Севостьянчик Дмитро Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Севостьянчик Дмитро Олександрович
 Лейтенант
Загальна інформація
Народження 17 травня 1991(1991-05-17)
Покровське, Дніпропетровська область
Смерть 29 серпня 2014(2014-08-29) (23 роки)
Іловайськ
Громадянство Україна Україна
Alma Mater Академія сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного (2014)
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Ракетні війська і артилерія
Формування
 55 ОАБр
Війни / битви

Війна на сході України

Командування
командир взводу звукометричної розвідки
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
CMNS: Севостьянчик Дмитро Олександрович у Вікісховищі

Дмитро́ Олекса́ндрович Севостья́нчик (17.05.1991, Покровське — 29.08.2014, Іловайськ Донецької області) — лейтенант Збройних сил України.

Один з 4 кращих випускників академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного 2014 року.

Командир взводу звукометричної розвідки, 55-та окрема артилерійська бригада. Загинув при виході з Іловайського котла.

Життєпис[ред. | ред. код]

Загальну середню освіту спочатку здобував у неповній середній школі № 2, а згодом у стінах Покровського ліцею. Через математичний склад розуму пріоритетними у вивченні для Дмитра стали точні науки. Навчання в ліцеї поєднував із опануванням основ музики в дитячій музичній школі. Однокласники цінували в ньому добре почуття гумору, вміння обіграти будь-який кумедний випадок та доповнити його дотепними коментарями. У підлітковому віці майбутній офіцер вирішив, що нестиме службу в лавах Збройних Сил України.[1]

Військова освіта[ред. | ред. код]

Вступив до Донецького військового ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому навчався протягом двох років.[1]

Згодом — вступ до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет ракетних військ та артилерії.[1]

З перших навчальних днів, склавши військову присягу, пройшовши курс молодого бійця і вже перебуваючи у статусі курсанта, Дмитро продемонстрував потенціал, згодом прийнявши обов'язки командира відділення навчальної групи факультету ракетних військ і артилерії.[1] Дмитро був відмінником навчання, його ім'я завжди фігурувало серед найкращих опановувачів професії, активно брав участь у конференціях, спортивних змаганнях.[1]

У червні 2014 року закінчив академію з відзнакою, здобувши кваліфікацію професіонала електромеханіки і офіцера військового управління тактичного рівня.[1] Із випуском отримав лейтенантські погони, а також одну з чотирьох золотих медалей, якими нагородили випускників академії 2014 року.[2] Відзнакою за сумлінну працю став також годинник від начальника Академії сухопутних військ Павла Ткачука, вручений 21 червня 2014 року в день випуску.[1]

Участь у бойових діях[ред. | ред. код]

22 червня 2014 року молоді офіцери-випускники відправились у заздалегідь визначені військові частини приймати посади. Дмитро був скерований до 55-ї окремої артилерійської бригади. Оскільки вишкіл був пройдений, Дмитро зайнявся ремонтом техніки.

Згодом офіцер разом з бойовими товаришами був направлений у зону бойових дій, де був призначений командиром взводу батареї звукометричної розвідки 41-го дивізіону артилерійської розвідки.[3]

Останнім місцем дислокації батареї був блокпост 39-06 поблизу с. Многопілля Донецької області.[3] Кінець серпня став новим етапом українсько-російської війни — зі сторони кордону поступово насувалися російські танки, а до Дня Незалежності України військовиків оточив противник.

Докладніше: Бої за Іловайськ

За повідомленням очевидця, вранці 29 серпня Дмитро на військовій техніці рухався в колоні так званим «гуманітарним коридором», який піддався нещадному обстрілу противника, та зазнав осколкового поранення, несумісного з життям. Загинув разом з бойовим побратимом — Іваном Габчаком. Вантажівка ЗІЛ, у якій їхали в колоні лейтенанти Іван Габчак, Дмитро Севостьянчик і солдат Михайло Васін (за кермом), під обстрілами заглухла неподалік с. Новокатеринівка Старобешівського району. Васін помер в машині від поранень, Севостьянчик вистрибнув з машини. Габчак, з двома пробитими ногами, доповз до кукурудзяного поля.

Поховання Дмитра Севостьянчика відбулося 5 вересня 2014 року на батьківщині.

Без Дмитра лишились батьки Севостьянчик Віта Дмитрівна і Севостьянчик Олександр Васильович.[4]

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Вшанування[ред. | ред. код]

  • 18 жовтня 2015 у смт Покровське на будівлі Покровського ліцею, де навчався Дмитро Севостьянчик, йому відкрито меморіальну дошку.[6]
  • Іловайський Хрест (посмертно)
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 4, місце 35
  • Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж ІЛОВАЙСЬКИЙ КОТЕЛ НА ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (укр.). Архів оригіналу за 27 лютого 2019. Процитовано 26 лютого 2019.
  2. ↑ В Академії сухопутних військ відбувся урочистий ритуал чергового випуску молодих лейтенантів | Національна академія сухопутних військ. www.asv.gov.ua. Процитовано 26 лютого 2019.
  3. ↑ а б Васильчук, Геннадій (2016). Усна історія російсько-української війни (2014-2016 роки) (англ.). Український інститут національної пам'яті. ISBN 9786176841517.
  4. ↑ Покровський район
  5. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №838/2014. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 26 лютого 2019.
  6. ↑ Севостьянчик Дмитро Олександрович лейтенант - Книга пам′яті загиблих за Україну - Український меморіал. ukraine-memorial.org. Процитовано 26 лютого 2019.
  7. ↑ Ранковий церемоніал вшанування загиблих героїв 29 серпня

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Севостьянчик_Дмитро_Олександрович&oldid=41600813