Семонід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Семонід
дав.-гр. Σημωνίδης ὁ Ἀμοργῖνος
Pitagora da Reggio - Louvre - Statua di un suonatore di lira2.jpg
Народився 7 століття до н. е.
Самос, Північні Егейські острови, Греція
Помер 6 століття до н. е.
Національність греки
Діяльність поет, письменник
Володіє мовами давньогрецька

Семонід — давньогрецький ямбічний поет, що жив у VII столітті до н. е. Мав прізвисько «Аморгський».

Життєпис[ред. | ред. код]

Щодо родини та особливостей життя Семоніда мало відомостей. Він був молодшим сучасником Архілоха. Родом з острова Самос, дотримувався демократичних поглядів. Коли владу на острові захопили аристократи, Семонід зібрав групу самосців і відплив на острів Аморгос (Кіклади), де заснував колонію і прожив усе життя.

Творчість[ред. | ред. код]

Семонід писав елегії і ямби, до нас дійшли лише уривки ямбічних творів. Більшість віршів Семоніда були переспівом уже відомих тем: залежність людини від богів, людина і невідома їй доля, надія на богів, сподівання щастя і швидкоплинність людського життя з його хворобами, нещастями та старістю. Семонід зовсім не торкається соціально-політичних проблем, закликаючи користуватися благами та насолодами, поки людина ще жива:[1]

Дійшла до нас повністю ямбічна поема Семоніда «Про жінок», де поет розповідає про 10 жіночих типів-характерів, які походять од різних тварин чи стихій. Класифікація його відповідно до походження жінок така: від свині — вони брудні й неохайні, більше сидять, «нагулюючи жир»; від лисиці — хитрі й розумні, здатні «до добра і зла», мають мінливий і суперечливий характер; від собаки — жінки-пронози втручаються не в свої справи, зводять плітки, лихословлять і кричать; зроблені з грудок землі (натяк на Пандору) — зовсім дурні, не можуть відрізнити добро від зла; з морської хвилі — вередливі, свавільні, з різкими змінами настрою; від осла — над усе люблять їсти і легко зраджують чоловікові; від ласки — не мають вроди й чарівності, злодійкуваті й похітливі; від коня — страшенно ледачі, люблять лише прикраси; від мавпи — найгірші для чоловіка, з потворним обличчям, хитрі пройди, які не чинять ні добра, ні зла; від бджоли — єдині жінки, що стають даром божим для чоловіків. Свої думки з приводу жінок Семонід заківнчує усе ж «антижіцночою» сентенцією:[2]

Загалом твори за своїм змістом близькі до поезії Гесіода.

Твори[ред. | ред. код]

  • «Про жінок»
  • «Дитино, слухай…»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Найвища в світі влада й присуд, хлопче мій, -'У Зевса-громовержця. Як захоче він, Так і керує. Смертні — ті без розуму. То й живемо, як трави, й не вгадаємо, Яку для кого долю приготовано, Надія всіх нас живить і довірливість У марних пориваннях. (Переклад А. Содомори)
  2. Так, зло із зол усіх, що жінкою зовуть, Дав Зевс, од неї майже користі нема. Господар від жони без міри терпить зло. (Переклад Н. Пащенка)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Andreas Bagordo: Semonides. // Bernhard Zimmermann (Hrsg.): Handbuch der griechischen Literatur der Antike, Band 1: Die Literatur der archaischen und klassischen Zeit. C. H. Beck, München 2011, ISBN 978-3-406-57673-7, S. 148–153 (нім.)
  • Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література: підручн. для ВНЗ. К. «Либідь» — 2010. — С. 146–147