Сецесія плебеїв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сецесія плебеїв
Римська республіка

Дата: 494 до Р. Х. - 287 до Р.Х
Місце: Стародавній Рим
Привід: заборгованість плебеїв, політична дискримінація з боку патриціїв, невирішене аграрне питання:
Результат: створення посади плебейських трибунів, усунення політичної диспропорції між двома класами
Сторони
Плебеї Патриції

Сецесія плебеїв (лат. secessio plebis — відокремлення плебеїв) — подібна до загального страйку соціальна боротьба плебеїв з патриціями у ранній період Римської республіки. Деякі вважають таке відокремлення або одними з перших страйків в історії, або як ранню форму загального страйку.[1] Спочатку лише патриції мали всі права, властиві римським громадянам. Наприклад, лише вони могли бути обрані на різні посади «народних виборів» у судовій системі Риму (квестори, претори, консули тощо). Оскільки виконання цих функцій було звичайним способом досягти римського сенату, виключення плебеїв означало, що вони на практиці були виключені з усіх позицій влади чи впливу на політичне та законодавче житті республіки (була заборона на шлюб між патриціями і плебеями). Під час сецесії плебеї масово перестали виконувати свої обов'язки та/або роботу. Оскільки саме вони підтримували життя міста, такий «страйк» означав паралізування Риму. Крім того, плебеї покинули місто і оголосили про свій намір утворити нову громаду на околиці Риму. Різні автори мають різне уявлення про те, скільки сецесій відбулося, починаючи з 494 року до Р. Х. Наприклад Тіт Лівій визнає декілька сецесій, британський історик Говард Скаллард припускає, що «традиція фіксує п'ять таких сецесій між 494 до Р. Х. та 287 до Р.Х…».[2]

Сецесія 494 р. до Р. Х[ред. | ред. код]

У 494 до н. е. Рим відчув загрозу з боку еквів та вольськів і хотів зібрати армію. У той же час тривала економічна криза і багато плебеїв були в боргах. Згідно з тогочасним римським правом, несплата боргу перетворювала боржника на раба кредитора. Плебеї відмовлялись вступати в армію, якщо цей закон не буде змінено. Патриції прийняли цю вимогу. Однак, як тільки небезпека минула, вони відмовилися від цього. Як наслідок, плебеї покинули Рим і пішли на гору Монте-Сакро. Рим був паралізований і патриції були змушені поступитися. Конфлікт було вирішено наступною угодою:

  • запроваджувалися дві посади трибунів від плебсу (лат. tribuni plebis), що ставали звичайними магістратами з правом вето на будь-які дії сенату або інших магістратів, які завдають шкоди плебеям, і з правом надавати допомогу будь-якому плебею в біді.[3][4]
  • приймається законність виключно плебейських зборів (concilium plebis).

Сецесія 449 р. до Р. Х.[ред. | ред. код]

Протягом періоду до існування писаного права в Римі воно не лише підлягало тлумаченню юристів, але навіть було зобов'язане своїм існуванням їхньої пам'яті. На практиці це означало, що в багатьох випадках конфлікту між плебеями та патриціями адвокати та судді (усі патриції) «забували» або тлумачили закони найбільш зручним для них способами. Друга сецесія плебеїв була спричинена зловживаннями комісії децемвірів. В 450 р. до Р. Х. Рим вирішив призначити децемвірів, яким було доручено скласти кодекс законів (який став Законом Дванадцяти таблиць). Комісії було надано один рік, протягом якого державні посади були призупинені. Децемвіри також були звільнені від оскарження. Після написання низки законів вони не пішли у відставку після закінчення терміну повноважень, а натомість утримали свою владу. Децемвіри вбили солдата, колишнього плебейського трибуна, який їх критикував. Один з децемвірів, Аппій Клавдій Красс, намагався змусити жінку Віргінію вийти за нього заміж. Щоб запобігти цьому, батько вдарив її ножем і прокляв Аппія Клавдія Красса. Це викликало заворушення, які почалися, коли натовп став свідком інциденту, і перекинувся на армію, яка отаборилася за містом. Натовп пішов на Авентін. Сенат тиснув на децемвірів, щоб вони пішли у відставку, але вони відмовилися. Люди вирішили піти на Монте-Сакро, як і під час першої сецесії. Сенат звинуватив децемвірів у новій сецесії і зумів домогтися їх повної відставки. Було обрано двох сенаторів, Луція Валерія Потіта та Марка Горація Барбата, щоб піти зустрітися з народом для переговорів. Зібрані на Монте-Сакро вимагали відновлення як плебейських трибунів, так і права на апеляцію, оскільки вони були призупинені під час правління децемвірів. Двоє з сенатської делегації погодились з цими умовами, вони повернулися на Авентин і обрали своїх трибунів. Луцій Валерій Потіт і Марк Горацій Барбат стали консулами 449 р. до Р. Х. Вони запровадили нові закони, які збільшили владу та додали політичну силу плебеїв. У законах Валерія та Горація (lex Valeria Horatia de plebiscìtis) передбачалося, що закони, прийняті Плебейською радою, були обов'язковими для всіх римських громадян (патриціїв і плебеїв), незважаючи на опозиції патриціїв щодо вимоги дотримуватись загального права. Однак після ухвалення ці закони мали отримати схвалення сенату. Це означало, що сенат мав право вето на закони, прийняті плебеями. Lex Valeria Horatia de senatus consulta наказав, що укази сенату повинні зберігатися в храмі Церери плебейськими еділами (помічниками плебейських трибунів). Це означало, що плебейські трибуни та еділи мали знання про ці укази, які раніше були привілейованими. Таким чином, укази увійшли в суспільне надбання. У минулому консули мали звичку придушувати або змінювати їх.[5] Lex Valeria Horatia de provocatio забороняв створення державних установ, які не підлягали оскарженню.

