Снігова лінія (астрофізика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Снігова лінія — в астрономії та планетології характеристика зоряної системи, відстань від світила, на якій стає достатньо холодно для існування крижаних часток із стверділих води, аміаку та метану на поверхні планети. Поняття запозичене з поняття «снігова лінія» в геології.

Замерзання стає можливим при температурі близько 150 K (-123 °C) — це залежить від щільності атмосфери планети.

У Сонячній системі снігова лінія знаходиться на відстані приблизно 5 а. о. від Сонця і проходить майже по середині поясу астероїдів[1]. Отже, снігова лінія відділяє планети земної групи від газових гігантів[2].

Невелика температура туманності за межами снігової лінії уможливлює акрецію стверділих часток у планетозималі, а згодом — у планети. Таким чином, у Сонячній системи снігова лінія відмежовує планети земної групи від газових гігантів.

Утім, в інших планетних системах знайдено газові гіганти (так звані гарячі юпітери), які обертаються навколо зірки всередині снігової лінії. Вважається, що вони утворилися ззовні снігової лінії, а згодом мігрували всередину. Земля, радіус орбіти якої становить менше чверті відстані до снігової лінії і яка не є газових гігантом, має гравітацію, достатню для втримання метану, аміаку й водяної пари від розсіяння у космосі. Метан і аміак майже відсутні в атмосфері Землі лише через їхню нестабільність в атмосфері, багатій на кисень, що є наслідком наявності живих організмів (переважно рослин).

Дослідники Ребека Мартін (Rebecca Martin) і Маріо Лівіо (Mario Livio) висунули припущення, що астероїдні пояси мають утворюватися поблизу снігової лінії, оскільки близькість до газових гігантів унеможливлює утворення планет всередині їхніх орбіт. Проаналізувавши температуру теплого пилу навколо 90 зірок, вони дійшли висновку, що пил (а отже, й можливі астероїдні пояси) найчастіше знаходять неподалік снігової лінії.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Remote infrared observations of parent volatiles in comets: A window on the early solar system
  2. Kaufmann, William J. (1987). Discovering the Universe. W.H. Freeman and Company. с. 94. ISBN 0-7167-1784-0.