Синя панчоха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Сині панчохи» на карикатурі Оноре Дом'є

Синя панчоха (англ. bluestocking) — характерне для епохи Просвітництва «глузливе прізвисько освіченої жінки, позбавленої чарівності і цілком поглиненої книжковими та науковими інтересами»[1].

У більш широкому сенсі — іронічна назва жінки, зовнішній вигляд, особисті якості, поведінка, діяльність, інтереси та / або спосіб життя якої (або їх прояв в суспільстві[2]) значною мірою не відповідають жіночному стереотипу, який сформувався про жінок у сусільстві. Як правило, певні риси вважалися притаманними або позитивними для чоловіків, й натомість неналежними або нехарактерними (або навіть ненормальними) для жінок[3][4][5].

Походження вислову[ред. | ред. код]

В Англії[ред. | ред. код]

Вираз виник в Англії у 1760-тих роках у салоні письменниці Елізабет Монтегю (1718—1800). За однією з версій, найактивнішим і поважним членом цього гуртка був учений-ботанік, письменник і перекладач Бенджамін Стіллінгфліт (1702—1771), який завжди носив сині вовняні панчохи замість пропонованих тогочасним етикетом чорних шовкових. Коли він пропускав засідання гуртка, інші учасники зауважували: «Ми не можемо жити без синіх панчіх, сьогодні розмова йде погано — немає синіх панчіх!». Таким чином, прізвисько «синя панчоха» першим отримав чоловік, а сам гурток стали іронічно називати «Товариством синьої панчохи». Пізніше «синіми панчохами» почали називати жінок, які цікавилися літературою і наукою, нехтуючи домашніми справами та сім'єю.

За іншою версією, назву товариству леді Монтегю ім'я «сині панчохи» дав адмірал Едвард Боскауен (1711—1761), відомий як «Безстрашний старигань» або «Дік з кривою шиєю». Він був чоловіком однієї з найбільш активних учасниць гуртка і доволі грубо відгукувався про інтелектуальні заняття своєї дружини, глузливо називаючи засідання гуртка зустрічами «Товариства синіх панчіх». Вираз став в Англії популярним після того, як поет Джордж Гордон Байрон написав про салон леді Монтегю сатиричний твір, назвавши його «Сині» (англ. The Blues).

У Франції[ред. | ред. код]

У Франції, зокрема, в Парижі, у 16 столітті також діяли салони, в яких значну роль відігравали саме жінки. Для них існував окремий термін — «вчені жінки» (з фр. femmes savantes), за назвою комедії Мольєра «Вчені жінки», в якій автор висміює «світських лженаукових педантів»[6].

Учасниця англійського «Товариства синіх панчіх» Анна Мор у власній іронічній поемі «Bas-bleu, або бесіда» стверджує, що французька назва (фр. bas-bleu) утворилася в результаті буквального перекладу невідомим іноземцем англійської bluestocking.

У слов'янських мовах[ред. | ред. код]

У слов'янські мови, зокрема, російську, вислів прийшов із французької мови.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Русское языкознание. — Киев: Вища школа, 1984. — Вып. 8-11. — С. 70.
  2. Синий чулок // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  3. Вяземский П. А. {{{Заголовок}}}. — М. : Захаров, 2005. — Т. VIII Собрание сочинений. — 960 с. — ISBN 978-5-81-590336-4.
  4. Синий // {{{Заголовок}}} / Под ред. Д. Н. Ушакова. — М. : Советская энциклопедия; ОГИЗ; Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1935—1940.[недоступне посилання з Июнь 2019]
  5. Гюстав Флобер. {{{Заголовок}}} / Перевод Т. Ириновой. — М. : Художественная литература, 1989. — С. 381—412. — (Библиотека классики)
  6. Ж. Б. Мольер. {{{Заголовок}}}. — Т. 2.

Література[ред. | ред. код]