Сервій Сульпіцій Гальба (претор 187 року до н. е.)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сервій Сульпіцій Гальба
лат. Servius Sulpicius Galba
Народивсяневідомо
Стародавній Рим
Померпісля 182 до н. е.
невідомо
ГромадянствоРимська республіка
Діяльністьдавньоримський військовий
Посадапретор
Термін187 рік до н. е.
РідСульпіції
БатькоСервій Сульпіцій Гальба
Матиневідомо
У шлюбі зневідомо
Діти2 сина

Се́рвій Сульпі́цій Га́льба (лат. Servius Sulpicius Galba; ? — після 182 до н. е.) — політичний діяч часів Римської республіки, претор 187 року до н. е.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з патриціанського роду Сульпіціїв, його гілки Гальбів. Син Сервія Сульпіція Гальби, члена колегії понтифіків з 203 року до н. е. Вважається, що здобув гарну освіту.

У 189 році до н. е. став курульним едилом. Під час каденції разом з колегою Публієм Клавдієм Пульхром наклав штраф на торговців хлібом за приховання зерна. На ці кошти поставив 12 позолочених щитів у храмі Геркулеса.

У 187 році до н. е. його обрано міським претором. За відсутності на той час консулів у Римі відкривав й проводив декілька засідань римського сенату. Сприяв Марку Фульвія Нобіліору в отриманні тріумфу за перемоги над Етолійським союзом. Надав право сенату визначати осіб, відповідальних за ведення слідства над Луцієм Корнелієм Сципіоном Азіатіком (почалося за натхненням Марка Порція Катона). Разом з тим як прихильник роду Корнеліїв, Гальба намагався затягнути слідство. Тому його було передано іншому претору — Марку Теренцію Куллеону.

У 185—182 роках до н. е. Сервій Сульпіцій Гальба 4 рази намагався здобути посаду консула, проте програв вибори іншим представникам впливових родів. Після цього відійшов від активної політики, продовжуючи засідати у сенаті.

Був покровителем поета Квінта Еннія.

Родина

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Тит Лівій, Ab urbe condita, 38, 42, 6; 38, 44, 9; 38, 54, 4; 39, 5, 6. (лат.)
  • Friedrich Münzer, Sulpicius 57). // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band IV A,1, Stuttgart 1931, Sp. 759. (нім.)