирипроменевих зірочок як знаків розрізнення, замість шестипроменевих, також змінювалося їх розташування на петлицях. Але це нововведення не набуло широкого розповсюдження. Наприкінці 1916 року у Австро-угорській імперії була введена нова форма, для якої не передбачалися кольорові петлиці. Знаки розрізнення кріпилися на комірі мундиру, за ними нашивалися вертикальні кольорові стрічки (для українського легіону жовта та блакитна стрічки).

Знаками розрізнення поручника були дві золотисті металеві шестипроменеві зірочки на петлиці (чи на комірі мундиру). Зірочки були розташовані одна над одною.

Офіцерське звання Української Галицької армії (1919—1920)[ред.ред. код]

Обер-офіцерське (сотенна чи молодша старшина) військове звання в Української Галицької Армії. Вище за рангом ніж четар, але нижче за сотника. Звання поручника УГА було еквівалентом старшого лейтенанта у сучасних Збройних силах України.

Українська Галицька армія (УГА) регулярна армія Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Знаки розрізнення були введені Державним секретаріатом військових справ (ДСВС) Західної області УНР 22 квітня 1919 року і уявляли собою комбінацію стрічок на рукавах однострою та «зубчатки» на комірах. У поручника виглядали як дві золотисті плетені 6 мм стрічки з розетками на кінцях. Стрічки були на підкладці кольору відповідного до роду військ (наприклад синя для піхоти). Зубчатка молодшої старшини (кольору роду військ), розмірами 72×30 мм була обведена золотим 3 мм шнуром[5] [6].

Офіцерське звання Армії УНР[ред.ред. код]

В українських збройних силах  армії УНР  поручник — обер-офіцерський чин (молодша старшина), з'явився згідно наказу Гoлoвнoї управи війська УНР (ГУВУНР) ч. 16 від 30 березня 1920 року. Чин поручника був вище за рангом ніж хорунжий, але нижче за сотника. Звання поручника було еквівалентом старшого лейтенанта у сучасних Збройних силах України.

Офіцерське звання Карпатської Січі[ред.ред. код]

Звання поручика було присутнє серед членів парамілітарної організації Карпатська Січ Карпатської України (автономна республіка у складі Чехословаччини у 19381939 роках). Носіями такого звання були в тому числі Григорій Барабаш, Роман Шухевич, Юрій Лопатинський, Осип Карачевський.


Знаки розрізнення поручника в Українській армії:

Офіцерський чин Російської імператорської армії[ред.ред. код]

Погон поручика Російської імперії

Обер-офіцерський чин (звання) в російській армії, введений в Московії царем Петром Олексійовичем в 1703 р.

У 1730 році чин поручика (рос. Поручик) увійшов до Табеля про ранги Російської імперії замість чину «лейтенант». Відносився до XII класу в піхоті, X класу в артилерії, інженерних військах. Піхотний поручик відповідав цивільному чину Губернського секретаря. Гвардійські поручики були у IX класі, що відповідало піхотному чину капітану. Такі співвідношення зберігалися до 1884 року.

В зв'язку з реформами армії у 1884 році поручиків було підвищено до X класу. Чин поручика відповідав морському чину мічман, сотнику у козацьких військах, та цивільному чину Колезький секретар. Гвардійські поручики були зосталися у IX класi, що з 1884 року відповідало піхотному штабс-капітану. Ці остаточні зміни проіснували до припинення існування Російської імперії у 1917 році. 16 грудня 1917 року після Жовтневого перевороту декретом радянського керівництва було відмінено чини, звання та титули часів Російської імперії. Але цей чин, ще деякий час використовувався у Білій армії (1917—1921).

Поручик був нижче за чином ніж штабс-капітан, та вище за підпоручика.

В ході реформ Російської армії (1807—1809 років) обер-офіцери отримали еполети без бахроми замість погон (1807), а також нового типу горжети (1808). Офіцерські горжети були знаками розрізнення, де комбінацією використаних матеріалiв була можливість вказати чин офіцера. Поручик мав срібний горжет, з золоченим гербом на ньому, обідок горжету також був срібний [7].

У новоутвореному Корпусі інженерів шляхів сполучення (1809) генерали та офіцери отримують зірочки на еполети. У поручика на еполетах було по дві зірочки[8].

З 1827 року знаки розрізнення з'явилися також у армійських офіцерів та генералів на еполетах, та з 1854 року погонах. У поручика на кожному погоні чи еполеті було по три п'ятипроменеві зірочки. На погоні був один просвіт.

