Сенсорний екран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сенсорний екран — пристрій для введення інформації, що є екраном, який реагує на дотики до нього.

Історія[ред.ред. код]

Сенсорний екран винайшли в США в рамках досліджень з програмованого навчання. Комп'ютерна система PLATO IV, що з'явилася 1972-го року, мала сенсорний екран, розташований на сітці ІЧ-променів, який складався з 16 × 16 блоків. Але навіть настільки низька точність дозволяла користувачеві вибирати відповідь, натискаючи в певному місце екрану.

1971-го року Сем'юел Херст (майбутній засновник компанії Elographics, нині Elo TouchSystems) розробив елограф — графічний планшет, що діяв за чотирипровідним резистивним принципом (U.S. Patent 3 662 105). 1974-го року він зумів зробити елограф прозорим, а в 1977-го року — розробив екран на п'яти провідниках. Об'єднавшись з Siemens, в Elographics зуміли зробити опуклу сенсорну панель, яку можна було припасувати до кінескопів того часу. На всесвітньому ярмарку 1982-го року Elographics представила телевізор з сенсорним екраном.

1983-го року з'явився комп'ютер HP-150 з сенсорним екраном на ІЧ-сітці. Втім, у ті часи сенсорні екрани застосовувалися переважно в промисловій та медичній апаратурі.

В пристрої для широкого загалу (телефони, КПК тощо) сенсорні екрани увійшли як заміна крихітної клавіатури тоді, коли з'явилися пристрої з великими (на всю передню панель) рідкокристалічними дисплеями. Першою кишеньковою ігровою консоллю з сенсорним екраном була Nintendo DS, а першим масовим пристроєм з підтримкою мультитач — iPhone.