Стефано Бенні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стефано Бенні
Stefano Benni
Stefano Benni par Claude Truong-Ngoc sept 2013.jpg
Стефано Бенні у 2013 р.
Народився 12 серпня 1947(1947-08-12) (72 роки)
Болонья, Італія
Громадянство Італія Італія
Національність італієць
Діяльність прозаїк, поет, драматург
Мова творів італійська
Роки активності 1976 - наш час
Жанр роман, оповідання, п’єса, публіцистика
Сайт: stefanobenni.it

CMNS: Стефано Бенні на Вікісховищі

Стефано Бенні (італ. Stefano Benni, 12 серпня 1947(19470812), Болонья, Італія) — сучасний італійський письменник-фантаст, гуморист, журналіст, поет, сценарист та драматург.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Стефано Бенні 12 серпня 1947 року в італійському місті Болонья. Почав свою літературну діяльність у 1976 р., опублікувавши збірку гумористичних оповідань «Спортивний бар» (італ. Bar Sport). Бенні є автором різних романів та антологій, серед яких «Спортивний бар» (італ. Bar Sport), «Еліанто» (італ. Elianto), «Земля!» (італ. Terra!), «Компанія знаменитих людей» (італ. La compagnia dei celestini), «Баол» (італ. Baol), «Комічні перелякані воїни» (італ. Comici spaventati guerrieri), «Сальтатемпо» (італ. Saltatempo), «Маргарита Дольчевіта» (італ. Margherita Dolcevita), «Спірити» (італ. Spiriti), «Бар під морем» (італ. Il bar sotto il mare ) та «Хліб і шторм» (італ. Pane e tempesta).

Його книги перекладено більш ніж на 30 мов. Він співпрацював з тижневиками L'Espresso і Panorama, із сатиристичними виданнями Cuore і Tango, щомісячним Il Mago (де він починав і де публікував частину «Спортивний бар» (італ. Bar Sport)) та Linus, газетами La Repubblica та Il manifest. Кілька років він публікував неопубліковані історії, перекладені арабською мовою в журналі Al Doha.

У 1989 р. за сюжетом книги «Комічні перелякані воїни» (італ. Comici spaventati guerrieri) спільно з режисером Умберто Анджелуччі зняв кінострічку «Музика для старих тварин» (італ. Musica per vecchi animali), поставив багато спектаклів за участю класичних та джазових музикантів, сам в них грав.

З 1998 р. до 1999 р. керував видавничою серією «Кисень» (італ. Ossigeno).

Стефано Бенні — великий друг французького письменника Даніеля Пеннака. Саме Бенні переконав видавництво Feltrinelli перекласти перші книги Пеннака на італійську мову. Відтоді кожен з двох авторів використовується для презентації книг один одного, коли вони видаються у відповідних країнах. Робота «Дякую!» (італ. Grazie!) Пеннака присвячена Бенні.[2].

29 вересня 2015 року він опублікував лист на своїй офіційній сторінці у Facebook, в якому пояснив свої причини відмови від нагороди Вітторіо де Сіка, яка щорічно присуджується високопоставленим італійським та іноземним діячам, що відзначилися в мистецтві (зазвичай офіційно вручає президент Італії або міністр) на знак протесту проти недбалого ставлення до культури та освіти, здійсненого урядом Ренці.[3].

З 2018 року - художній керівник закладу Scuola e Accademia di Recitazione del Teatro Stabile di Roma.[4]

Його романи та оповідання містять не лише побудову уявних світів та ситуацій, а також сильну сатиру італійського суспільства в останні десятиліття. Його стиль письма широко використовує гру слів, неологізми та пародії інших літературних стилів.

Є автором ряду скетчей для Беппе Грілло.

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

Збірки оповідань[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Сценарії[ред. | ред. код]

Режисура[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. AA.VV., Teatro in Italia 2000, Roma, Società Italiana degli Autori ed Editori, 2001, p. 247.
  2. Brunella Torresin (26 marzo 2013). Benni racconta Pennac e Bologna Quando gli cantai la Marsigliese. La Repubblica. Процитовано 3 жовтня 2019. 
  3. Stefano Benni rifiuta il premio del ministro Franceschini: "Vorrei più rispetto per la cultura, non decreti che la distruggono". Huffington Post. 29 settembre 2015. Процитовано 3 жовтня 2019. 
  4. Redazione Spettacolo (2019-06-14). Amandine Delclos vince il premio come Miglior Attore del Teatro Stabile di Roma - (it-IT). Процитовано 2019-10-3. 

Посилання[ред. | ред. код]