Чин поручика з’явився у Російській армії під впливом польського відповідника (пол. Porucznik), що неодноразово зазначається джерелами [9] [10].

Офіцерське звання Польщі[ред.ред. код]

Поручник Польського легіону (1916)

Офіцерське звання польської армії (пол. Porucznik). Вище за рангом підпоручика, але нижче за капітана . Знаками розрізнення поручника, є три п'ятипроменеві зірочки на погоні (кашкеті чи береті). Відповідає званню старший лейтенант Збройних Сил України.

З'явилося у польських військових формуваннях ще до заснування Другої Речі Посполитої у 1918 році. Обер-офіцерський чин в Польському корпусі (1917—1918) Російської армії, дорівнював поручику в імперській армії. Мав за знаки розрізнення три кута зі срібного галуну на рукаві. Поручник у Польському легіоні Австро-угорської армії (1914—1918), офіцерське звання, австро-угорським еквівалентом було військове звання «обер-лейтенант» (нім. Oberleutenant). Знаки розрізнення були майже ідентичні до поручика УСС, дві шестипроменеві металеві зірочки на петлиці (чи комірі з узором). У 1915 році був виданий наказ щодо використання добровольцями чотирьохпроменевих зірочок як знаків розрізнення, замість шестипроменевих.

У Великопольській армії під час Великопольського повстання (1918—1919) поручник молодше офіцерське звання. Військовики цієї польської армії мали знаки розрізнення у вигляді полос тасьми на рукавах, та вузлів на головному уборі. У поручника на рукаві розташовувалися одна широка, та одна вузька полоса тасьми, а на вузлі були дві лички.

Офіцерське звання Чехії та Словаччині[ред.ред. код]

Поручик Болгарського царства Володимир Балан (1917—1918)

Перше офіцерське звання у збройних силах Чехії та Словаччині (чеськ. Poručík, словац. Poručík) (у Чехії з 2011 року, після того як було скасовано звання підпоручик). Знаки розрізнення поручика у чеській армії, розташовані на погонах по дві трипроменеві зірочки на кожному погоні. У Словаччині з 2003 року знаками розрізнення поручика є одна п'ятипроменева зірочка на погоні. Нижче за рангом ніж надпоручик. Відповідає званню лейтенант у Збройних Силах України.

З'явилося у чеських та словацьких військових формуваннях ще до заснування Чехословацька Республіка у 1918 році, яка з'явилася на руїнах Австро-угорської імперії. У Чехословацькому легіону у Російської імперії використовувався російський однострій та знаки розрізнення. Після Жовтневих подій у легіонерів використовувалася своєрідна система розрізнення. Звання позначалися на щитках розташованих на рукавах одностроїв, у вигляді комбінації стрічок. У поручика на нарукавному щитку була одна кутова стрічка.

У Чехословацькій республіці знаки розрізнення до 1939 року були на погонах, у поручика було по дві трипроменевій зірочці на кожному погоні.

У 1939 році з частини Чехословаччини була заснована Словацька Республіка (1939—1945). В збройних силах Словаччини були введені нові знаки розрізнення за зразком з австро-угорськими. На комірі були петлиці, на яких п'ятикутними зірочками вказувалося звання військовика. Поручик мав одну зірочку на петлиці, як у лейтенанта колишнього цісарського війська.

З 1945 по 1950 роки поручик відновленої Чехословаччини носив на погонах по дві п'ятипроменевій зірочці. З 1951—1958 рік знаки розрізнення Чехословацької армії майже співпадали з радянськими. Погон поручика був з одним просвітом, та двома п'ятипроменевими зірочками, як у лейтенанта РСЧА. З 1960—1992 роки знаки розрізнення поручика стали кріпитися на п'ятикутному погоні кольору мундиру. В такому вигляді звання перейшло після розпаду Чехословаччини до Чехії. З 2011 року знака розрізнення поручика знову стали дві трипроменеві зірочки.

У збройних силах Словацької республіки відновленої у 1993 році, військові звання, та їх розрізнення зосталися за зразком Чехословаччини. У 2003 році були змінені знаки розрізнення, поручик став позначатися однією п'ятипроменевою зірочкою.

Офіцерське звання Болгарського царства[ред.ред. код]

Офіцерське звання у Болгарського царства (болг. Поручик). У 1946 році, після скасування царства замість нього було введено військове звання старший лейтенант. Знаки розрізнення поручика подібні до підпоручика Російської імперії, на погоні з одним просвітом розташовувалися дві чотирипроменеві зірочки вздовж погона.

