Перейти до вмісту

Сорока Михайло Михайлович (журналіст)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Михайло Михайлович Сорока
Михайло Сорока
Народився6 лютого 1948(1948-02-06) (76 років)
с. Романів, Луцький район, Волинська область, Українська РСР, СРСР СРСР
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Місце проживанняКиїв
Діяльністьжурналістика
Відомий завдякижурналіст, громадський діяч
Alma materКиївський державний університет імені Тараса Шевченка
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України
ПосадаГолова правління Київської організації НСЖУ
БатькоМихайло Сафатович (1927—1986)
МатиЛюдмила Данилівна (1923—1994)
У шлюбі зСорока Галина Олексіївна (1948)
ДітиОлексій (1975)
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений журналіст України
Заслужений журналіст України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Миха́йло Миха́йлович Соро́ка (нар. 6 лютого 1948(19480206), с. Романів Луцького району Волинської області) — український журналіст, громадський діяч. Заслужений журналіст України.

Член Національної спілки журналістів України.

Брат історика Юрія Сороки, чоловік музейниці Галини Сороки.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився на Волині, навчався в Романівській 8-річній школі й Луцькій середній школі-інтернаті. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1972).

У професійній журналістиці з 1966 року: літпрацівник районної газети «Ленінським шляхом» (м. Ківерці Волинської області), у якій ще зі шкільних років друкувався як юнкор[1]; під час навчання в університеті був заступником редактора газети студентських будівельних загонів України в Тюменській області «Горизонт» (в літні періоди, 1968, 1969); кореспондент, завідувач відділу кореспондентської мережі газети «Радянська Україна» (1972—1984). Перебував на партійній роботі (1984—1990): завідувач сектору преси Київського міськкому Компартії України; інструктор, а з 1987 року — консультант сектору газет і журналів ідеологічного відділу ЦК КПУ. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (з групою журналістів навесні 1986-го побував у тунелі, що вів до охолоджувальної системи під зруйнованим 4-м енергоблоком атомної станції, та на місцях роботи шахтопрохідників, які здійснювали підкоп під реактор)[2].

Від часу створення газети «Урядовий кур'єр» — її головний редактор (1990—2008). Згодом — заступник генерального директора Укрінформу (2008—2012), завідувач відділу цього агентства.

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Автор книжок публіцистики «Мандрівки у просторі й часі», «Світ відкриває Україну», «Кроки у незвідане», «Сіднейська Олімпіада в українському контексті», «Ігри біля Солоного озера», «З Олімпії до Афін — через Україну», «Зоряне тяжіння», «В олімпійській сім'ї — Україна», «Блогосфера не має кордонів». Співупорядник збірника «Вистраждане і пережите. Мемуари Олега Бабишкіна і спогади про нього» (2013), автор багатьох журнальних, газетних публікацій та творів, що ввійшли до альманахів і художньо-публіцистичних збірників: «Слово — зброя?» (2009), «В об'єктиві часу: київські журналісти про колег, свою професію, творчі будні редакційних колективів, спілчанське життя» (2009), «Вчителі-наставники журналістів з Київського університету» (2011), «Доля, створена талантом. Спогади про Володимира Боденчука» (2011), «Вогонь його серця. Спогади про Анатолія Москаленка» (2014) та ін. Один з авторів-упорядників, член редколегії альманаху Київської організації НСЖУ «Київський журналіст» (2017). Перекладач книжки «Залишаючи рідний дім. Надзвичайне життя Петра Яцика» (2018).

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Член правління Національної спілки журналістів України, багаторічний голова правління Київської організації НСЖУ. Член Асоціації спортивних журналістів України. Заступник голови ради Міжнародного громадського об'єднання «Волинське братство», головний редактор (на громадських засадах) журналу «Волинь моя», член редколегій журналу «Пам'ять століть», щорічника «Україна дипломатична», альманаху «Київський журналіст». У різний час був також секретарем НСЖУ, членом колегії Держкомтелерадіо України, членом Ради з питань інформаційної політики при Президентові України[3], редакційної ради журналу «Журналіст України».

Нагороди, відзнаки

[ред. | ред. код]

Захоплення

[ред. | ред. код]

Спорт, література, подорожі.

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Енциклопедія для видавця та журналіста / Ю. В. Бондар, М. Ф. Головатий, М. І. Сенченко ; МАУП, Книжкова палата України. — К.: Персонал, 2010.
  • Вчителі-наставники журналістів з Київського університету: [довідк.-літ. видання] / [А. Ф.  Горлов та ін. ; вступ. сл. М. М. Сороки ; ред.-упоряд. М. Г. Махінчук]. — К.: Ред. газ. «Голос України», 2011.
  • Слово — зброя? — К.: ЕксОб, 2009.
  • В об'єктиві часу: київські журналісти про колег, свою професію, творчі будні редакційних колективів, спілчанське життя.  — К.: ЕксОб, 2009.
  • Журналісти з Київського університету: спогади, світлини, імена / А. Ф. Горлов та ін. — Фастів: Поліфаст, 2008.
  • Конференція Київської організації // Київський журналіст : журнал. — 2007. — № 1. — С. 11–14.
  • Національна спілка журналістів України. Практичний довідник. — К.: НСЖУ, 2004. — С. 43.
  • Хто є хто в українських мас-медіа. — К.: К.І.С., 1999.
  • Вистраждане і пережите. Мемуари Олега Бабишкіна і спогади про нього / [упоряд. Іван Забіяка, Михайло Сорока ; ред. Лариса Брюховецька]. — К.: Ред. журн. «Кіно-Театр»: Альфа Реклама, 2013.
  • Слів наших джерело-2: Київські журналісти про себе, про свою професію, про зустрічі з героями своїх матеріалів. — К.: КМЦ «Поезія», 2004. — С. 45.

Посилання

[ред. | ред. код]