Сецесія 448 р. до Р.Х.[ред. | ред. код]

Було досягнуто, що два консули чергуються рік за роком з двома tribuni militum consulari potestate (військовий трибун з консульською владою), з яких один може бути плебеєм, але ця посада не надавала «consularis» (необхідно для вступу до Сенату).

Сецесія 445 р. до Р. Х.[ред. | ред. код]

У рамках процесу створення Дванадцяти таблиць римського права другий децемвірат наклав суворі обмеження на плебейський орден, включаючи заборону на змішані шлюби патриціїв і плебеїв. Гай Канулей, один із трибунів плебеїв в 445 р. до Р.Х., запропонував скасувати цей закон. Консули різко виступали проти Канулея, стверджуючи, що трибун пропонував не що інше, як руйнування соціальної та моральної структури Риму в той час, коли місто зіткнулося із зовнішніми загрозами.[6] Не злякавшись, Канулей нагадав людям про численні внески римлян з низьким походженням і вказав, що Сенат охоче надав римське громадянство переможеним ворогам стверджуючи, що шлюб патриціїв і плебеїв буде шкідливим для держави. Потім він запропонував, що закон слід було змінити, щоб дозволити плебеям займати консульство; всі трибуни, крім одного, підтримали це.[7] Зауваження консула про те, що діти від змішаних шлюбів можуть викликати невдоволення богів, розпалило плебеїв до військового удару, відмовляючись захищати місто від нападу сусідів. Це змусило консулів поступитися їхнім вимогам, дозволивши проголосувати за початкову рогацію Канулея. Таким чином була скасована заборона на змішані шлюби між патриціями і плебеями.[8] Проте пропозиція, дозволу плебеям балотуватися на посаду консула, не була винесена на голосування, загрожуючи радикальним загостренням конфлікту між плебейськими зборами та сенатом патриція. [9]Натомість був запропонований компроміс, що військові трибуни з консульською владою можуть бути обрані з будь-якого ордену. Ця пропозиція була добре сприйнята, і на наступний рік були обрані перші консульські трибуни.[10]

Сецесія 367 р. до Р.Х.[ред. | ред. код]

Lex de aere alieno. Закон про борги. Законом передбачено, що відсотки, сплачені за боргом, відображаються як погашення основної суми боргу, а оплата кредиту, що залишилася, ділиться на три рівні платежі, які сплачуються щорічно. Загалом борги є однією з головних проблем серед плебеїв, особливо дрібних фермерів. Це призвело до конфліктів із патриціями — власниками великих маєтків і кредиторами селян, які в свою чергу не могли повернути свої позики. Lex de modo agrorum. Закон про землю. Закони Ліцинія і Секстія дозволяли плебеям набувати ager publicus і обмежували процес розширення їх власності на патриціїв. Обмеження поголів’я худоби та розміру пасовищ на державних землях пов’язані з тим, що чим більше випасу худоби, тим більше необхідна територія, і, як наслідок, зменшуються потенційні земельні володіння плебеїв. Для перерозподілу землі був створений комітет із трьох осіб — «Триумвірат». Після ухвалення закону плебеї отримали 7 угерів ділянки. Lex de consule altero ex plebe. Закон про магістратури. Закон передбачає скасування військових трибунів з консульськими повноваженнями. Натомість римському суспільству довелося повернутися до практики призначення консулів, але тепер одним із них мав бути плебеєм. Претор тепер відомий як друга посада після консула, до якої входять суди, провадження кримінальних процесів та призначання суддів у цивільних справах. Спочатку магістратами претора були патриції. Лише в 337 р. до Р.Х. плебеям було надано доступ до інституту претори. Першим плебеєм претором був Квінт Публій Філон. Закон також передбачав створення патриціанської магістратури едилів, після його прийняття в Римі було обрано двох плебеїв і двох патриціїв.

