Петровський Полтавський кадетський корпус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петровський Полтавський кадетський корпус
Poltava Cadet School.JPG

49°35′27″ пн. ш. 34°32′59″ сх. д. / 49.5909361° пн. ш. 34.5499083° сх. д. / 49.5909361; 34.5499083Координати: 49°35′27″ пн. ш. 34°32′59″ сх. д. / 49.5909361° пн. ш. 34.5499083° сх. д. / 49.5909361; 34.5499083

Розташування Полтава
Країна Україна Україна
Архітектор М. І. Бонч-Бруєвич
Дата початку спорудження 1835
Дата закінчення спорудження 1840
Стиль класицизм
Адреса м. Полтава, вул. Соборності, 42

Commons-logo.svg Петровський Полтавський кадетський корпус у Вікісховищі

Петровський Полтавський кадетський корпус — за часів Російської імперії був найстарішим та найпрестижнішим кадетським навчальним закладом на теренах сучасної України. Знаходився у Полтаві з 1840 по 1918 роки.

Історія[ред.ред. код]

Указ про заснування корпусу в Полтаві вийшов 1 лютого 1830 року[1]. Згідно з наступним наказом від 5-го січня 1836-го заклад мав отримати назву «Петровського» на честь Петра I та його перемоги у Полтавській битві. До навчання в корпусі окрім Полтавської мали бути зараховані також вихідці Катеринославської, Харківської та Чернігівської губерній, а їх дворянство мало натомість фінансово підтримувати заклад.

Організація[ред.ред. код]

Кадети Полтавського корпусу крокують на вишкіл. 1900 р.

Відкриття, у присутності генерал-губернатора та інших поважних осіб, відбулося 6 грудня 1840-го року. Набір з 36-ти кадетів приступив до навчання з 17-го числа. Від 9 травня 1841 корпус закріплений за Західним округом. У 1844 році налічувалося 400 кадетів (часом їх кількість досягала 500 і більше чоловік).

Для всіх корпусів ще в 1836 р. був введений єдиний навчальний план та встановлено загальний порядок організації. Всі предмети ділилися на три курси: підготовчий (1 рік), загальний (5 років) та спеціальний (3 роки). Три старші курси складали роту. У строю корпус складав батальйон з 4-х рот: гренадерської, двох мушкетних та неранжированої. З двохрівневого поділу корпусів Полтавський відносився до першої групи — себто безпосередньо готував офіцерів у той час як наприклад Володимирський Київський (з корпусів 2-ї групи, що мали п'ятирічний загальний курс) для продовження навчання переводив вихованців в корпуси першого класу. Приймалися виключно діти офіцерів та дворян.

У навчальному процесі поряд з загальноосвітніми предметами вивчали спеціальні дисципліни. До позакласних дисциплін відносилися: стройове навчання, фізкультура, фехтування, плавання, музика, співи й танці. Навички верхової їзди кадети відпрацьовували на території кінної бази в Жуках.

Такий поділ існував до 1856 року. Поразка Росії в Кримській війні порушила питання про якісне поліпшення навчально-виховної роботи в кадетських корпусах. Корінні перетворення в цій сфері пов'язані з діяльністю військового міністра Д. А. Мілютіна (1862–1881 рр.). У зв'язку з реформою, що проводилася під його керівництвом, кадетські корпуси у 1865 році, перейменовано на військові гімназії, вони стають підготовчими закладами до військових училищ. Також проводиться лібералізація навчального процесу. З середини 50-х проведено ряд змін в правилах прийому та випуску з корпусів. У 1857 р. дворічні спеціальні класи відкриті у всіх кадетських корпусах, і вони стали випускати вихованців безпосередньо на військову службу, а найкращих — переводити в третій клас Костянтинівського кадетського корпусу.

В 1882 році знову відновлено як кадетський корпус.

Викладачі[ред.ред. код]

Вид на Полтавський кадетський корпус (XIX ст.).

Серед викладачів і вихованців Полтавського кадетського корпусу було багато діячів науки і культури, громадських діячів. Зокрема, у 1865–1885 роках директором гімназії, а потім корпусу був вчений математик, автор наукових праць і підручників з арифметики, геометрії, тригонометрії і педагогіки Франц Симашко; викладачами російської мови — перший редактор неофіційної частини «Полтавских губернских ведомостей», автор «Памятной книжки Полтавской губернии за 1865 год» Павло Бодянський, автор книги «Полтавская епархия в её прошлом и настоящем» Панас Грановський; викладачем історії у 1846–1864 працював український громадський і культурний діяч, педагог Дмитро Пильчиков. У 1874–1919 роках викладачем історії в Полтавському кадетському корпусі був український історик-архівіст Іван Павловський. У 1903–1917 роках він працював секретарем Полтавської вченої архівної комісії. У 1848–1885 рр. малювання викладав художник-портретист Іван Зайцев, автор ряду творів, пов'язаних тематично з Полтавою, окремі полотна зберігаються в Полтавському художньому музеї, у 1875–1907 роках — художник Василь Волков, громадський діяч — Шиманів Андрій.

