Судження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Су́дження — це форма мислення, в якій стверджується зв'язок між предметом і його ознакою (прикметою) або відношення між предметами і яка має властивість виражати або істину, або неправду.

Загальна характеристика суджень[ред.ред. код]

Логіка вивчає форми мислення, абстрагуючись від укладеного в них конкретного змісту. Логіку цікавить не конкретний зміст даного поняття, судження, умовиводу, а те загальне, що притаманне кожному виду поняття, судження чи умовиводу і, нарешті, те спільне, що притаманне будь-якій формі мислення взагалі.

Представники номіналістичної логіки розглядають логіку як науку про мову. "Логіка, - говорить англійська номіналістка Р. Уетлі, - має справу тільки з мовою". Виходячи з такого розуміння предмета логіки, номіналісти ототожнюють судження з пропозицією. Для них судження - це поєднання слів або імен. "Пропозиція, - говорить номіналіст Т. Гоббс, - є словесне вираження, що складається з двох, пов'язаних між собою зв'язкою імен". Таким чином, згідно з номіналістом, те, про що ми що-небудь стверджуємо (або заперечуємо) в судженні, є певним зв'язком цих слів. Таке тлумачення природи судження неправильне. Звичайно, будь-яке судження виражається в реченні. Проте речення це тільки мовна оболонка судження, а не саме судження.

Види суджень[ред.ред. код]

Усю множину суджень можна поділити на дві підмножини: прості і складні судження.

Простим називають таке судження у якому жодна логічна частина не є окремим судженням. Або простим називається судження, яке не має самостійних частин. Наприклад, "Книга є джерелом інформації", якщо відняти будь-яку частину цього судження ("книга", або "джерело інформації"), то окрема взята вона не буде судженням, а вихідне судження, як цілісний об'єкт зруйнується.

Складним називається таке судження, яке складається із двох або більше простих суджень, що пов'язані логічними сполучниками, а кожна із його правильних частин буде окремим судженням. Наприклад, 1. "Розбій і грабіж - це злочини проти власності", 2. "Якщо в діях підозрюваного є склад злочину, то проти нього може бути порушена кримінальна справа" тощо. Ці два судження є складними, тому що кожне з них можна розкласти на два простих судження. У 1 судженні: прості судження "Розбій - це злочин проти власності", "Грабіж - це злочин проти власності" поєднуються логічним сполучником "і". У 2 - "В діях підозрюваного є склад злочину", "Проти підозрюваного порушена кримінальна справа" поєднуються логічним сполучником "якщо, то".

Зупинимося на аналізі простих суджень. За характером ознаки, яка представлена предикатом судження, розрізняють такі види суджень:

  • атрибутивні
  • судження з відношеннями, або судження про відношення
  • судження існування

Атрибутивним називається таке просте судження предикат якого представляє таку ознаку як властивість. Можна ще й так визначити атрибутивне судження: "Атрибутивним судженням називається такий вид простих суджень, в яких йдеться про притаманність предметам якихось властивостей, або про їх відсутність у предмета". Наприклад, "Франція є республікою", "Жоден мій знайомий не має вищої освіти" тощо.

Судженням з відношеннями називається такий вид простих суджень у яких предикат представляє таку ознаку як відношення між предметами. Наприклад, "Київ розташований вище по Дніпру ніж Канів", "Мій приятель не знає мого брата" тощо. У першому судженні стверджується, що відношення "розташований вище по Дніпру" має місце між двома предметами "Києвом" і "Каневом". У другому судженні заперечується, що відношення "знає" має місце між "моїм приятелем" і "моїм братом".

Судженням існування називається вид простих суджень в яких предикат виражає наявність (буття) предмета. Наприклад, "Є люди, які можуть прогнозувати майбутнє", "Не існує життя на Місяці" тощо. У першому судженні стверджується існування людей, здатних до прогнозування. У другому судженні заперечується наявність живого на такому космічному об'єкті як Місяць.