Офіцерське звання у південних слов'ян[ред.ред. код]

Поручник (серб. Поручник) офіцерський чин у армії Королівстві Югославія (1918—1941). Нижче за капітану II класу, та вище підпоручика. Знаки розрізнення поручника були подібними до підпоручика Російської імперії, на погоні з одним просвітом розташовувалися дві чотирипроменеві зірочки.

Під час Другої Світової війни на теренах колишньої Югославії діяли різноманітні військові сили: Хорватське домобранство, четники та НВАЮ. У комуністичної промосковської НВАЮ до 1943 року, була система службових посад (як у РСЧА до 1935 року). Після встановлення у НВАЮ персональних військових звань, знаками розрізнення поручника стали дві шестипроменеві зірки. Четники продовжували користуватися знаками розрізнення королівської армії.

У Хорватського домобранства Незалежної Держави Хорватія (1941—1945), були модифіковані знаки розрізнення королівського хорвато-угорського домобранства (ландверу) Австро-угорської імперії. Поручник домобранства відповідав цісарському лейтенанту, та мав знаки розрізнення у вигляді одного хорватського трилисника на кожної петлиці. Це було перше офіцерське звання.

У Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (до 1992 року) знаками розрізнення поручника були дві п'ятипроменеві зірочки на погоні.

Після зникнення держави Югославії звання поручник зосталося у збройних силах всіх новоутворених держав.

У збройних силах Сербії, Боснії і Герцеговині, Македонії та Чорногорії здебільшого була збережена система югославських чинів та знаків розрізнення. Зірочки у Сербії змінилися на чотирипроменеві, у Македонії восьмипроменеві, у Чорногорії шестипроменеві, а у Боснії і Герцеговині на розетки. Чин за рангом нижче за капітана, та вище ніж підпоручик. Відповідає званню старший лейтенант у Збройних силах України.

Перше офіцерське звання у збройних силах Хорватії та Словенії (хорв. Poručnik, словен. Poročnik). Знаки розрізнення поручника у хорватській армії, виглядають як одна чотирикінцева зірочка (виконана у вигляді ажурного шиття) над полосою зі спірального шиття[11]. У Словенії знаками розрізнення поручника є дві вузькі взаємозв'язані плитки (на кожної плітці зображено лист липи). Поручник нижче за рангом ніж надпоручник.

Знаки розрізнення поручиків різних держав[ред.ред. код]

CsArmy1960porucik Shoulder.png CzArmy 2011 OF1b-Poruchik shoulder.png Poručnik.gif Naramenica svečane odore poručnika HKoV.svg Slovenska vojska cast poroc.jpg Bosnia and Herzegovina 1st Lieutenant Insignia.svg 2 kov - poručnik.png Porucnik-arm-shoulder.png Porucnik.png
Чехословаччина
(1960—1990)
Чехія
(з 2011)
Хорватія
(1941—1945)
Хорватія Словенія Боснія і Герцеговина Сербія Македонія Чорногорія


Молодше звання
Підпоручик
Підпоручик
Українські січові стрільці
Українські січові стрільці
Поручик
Старше звання
Сотник
Сотник

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Персонаж відомої книги чеського письменника Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», поручик Лукаш, в виданнях чеською та словацькою мовою носить військове звання «надпоручик».
  • Поручик Кіже — персонаж історичного анекдоту часів царювання імператора Павла I, а також повісті Юрія Тинянова «Підпоручик Кіже» — неіснуючий офіцер, що з'явився в документах через помилку писаря, але, тим не менш, кілька разів був підвищений в новий чин імператорським указом.
  • «Поручик Голіцин» — назва популярного у 80-х роках у СРСР романсу. Також отримала популярність серед емігрантів пострадянського періоду. Перше датоване виконання пісні відбулося у 1977 році Аркадієм Сєвєрним[12].
  • Поручик Ржевський — персонаж фільму «Гусарська балада» (1962), знятої режисером Ельдаром Рязановим. Поручика зіграв Юрій Яковлєв. Цей персонаж став використовуватися у анекдотах, історіях, відеоіграх. Також цей образ обігравали в інших стрічках, наприклад у художньому фільмі «Ржевський проти Наполеона» (2012).