Архітектура споруди[ред.ред. код]

Головний корпусний будинок зведено у 18351840 роках в стилі пізнього класицизму під керівництвом архітектора М. І. Бонч-Бруєвича. Займає північно-західну ділянку Круглої площі, котра спочатку відводилася для чоловічої гімназії. Найбільший серед споруд ансамблю (довжина головного фасаду — 132 метри). Мурований, триповерховий, Т-подібного планування. Вісь симетрії головного фасаду акцентовано восьмиколонним портиком римодоричного ордеру, який спирається на рустовану аркаду 1-го поверху. Увінчаний трикутним фронтоном. До центрального входу ведуть сходи та два прямих пандуси, які розташовані обабіч, вздовж фасаду. Первісно будинок не був потинькований і важливу роль у створенні суворого монументального образу відігравав контраст червоних цегляних стін і побілених деталей.

Відомі випускники[ред.ред. код]

Серед випускників Полтавського кадетського корпусу було багато учасників Кримської (18531855), російсько-турецької (18771878) та російсько-японської воєн (19041905), у тому числі — інженер-полковник, герой оборони Порт-Артура Сергій Рашевський, який загинув на форті № 11 разом з генералом Р. І. Кондратенком. У Полтавському кадетському корпусі навчалися: генерал Микола Холодовський, генерал, український художник Микола Ярошенко, українські художники Михайло Холодовський та Микола Бутович, композитор і диригент Микола Казанлі (автор опери «Міранда», «Симфонії», оркестрової балади «Ленора»), український музичний діяч, скрипаль-соліст, організатор симфонічного оркестру в Полтаві і Полтавському музичному училищі Дмитро Ахшарумов; електротехнік і метеоролог Філадельф Величко, керівник повстання саперів у 1905 році у Києві поручик Борис Жаданівський; професор М. П. Потоцький; автор підручників з артилерії, історії артилерії, генерал-майор Олексій Пащенко, учасник російсько-японської війни 1904–1905 років, один з піонерів вітчизняного повітроплавання В. Л. Ельяшевич, генерал-майор Михайло Домонтович (батько радянського дипломата Олександри Коллонтай), зоолог Є. Л. Шестопьоров та інші непересічні особистості.

та багато інших.

Галерея[ред.ред. код]

Петровський Полтавський кадетський корпус 2.jpg Петровський Полтавський кадетський корпус 3.jpg
Петровський Полтавський
кадетський корпус
Петровський Полтавський
кадетський корпус

Після 1917 року[ред.ред. код]

Після перевороту, під час правління Скоропадського, корпус діяв як навчальний військовий заклад Української Держави, рівно як й значна частина офіцерського складу армії Гетьманату складалася з випускників Пкк. Більшість з них Павло Петрович знав ще по військовим діям проти Японії. Заклад було закрито у лютому 1919 року. Під час захоплення Полтави денікінцями відновлював роботу (липень 1919 року). Остаточно припинив діяльність 19 листопада 1919 року у зв'язку з евакуацією в Сербію, де на його базі було створено російську школу. В червні-липні 1919 року в приміщенні діяли Полтавські піхотні курси (другі). У 1920 році у будинку розмістилася піхотна школа, в якій у 1920–1922 роках навчався Микола Ватутін. Наступним періодом відродження 1958-го стало розміщення на території колишнього корпусу Полтавського вищого зенітного ракетного командного училища котре було розформовано у 1995-му році.

Вид на Полтавський кадетський корпус 2012.

За часів Незалежності[ред.ред. код]

Після розформування училища будівля корпусу перейшла до власності приватної особи з Ізраїлю тож довгі роки точилась судова тяганина мерії міста з ПП «Авна Трейдінг». Великий внесок у процес повернення історичної пам'ятки робить краєзнавець Б. Ю. Трістанов котрий організував громадські виступи, «Комітет з порятунку будівлі Кадетського корпусу» тощо. Загалом з періоду 1995-го року будівля без належного нагляду дійшла до жалюгідного стану й потребує значних реставраційних робіт.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

    • Кадетские корпуса XIX — нач. ХХ вв.: украинское измерение (система обучения и воспитания) / А. Г. Барадачев, В. В. Цыбулькин, Л. Н. Рожен; Фонд ветеранов внешней разведки. — Киiв: Преса України, 2012. — 272 с.: ил.
    • І. Ф. Павловський «Історичний нарис Петровського Полтавського кадетського корпусу (1840–1890)». Полтава. 1890
    • А. Д. Ромашкевич «Матеріали до історії Петровського Полтавського кадетського корпусу (1913–1916)» Полтава. 1916.
    • Волков С. В. «Русский офицерский корпус» (Глава III Подготовка и обучение), — М.: Воениздат, 1993.
    • Полтавщина:Енциклопедичний довідник. Довідник / Під ред. А. В. Кудрицького — К.: Українська енциклопедія, 1992. ISBN 5-88500-033-6 — С. 758–759.

Посилання[ред.ред. код]