Петровський Полтавський кадетський корпус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петровський Полтавський кадетський корпус
Poltava Cadet School.JPG

49°35′27″ пн. ш. 34°32′59″ сх. д. / 49.5909361° пн. ш. 34.5499083° сх. д. / 49.5909361; 34.5499083Координати: 49°35′27″ пн. ш. 34°32′59″ сх. д. / 49.5909361° пн. ш. 34.5499083° сх. д. / 49.5909361; 34.5499083
Країна Україна Україна
Розташування Полтава
Архітектор М. І. Бонч-Бруєвич
Дата початку спорудження 1835
Дата закінчення спорудження 1840
Стиль класицизм
Адреса м. Полтава, вул. Соборності, 42

Петровський Полтавський кадетський корпус is located in Україна
Петровський Полтавський кадетський корпус
Петровський Полтавський кадетський корпус
Петровський Полтавський кадетський корпус (Україна)

CMNS: Петровський Полтавський кадетський корпус на Вікісховищі

Петровський Полтавський кадетський корпус — за часів Російської імперії був найстарішим та найпрестижнішим кадетським навчальним закладом на теренах сучасної України. Знаходився у Полтаві з 1840 по 1918 роки.

Історія[ред.ред. код]

Указ про заснування корпусу в Полтаві вийшов 1 лютого 1830 року[1]. Згідно з наступним наказом від 5-го січня 1836-го заклад мав отримати назву «Петровського» на честь Петра I та його перемоги у Полтавській битві. До навчання в корпусі окрім Полтавської мали бути зараховані також вихідці Катеринославської, Харківської та Чернігівської губерній, а їх дворянство мало натомість фінансово підтримувати заклад.

Організація[ред.ред. код]

Кадети Полтавського корпусу крокують на вишкіл. 1900 р.

Відкриття, у присутності генерал-губернатора та інших поважних осіб, відбулося 6 грудня 1840-го року. Набір з 36-ти кадетів приступив до навчання з 17-го числа. Від 9 травня 1841 корпус закріплений за Західним округом. У 1844 році налічувалося 400 кадетів (часом їх кількість досягала 500 і більше чоловік).

Для всіх корпусів ще в 1836 р. був введений єдиний навчальний план та встановлено загальний порядок організації. Всі предмети ділилися на три курси: підготовчий (1 рік), загальний (5 років) та спеціальний (3 роки). Три старші курси складали роту. У строю корпус складав батальйон з 4-х рот: гренадерської, двох мушкетних та неранжированої. З двохрівневого поділу корпусів Полтавський відносився до першої групи — себто безпосередньо готував офіцерів у той час як наприклад Володимирський Київський (з корпусів 2-ї групи, що мали п'ятирічний загальний курс) для продовження навчання переводив вихованців в корпуси першого класу. Приймалися виключно діти офіцерів та дворян.

У навчальному процесі поряд з загальноосвітніми предметами вивчали спеціальні дисципліни. До позакласних дисциплін відносилися: стройове навчання, фізкультура, фехтування, плавання, музика, співи й танці. Навички верхової їзди кадети відпрацьовували на території кінної бази в Жуках.

Такий поділ існував до 1856 року. Поразка Росії в Кримській війні порушила питання про якісне поліпшення навчально-виховної роботи в кадетських корпусах. Корінні перетворення в цій сфері пов'язані з діяльністю військового міністра Д. А. Мілютіна (1862–1881 рр.). У зв'язку з реформою, що проводилася під його керівництвом, кадетські корпуси у 1865 році, перейменовано на військові гімназії, вони стають підготовчими закладами до військових училищ. Також проводиться лібералізація навчального процесу. З середини 50-х проведено ряд змін в правилах прийому та випуску з корпусів. У 1857 р. дворічні спеціальні класи відкриті у всіх кадетських корпусах, і вони стали випускати вихованців безпосередньо на військову службу, а найкращих — переводити в третій клас Костянтинівського кадетського корпусу.

В 1882 році знову відновлено як кадетський корпус.

Викладачі[ред.ред. код]

Вид на Полтавський кадетський корпус (XIX ст.).

Серед викладачів і вихованців Полтавського кадетського корпусу було багато діячів науки і культури, громадських діячів. Зокрема, у 1865–1885 роках директором гімназії, а потім корпусу був вчений математик, автор наукових праць і підручників з арифметики, геометрії, тригонометрії і педагогіки Франц Симашко; викладачами російської мови — перший редактор неофіційної частини «Полтавских губернских ведомостей», автор «Памятной книжки Полтавской губернии за 1865 год» Павло Бодянський, автор книги «Полтавская епархия в её прошлом и настоящем» Панас Грановський; викладачем історії у 1846–1864 працював український громадський і культурний діяч, педагог Дмитро Пильчиков. У 1874–1919 роках викладачем історії в Полтавському кадетському корпусі був український історик-архівіст Іван Павловський. У 1903–1917 роках він працював секретарем Полтавської вченої архівної комісії. У 1848–1885 рр. малювання викладав художник-портретист Іван Зайцев, автор ряду творів, пов'язаних тематично з Полтавою, окремі полотна зберігаються в Полтавському художньому музеї, у 1875–1907 роках — художник Василь Волков, громадський діяч — Шиманів Андрій.

