Король зібрав у Турі парламент із благородних і неблагородних, що прибули з усіх замкових округ і міст його королівства. Перш ніж вирушити до папи в Пуатьє, він хотів порадитися з ними, що треба зробити з [[|тамплієрами]], згідно з їх зізнаннями. Для всіх запрошених було призначено день - перше число місяця, що йде за Великоднем (який був того року 14 квітня). Король хотів діяти обережно, і, щоб не викликати нарікань, він бажав заручитися підтримкою і згодою людей різного звання у своїй державі. Ось чому йому потрібні були суд і вирок не лише благородних та вчених, а також городян і мирян. Ті, прибувши особисто, виголосили майже одностайно, що тамплієри заслуговують на смерть. Від Паризького університету й особливо від професорів теології конче вимагалося, щоб вони висловили свій погляд на цю справу, що вони і зробили... у суботу після Вознесіння. [6]
Події наступних десятиліть (Столітня війна, селянські і міські повстання) перетворили Генеральні штати в найважливіший орган держави. Тоді й склалася їхня структура. Кожний стан був представлений окремою |палатою.
Структура Генеральних штатів
Перша палата складалася з вищого духовенства. У другу обиралися виборці від дворянства. Причому найбільш знатні (герцоги, графи) до складу палати не входили. Вони, як безпосередні [[васал|васали [[короля, брали участь у розробці рішень у складі королівської курії. Третій стан обирав своїх депутатів. Як правило, у виборах брав участь міський патриціат, депутатами були мери й ешевени (члени міських рад).
Усі питання розглядалися окремо по палатах, де рішення приймались простою більшістю голосів. Затверджувалося рішення всіма палатами, причому кожна палата, як колись у Стародавньому Римі, мала тільки один голос. Таким чином, привілейовані стани завжди мали гарантовану більшість. [7]
Генеральні штати скликались за рішенням короля. Але, оскільки введення нових податків і одноразових грошових зборів потребувало попередньої згоди Генеральних штатів і, зокрема, згоди "третього стану", королі змушені були звертатися до них досить часто. Духовенство й дворянство від податків звільнялось (мали "податковий імунітет"). Вони давали лише згоду на обкладення "третього стану".
"Великий березневий ордонанс»
Королівська влада часто домагалася від Генеральних штатів потрібного їй рішення. Але були моменти, коли "третій стан" міг бачити в них дещо більше, ніж затвердження нових податків. У березні 1357 р., коли країна переживала одну з найбільш глибоких політичних криз у своїй історії (Столітня війна - 1337-1453 рр.; паризьке повстання 1356-1358 рр.), було видано ордонанс (указ), що став згодом відомий як - "Великий березневий ордонанс» 1357 р. Цей документ був прийнятий у період народного руху 1356-1358 рр. у Парижі, очолюваного купецьким старшиною Е. Марселем.
Обнародування «Великого березневого ордонансу» (1357 р.) було вершиною діяльності Генеральних штатів. У ньому набуло відображення незадоволення міщан політикою монархії та основні напрямки здійснення реформи державного управління. Зміст цих реформ був викладений у 67 статтях.
«Великий березневий ордонанс» був спробою обмежити королівську владу. Проте, переможне закінчення Столітньої війни, що сталося незабаром, сприяло подальшому зміцненню влали королів. В її розпорядженні була велика наймана армія, бюрократичний управлінський апарат, що утримувалися за рахунок постійних податків, які стягували їх тепер навіть без попереднього схвалення Генеральними штатами. Влада короля поширювалася на територію, майже рівну сучасній Франції. З погляду правлячих кіл Генеральні штати виконали свою роль.
Формування абсолютизму
Починаючи з XV ст.. Генеральні штати перестають скликатися (у XVII і XVIII ст.ст. вони були скликані усього по одному разу). Таке становище Генеральних штатів було результатом ряду обставин, що обумовлювалися далеко не подоланою у Франції феодальною роздробленістю, зокрема:
- протиріччями між інтересами двох привілейованих станів і третього стану;
тим, що депутати Генеральних штатів ще не могли піднятися не тільки до розуміння загальнодержавних інтересів, але навіть до розуміння інтересів свого стану в масштабі всієї країни.
