Сенькевич Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Сенькевич
Сенькевич Микола Миколайович
 Майор
Загальна інформація
Народження6 жовтня 1992(1992-10-06)
Шепетівка, Хмельницька область
Смерть29 жовтня 2023(2023-10-29) (31 рік)
Куп'янський район, Харківська область, Україна
Національністьукраїнець
Alma MaterНаціональний університет «Острозька академія»
ПсевдоГенерал Балу
Військова служба
Роки служби2016—2023
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Механізовані війська
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки

Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна) Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «За військову службу Україні»

Мико́ла Микола́йович Сеньке́вич (1992—2023) — український військовослужбовець, майор, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена Богдана Хмельницького III та II ступеня.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 6 жовтня 1992 року в місті Шепетівка Хмельницької області.

Після закінчення дев'яти класів середньої школи навчався у Славутському ліцеї-інтернаті. З 2010 по 2015 навчався у Національному університеті «Острозька академія». Певний час проживав у місті Славута. У 2016 році проходив службу за контрактом у 14 окремій механізованій бригаді. Отримав важке полонення у 2017 році у Станиці Луганській.

З початком повномасштабного вторгнення долучився до оборони Київщини, поблизу Макарова був важко поранений. Після відновлення повернувся до служби.

Загинув 29 жовтня 2023 року на Харківщині[1][2].

2 листопада 2023 року відбулося останнє прощання в місті Славута.

Родина

[ред. | ред. код]

Залишилися мама, дружина, 4 дітей та брат.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Вічна пам’ять героям! – Славутський ліцей Хмельницької обласної ради (укр.). Процитовано 6 липня 2024.
  2. На Шепетівщині провели в останню путь захисника із позивним Генерал Балу | День за днем. denzadnem.com.ua (укр.). 2 листопада 2023. Процитовано 6 липня 2024.
  3. Указ президента України №131/2022.
  4. Указ президента України №169/2022.
  5. Указ президента України №455/2024.

Джерела

[ред. | ред. код]