Севостьянчик Дмитро Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Севостьянчик Дмитро Олександрович
UA-OF1b-LT-GSB-H(2015).png Лейтенант
Севостьянчик Дмитро Олександрович.jpg
Загальна інформація
Народження 17 травня 1991(1991-05-17)
Покровське, Дніпропетровська область
Смерть 29 серпня 2014(2014-08-29) (23 роки)
Іловайськ
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Формування 55-а артилерійська бригада.jpg
Війни / битви Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

Дмитро́ Олекса́ндрович Севостья́нчик (*17.05.1991, Покровське — †29.08.2014, Іловайськ Донецької області) — лейтенант Збройних сил України.

Випускник академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного 2014 року.

Командир взводу звукометричної розвідки, 55-а окрема артилерійська бригада. Загинув при виході з Іловайського котла.

Севостьянчик Дмитро Олександрович

Життєпис[ред.ред. код]

Загальну середню освіту спочатку здобував у неповній середній школі № 2, а згодом у стінах Покровського ліцею. Через математичний склад розуму пріоритетними у вивченні для Дмитра стали точні науки. Навчання в ліцеї поєднував із опануванням основ музики в дитячій музичній школі. Однокласники цінували в ньому добре почуття гумору, вміння обіграти будь-який кумедний випадок та доповнити його дотепними коментарями. У підлітковому віці майбутній офіцер вирішив, що нестиме службу в лавах Збройних Сил України.

Першим кроком до омріяних зірок на погонах став Донецький військовий ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому лейтенант навчався протягом двох років. Далі — вступ до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет ракетних військ та артилерії.

Роки проведені на території військового закладу виховували в ньому терпіння, мужність, незламність та рішучість. З перших навчальних днів, склавши військову присягу, пройшовши курс молодого бійця і вже перебуваючи у статусі курсанта, Дмитро продемонстрував молодий потенціал, згодом прийнявши обов'язки командира відділення навчальної групи факультету ракетних військ і артилерії.

Юний курсант слугував прикладом для колег, а його прізвище завжди фігурувало серед найкращих опановувачів професії. Дмитро був невід'ємною складовою частиною золотого фонду академії — відмінником навчання, активним учасником конференцій, спортивних змагань.

Наполегливість у навчанні, зразкова військової дисципліна та сумлінне виконання службових обов'язків дали свої результати: лейтенантські погони, диплом з відзнакою, золоту медаль, прізвище на дошці пошани, здобуту кваліфікацію професіонала електромеханіки, офіцера військового управління тактичного рівня, а також не менш важлива відзнака за сумлінну працю — годинник від начальника Академії сухопутних військ Павла Ткачука, вручений 21 червня 2014 року в день випуску.

Участь у бойових діях[ред.ред. код]

22 червня 2014 року молоді офіцери-випускники відправились у заздалегідь визначені військові частини приймати посади. Дмитро був скерований до 55-ї окремої артилерійської бригади. Оскільки вишкіл був пройдений, лейтенант ЗСУ зайнявся ремонтом важливої для бойових дій техніки.

Згодом офіцер разом з бойовими товаришами був направлений у зону бойових дій, де займався звукометричною розвідкою, тобто вираховуванням за допомогою спеціальної апаратури вогневих точок противника та їх знешкодженням. Виконання бойових завдань Герой називав своєю роботою. Професійно поводився з підлеглими та артилерією, і вміло виконував завдання на ракетних комплексах.

Артилерійська розвідка працювала поблизу блокпостів. Останнім місцем дислокації батареї було село Новокатеринівка Старобешівського району Донецької області. Кінець серпня став новим етапом українсько-російської війни. Зі сторони кордону поступово насувалися російські танки, а до Дня Незалежності України військовиків оточив противник.

Загибель[ред.ред. код]

За повідомленням очевидця, вранці 29 серпня Дмитро на військовій техніці рухався в колоні так званим «гуманітарним коридором», який піддався нещадному обстрілу противника, та зазнав осколкового поранення, несумісного з життям. Загинув разом з бойовим побратимом — Габчаком Іваном. Вантажівка ЗІЛ, у якій їхали в колоні лейтенанти Іван Габчак, Дмитро Севостьянчик і солдат Михайло Васін (за кермом), під обстрілами заглухла. Васін помер в машині від поранень, Севостьянчик вистрибнув з машини. Габчак, з двома пробитими ногами, доповз до кукурудзяного поля. Похований 5 вересня на батьківщині.

Нагороди[ред.ред. код]

31 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Джерела[ред.ред. код]