Сецесія 287 р. до Р. Х.[ред. | ред. код]

Плебеї відокремилися останній раз. В 290 р. до Р. Х. римські армії на чолі з консулами Манієм Курієм Дентатом і Публієм Корнелієм Руфіном захопили у сабінян значні території на рівнинах Рієті та Амітерн.[11] Після війни землі були роздані виключно патриціям. Тим часом плебейські фермери, багато з яких брали участь у війні, відчували труднощі з погашенням боргів Цього разу на знак протесту плебеї відокремилися на Авентин. Щоб вирішити цю проблему, диктатором був призначений Квінт Гортенсій, який переконав натовп припинити сецесію. Невдовзі після цього Гортензій оприлюднив закон Lex Hortensia, який встановлював, що закони, ухвалені плебейськими зборами (плебісцит), були обов'язковими для всіх римських громадян, включаючи патриціїв. Цей закон остаточно усунув політичну диспропорцію між двома класами, припинивши конфлікт порядків після приблизно двохсот років боротьби.[12] Ця подія, хоча й далека від вирішення всієї економічної та соціальної нерівності між патриціями та плебеями, стала важливою поворотною точкою в історії римської демократії, оскільки породила формування нового типу патриціано-плебейської знаті (nobilitas), що забезпечувала спадкоємність в уряді республіки, становила один з основних елементів сили її економічної та військової експансії.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Jeremy Young The General Strike
  2. ↑ Cary, M; Scullard, H.H. (1980). A History of Rome. с. 66. ISBN 0-333-27830-5.
  3. ↑ Secessio plebis. Imperium Romanum.
  4. ↑ Livy, 2.33
  5. ↑ Livy, 3.55.13
  6. ↑ Livy, iv. 3-5.
  7. ↑ Livy, IV. 3-5.
  8. ↑ Livy, IV. 6.
  9. ↑ Livy, IV. 7.
  10. ↑ Dionysius, xi. 60, 61.
  11. ↑ Florus Lib. I, X
  12. ↑ Matthias von Hellfeld: La madre de todas las Constituciones

Література[ред. | ред. код]

  • William C. Morey: Outlines of Roman History
  • Leon Bloch: Luchas sociales en la Antigua Roma.
  • Сучасна політична лексика: енциклопед. словник-довідник/[І.Я. Вдовичин, Л.Я. Угрин, Г.В.Шипуновта ін.]; за наук. ред. Хоми Н.М.— Львів: "Новий світ"-2000", 2015.— 259 с.ISBN 978-966-418-280-2
  • История Древнего Рима: Учеб. для вузовпо спец. «История»/В.И. Кузищин, И.Л. Маяк, И.А. Гвоздева; Под ред. В.И. Кузищина.— 4-е изд. перераб. и доп. — М., 2000.
  • Тит Лівій, «Історія міста від заснування Риму» (II книга, 32)
  • Маяк И.Л. Римляне ранней республики. — М.: Изд-во МГУ, 1993.
  • Дионисий Галикарнасский. Римские древности. В 3 томах. (IV книга) Перевод Н.Г. Майоровой. «Рубежи XXI», 2005.
  • Ковалев, С.И. История Рима. Курс лекций. СПб Издательство "Полегон". — 2002.
  • Э.Д. Фролов. С.И. Ковалев и его «История Рима».
  • Машкин, Н.А. История древнего Рима. — М.: Высш. шк., 2006.
  • Моммзен Т. История Рима. — Т. 1. До битвы при Пидне. Гос. соц. экономич. изд-во, Москва, 1936/ СПб.; «Наука», «Ювента», 1997.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сецесія_плебеїв&oldid=42395017