Архітектура споруди[ред.ред. код]

Головний корпусний будинок зведено у 18351840 роках в стилі пізнього класицизму під керівництвом архітектора М. І. Бонч-Бруєвича. Займає північно-західну ділянку Круглої площі, котра спочатку відводилася для чоловічої гімназії. Найбільший серед споруд ансамблю (довжина головного фасаду — 132 метри). Мурований, триповерховий, Т-подібного планування. Вісь симетрії головного фасаду акцентовано восьмиколонним портиком римодоричного ордеру, який спирається на рустовану аркаду 1-го поверху. Увінчаний трикутним фронтоном. До центрального входу ведуть сходи та два прямих пандуси, які розташовані обабіч, вздовж фасаду. Первісно будинок не був потинькований і важливу роль у створенні суворого монументального образу відігравав контраст червоних цегляних стін і побілених деталей.

Відомі випускники[ред.ред. код]

Серед випускників Полтавського кадетського корпусу було багато учасників Кримської (18531855), російсько-турецької (18771878) та російсько-японської воєн (19041905), у тому числі — інженер-полковник, герой оборони Порт-Артура Сергій Рашевський, який загинув на форті № 11 разом з генералом Р. І. Кондратенком. У Полтавському кадетському корпусі навчалися: генерал Микола Холодовський, генерал, український художник Микола Ярошенко, українські художники Михайло Холодовський та Микола Бутович, композитор і диригент Микола Казанлі (автор опери «Міранда», «Симфонії», оркестрової балади «Ленора»), український музичний діяч, скрипаль-соліст, організатор симфонічного оркестру в Полтаві і Полтавському музичному училищі Дмитро Ахшарумов; електротехнік і метеоролог Філадельф Величко, керівник повстання саперів у 1905 році у Києві поручик Борис Жаданівський; професор М. П. Потоцький; автор підручників з артилерії, історії артилерії, генерал-майор Олексій Пащенко, учасник російсько-японської війни 1904–1905 років, один з піонерів вітчизняного повітроплавання В. Л. Ельяшевич, генерал-майор Михайло Домонтович (батько радянського дипломата Олександри Коллонтай), зоолог Є. Л. Шестопьоров та інші непересічні особистості.

та багато інших.

Галерея[ред.ред. код]

Петровський Полтавський кадетський корпус 2.jpg Петровський Полтавський кадетський корпус 3.jpg
Петровський Полтавський
кадетський корпус
Петровський Полтавський
кадетський корпус

Після 1917 року[ред.ред. код]

Після перевороту, під час правління Скоропадського, корпус діяв як навчальний військовий заклад Української Держави, рівно як й значна частина офіцерського складу армії Гетьманату складалася з випускників Пкк. Більшість з них Павло Петрович знав ще по військовим діям проти Японії. Заклад було закрито у лютому 1919 року. Під час захоплення Полтави денікінцями відновлював роботу (липень 1919 року). Остаточно припинив діяльність 19 листопада 1919 року у зв'язку з евакуацією в Сербію, де на його базі було створено російську школу. В червні-липні 1919 року в приміщенні діяли Полтавські піхотні курси (другі). У 1920 році у будинку розмістилася піхотна школа, в якій у 1920–1922 роках навчався Микола Ватутін. Наступним періодом відродження 1958-го стало розміщення на території колишнього корпусу Полтавського вищого зенітного ракетного командного училища котре було розформовано у 1995-му році.

Вид на Полтавський кадетський корпус 2012.

За часів Незалежності[ред.ред. код]

Після розформування училища будівля корпусу перейшла до власності приватної особи з Ізраїлю тож довгі роки точилась судова тяганина мерії міста з ПП «Авна Трейдінг». Великий внесок у процес повернення історичної пам'ятки робить краєзнавець Б. Ю. Трістанов котрий організував громадські виступи, «Комітет з порятунку будівлі Кадетського корпусу» тощо. Загалом з періоду 1995-го року будівля без належного нагляду дійшла до жалюгідного стану й потребує значних реставраційних робіт. У 2016-2017 роках в будівлі неодноразово влаштовували зумисні підпали.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

    • Кадетские корпуса XIX — нач. ХХ вв.: украинское измерение (система обучения и воспитания) / А. Г. Барадачев, В. В. Цыбулькин, Л. Н. Рожен; Фонд ветеранов внешней разведки. — Киiв: Преса України, 2012. — 272 с.: ил.
    • І. Ф. Павловський «Історичний нарис Петровського Полтавського кадетського корпусу (1840–1890)». Полтава. 1890
    • А. Д. Ромашкевич «Матеріали до історії Петровського Полтавського кадетського корпусу (1913–1916)» Полтава. 1916.
    • Волков С. В. «Русский офицерский корпус» (Глава III Подготовка и обучение), — М.: Воениздат, 1993.
    • Полтавщина:Енциклопедичний довідник. Довідник / Під ред. А. В. Кудрицького — К.: Українська енциклопедія, 1992. ISBN 5-88500-033-6 — С. 758–759.

Посилання[ред.ред. код]