Замість них уряд почав інколи, на свій розсуд, скликати збори нотаблів (славетних підданих). Але ця установа мала чисто дорадчі функції. До центральних органів станово-представницької монархії крім Генеральних штатів відносились: король, державна рада, що здійснювала за вказівками короля управління і контроль за окремими ланками управління, рахункова палата - фінансовеуправління. Серед посадових осіб найбільше значення мали:
- канцлер, який здійснював поточне управління й контроль за діяльністю посадових осіб, під час відсутності короля головував у державній раді, під його керівництвом складалися проекти ордонансів;
- конетабль - командир кінного лицарського війська, із XIII ст.- командир королівської армії;
- камерарій - скарбник;
- палатини - (королівські радники, що виконували окремі, особливо важливі, доручення короля).[8]
Посадові особи, що склали новий державний апарат управління, були, як правило, люди незнатні, зобов'язані своїм призначенням королю і тому від нього залежні. Серед них було чимало осіб, які закінчили університетський курс юриспруденція, включаючи римське право. Таких людей називали легістами (від лат. "lеgеs" - закон). Вони зарекомендували себе як найбільш послідовні прибічники централізації і посилення королівської влади. Легісти склали найбільш впливову групу посадових осіб. Королі з їхньою допомогою усунули імениту знать від основних важелів державного управління. З посиланням на відомий принцип римського права легісти підтверджували, що король сам є верховним законом, а отже, може створювати законодавство з власної волі. Для прийняття законів королю вже не потрібні були скликання васалів або згода королівської курії. Була висунута також теза: "усяке правосуддя виникає від короля" («Quod principi plasuit, legis habet rigorem») [9] відповідно до якого король одержав право розглядати будь-яку судову справу самостійно або ж делегувати це право своїм слугам.
Висновок
Саме на початок XIV ст. остаточно оформився побудований на політичному компромісі, а тому не завжди тривкий союз короля і представників різних станів, у тому числі і третього стану. Політичним виразом цього союзу, в якому кожна зі сторін мала свої специфічні інтереси, стали особливі станово-представницькі установи - Генеральні штати і провінційні штати, виникнення яких поклало початок змінам у формі правління, становленню станово-представницької монархії. [10]
Виноски
- ↑ Дигести Юстініана http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/digest/index.php,
- ↑ Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с. .
- ↑ Падаляк Н.Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007. .
- ↑ Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. /Упорядник В.М. Духопельников,-К.: Освіта, 1998.-160 с. .
- ↑ Падаляк Н.Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007.
- ↑ Фруассар, Жан. Хроники 1325 - 1340,Издательство Санкт-Петербургского университета,2008 г. 656ст. .
- ↑ Хачатурян Н.А. Станова монархія у Франції XIII-XV ст., М. «Вища школа», 1989
- ↑ Галанза П. Н. Феодальна держава і право Франції, М, Вид. МДУ, 1963
- ↑ Дигести Юстініана http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/digest/index.php,
- ↑ Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
Джерела
- Батир К. І. Історія феодальної держави Франції, М. 1975 Велика радянська енциклопедія, під. редакцією Б. А. Введенського, т. 40, М. АНСССР, 1956
- Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
- Дигести Юстініана http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/digest/index.php
- Галанза П. Н. Феодальна держава і право Франції, М, Вид. МДУ, 1963
- Історія середніх віків, М. «Наука», 1970
- Книга для читання з історії Середніх віків, К., "Радянська школа", 1971 р., 243 с.
- Падаляк Н.Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007.
- Середницька Г.В. Всесвітня історія Опорні конспекти, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.
- Фруассар, Жан. Хроники 1325 - 1340,Издательство Санкт-Петербургского университета,2008 г. 656ст.
- Хачатурян Н.А. Виникнення Генеральних Штатів у Франції, М., 1976
- Хачатурян Н.А. Станова монархія у Франції XIII-XV ст., М. «Вища школа», 1989 Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. /Упорядник В.М. Духопельников,-К.: Освіта, 1998.-160 с.
Див. також
|