Галерея[ред.ред. код]

Іншомовні сторінки Вікіпедії які використовувалися для отримання відомостей[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Поручик // Великий тлумачний словник сучасної української мови. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  2. Крип'якевич І. П., Гнатевич Б. П., Стефанів З. та інші. Історія Українського війська / Упорядник Якимович Б. З. — 4-те вид., змін. І доп. — Львів: Світ, 1992. — С. 142. — 712 с. — ISBN 5-7773-0149-7 (Львів; 1936; Вінніпег, 1953; Львів, 1992)
  3. Крип'якевич І. П., Гнатевич Б. П., Стефанів З. та інші Історія Українського війська. /Упорядник Якимович Б. З.—4-те вид., змін. І доп. —Львів: Світ, 1992. —С.143 —712 с. — ISBN 5-7773-0149-7 (Львів; 1936; Вінніпег, 1953; Львів, 1992)
  4. Крип'якевич І. П., Гнатевич Б. П., Стефанів З. та інші Історія Українського війська. /Упорядник Якимович Б. З.—4-те вид., змін. І доп. —Львів: Світ, 1992. —С.144 —712 с. — ISBN 5-7773-0149-7 (Львів; 1936; Вінніпег, 1953; Львів, 1992)
  5. Крип'якевич І. П., Гнатевич Б. П., Стефанів З. та інші. Історія Українського війська / Упорядник Якимович Б. З. — 4-те вид., змін. І доп. — Львів: Світ, 1992. — С. 532-535. — 712 с. — ISBN 5-7773-0149-7 (Львів; 1936; Вінніпег, 1953; Львів, 1992)
  6. Гнатевич Б. П., О. Думін. Українська Галицька армія // Історія Українського Війська.— Львів: Видання Івана Тиктора, 1936. — С. 533—535. (Репринтне видання: Київ, 1992)
  7. Габаєв Г. Розпис російських полків 1812 року. Додаток до «Військово-історичного вісника —Київ.: Типографія окружного штабу, вулиця Банкова, б.№11, 1912—С.63-64 — 298 с.
  8. Мурашев Г.О. Титули, чини, нагороди. 3-є видання—СПб.: ТОВ "Видавництво «Полігон», 2003.С.142-143 — 347[5]с.іл. 16 стор. Кол.іл. (Історична бібліотека) —ISBN 5-89173-148-7
  9. Ганічев П.П. Військові звання—М.: ДТСААФ, 1989. —С.133 — 164с. —ISBN 5-7030-0073-4
  10. Військовий енциклопедичний словник/ Гол. редактор комісії Огарков М.В. —М.: Воєнвіздат, 1984. —С.476 — 863с., з іл., 30 с. ілюстрацій—ISBN 5-7030-0073-4
  11. Наказ президента Хорватії «О знаках розрізнення чинів та посад в Збройних сил Хорватської Республики» від 3 грудня 1999року (хор.)
  12. http://www.blat.dp.ua/chaika/sevch4.htm Концерти Аркадія Сєвєрного з ансамблем «Черноморська Чайка»

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська Галицька Армія // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Т. 9. — С. 3343-3347.
  • Крип'якевич І. П., Гнатевич Б. П., Стефанів З. та інші Історія Українського війська / Упорядник Якимович Б. З. — 4-те вид., змін. І доп. — Львів: Світ, 1992. — 712 с. — ISBN 5-7773-0149-7 (Львів; 1936; Вінніпег, 1953; Львів, 1992)
  • Військова енциклопедія, Військове видавництво, Бєлград, 1981.
  • Дерябiн А.I., Єршов В. Ф. Громадянська війна у Росії 1917—1922: Національні армії — М: ТОВ "Фірма " Видавництво АСТ ", 1998. — 48 с. (8 кольорових ілюстрацій) — ISBN 5-237-01084-9
  • Мурашев Г.О. Титули, чини, нагороди. 3-є видання—СПб.: ТОВ "Видавництво «Полігон», 2003. — 347[5]с. іл. 16 с. Кол.іл. (Історична бібліотека) —ISBN 5-89173-148-7
  • Војни лексикон. Београд: „Војноиздавачки завод“. 1981. 
  • J. Bystrický. Pozemné vojská Slovenskej armády na východnom fronte (1941—1945). // Slovensko a druhá svetová vojna. Bratislava: MO SR, 2000 (словац.)
  • I. Baka. Slovenská republika a nacistická agresia proti Poľsku. Bratislava: Vojenský historický ústav, 2006 (словац.)
  • Ústava SR, Zákon o ozbrojených silách SR, Armádne ročenky rok 1993 až 2005. (словац.)
  • Barić Nikica Ustroj kopnene vojske domobranstva Nezavisne Države Hrvatske 1941—1945. Hrvatski institut za povijest, Zagreb, 2003., ISBN 953-6324-38-5 (хор.)