Сльозка Михайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сльозка Михайло
Помер до 2 серпня 1667
Львів
старість
Діяльність львівський підприємець, друкар
Відомий львівський підприємець, друкар першої половини 17 ст.

Сльозка Михайло (? — до 2 серпня 1667) — львівський друкар і видавець, член Львівського Успенського Братства1633 року), спершу підмайстер, з 1634-го управитель його друкарні.

Життєпис[ред.ред. код]

М. Сльозка придбав у спадкоємців друкаря і книгаря з Кракова Яна Шеліги (пом. 1636, Львів), який тривалий час працював у Галичині, його друкарню.[1]

З 1638 р. мав спільну з А. Скульським (Скольський) друкарню, однак в 1640 році відсудив її у нього. (16431651 — працював і для Братства), у якій друкував церковнослов'янські (бл. 20), польські і латинські книги. З 42 відомих найважливіші: «Апостол» (1639) з передмовою Сльозки та в співпраці з А. Скульським (Скольським) і численними заставками майстра Іллі та ін., «Тріодь цвітна» (1642), твори І. Ґалятовського — «Ключъ разумЂнія» (1663, 1665) і «Небо новое» (1665), латинські кн. С. Окольського про київських і чернігівських єпископів та ін.

Перший в Україні видав книги мініатюрного формату: «Молитви і часослов» (1642) і «Псалтир» (1667).

Із 1633 — член Львівського братства, учасник його виступів за національно-релігійну рівноправність українських міщан. 1633—37 і 1643—51 керував Львівською братською друкарнею[2]. За його управи, в братській друкарні надруковано вперше в Україні ілюстроване «Четвероевангеліє» (1636), спеціальним шрифтом, що імітував письмо рукописних євангелій львівського типу.

Заставка «Тріодіону» Сльозки. Львів 1642 року.

Видання Сльозки відзначалися старанним оформленням і великим мистецьким смаком.

За даними міської комісії, яка оцінювала вартість майна міщан, з якої львів'яни мали сплатити викуп, то вона складала 30000 злотих.[3]

Помер Сльозка 1667 р., але коли саме, не відомо, — документ з 2 серпня 1667 р. кличе його вже небіжчиком. По смерті Сльозки з ним трапилась дуже прикра подія: він був ще 1646 р. відлучений від церкви, а тому ніхто не захотів його ховати, і тіло небіжчика лежало аж 14 днів без погребу. І тільки коли митрополит Київський Антоній (Винницький) зняв «викляття» (відлучення), Сльозку поховали.

Перед своєю смертю Сльозка наказав своїм наслідникам, щоби вони видали Братству з його маєтку 1500 злотих, але це з волі своєї в духівницю не записав, а тому наслідники й не виконали її,— подарували лише трохи книжок, на суму коло 120 злотих. Але Іван Сльозка (син?) подарував 1667 р. якийсь ґрунт до церкви св. Іоана Богослова. Братство записало Сльозку до свого пом'яника.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ісаєвич Я. Шеліга (Szeliga) Ян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 626. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  2. Ісаєвич Я. Д. Сльозка Михайло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 664. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  3. Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — S. 123. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.