Зупинимося на аналізі атрибутивних суджень. Інтерес до атрибутивних суджень у традиційній логіці був викликаний тим, що вони виступили вихідним матеріалом у побудові Аристотелем першої теорії логічного висновку - силогістики. Значною мірою це зумовлювало й те, що решта простих суджень (судження з відношеннями і судження існування) після відповідних синтаксичних реконструкцій тлумачилися як атрибутивні.

Атрибутивні судження поділяються на види за кількістю і якістю. За якістю виділяють:

  • стверджувальні
  • заперечувальні

Наприклад, "Злочин є суспільно небезпечним вчинком" - стверджувальне судження; "Жоден мій приятель не має посвідчення водія" - заперечувальне судження. За кількістю розрізняють:

  • одиничні
  • загальні
  • часткові атрибутивні судження

Одиничним називається таке атрибутивне судження, у якому суб'єктом виступає одиничне поняття. Наприклад, "Автор "Кобзаря" є відомим художником".

Загальним називається таке атрибутивне судження, у якому суб'єктом є загальне поняття. Наприклад, "Трапеція є геометричною фігурою".

Частковим називається атрибутивне судження, у якому суб'єкт представляє частину класу досліджуваних предметів. Наприклад, "Деякі книжки мають довідковий характер". Ці дві типології атрибутивних суджень виділяються у методичних цілях.

У практиці міркування вони існують у взаємодії, тому спеціально виділяють типологію атрибутивних суджень за "об'єднаним поділом за кількістю і якістю":

  • загальностверджувальні
  • частковостверджувальні
  • загальнозаперечувальні
  • частковозаперечувальні

Загальностверджувальним називається судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю стверджувальним. Наприклад, "Будь-яка планета має природний супутник". Схема загальностверджувального судження така: "Будь-який S є Р". Позначається цей вид суджень буквою "А". Це позначення береться від першої букви латинського слова "affirmo" (стверджую). "А" фіксує логічний термін у структурі загальностверджувального судження "Будь-який ... є...". "S" і "Р" - це дескриптивні терміни. Отже, структуру загальностверджувального судження можна записати так: Asp.

Частковостверджувальним судженням називається таке атрибутивне судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю стверджувальни. Наприклад, "Деякі злочини є посадовими". Схема частковостверджувального судження має такий вигляд: "Деякі S є Р". Позначається це судження буквою "і". Це друга голосна буква у слові "Affrmo". "І" виражає логічний термін у структурі частковостверджувального судження: "Деякі... є ...". Отже, частковостверджувальне судження позначається символом: Isp.

Загальнозаперечувальним називається атрибутивне судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю - заперечувальним. Наприклад, "Жоден мій знайомий не був серед учасників семінару". Загальнозаперечувальне судження має таку схему: "Жоден S не є Р". Це судження позначається першою голосною буквою у латинському слові "Nego" (заперечую) - "Е". Символ "Е" представляє логічний термін у загальнозаперечувальному судженні: "Жоден ... не є...". Записується структура загальнозаперечувального судження так: Esp.

Частковозаперечувальним називається атрибутивне судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю заперечувальним. Наприклад, "Деякі мої друзі не були запрошені на свято". Схема частковозаперечувального судження така: " Деякі S не є Р". Позначається це судження другою голосною буквою у слові "Nego" - "О". Символ "О" фіксує логічний термін у частковозапере-чувальному судженні: "Деякі... не є...". Структура цього судження записується так: Osp.

Атрибутивні судження можна розглядати як з точки зору інтенсіоналу, так і з точки зору екстенсіоналу. Попередній розгляд атрибутивних суджень базувався на їх інтенсіональній характеристиці. Тобто, до уваги брався факт притаманності або не притаманності предметам якоїсь властивості.

З точки зору екстенсіоналу атрибутивне судження можна тлумачити як судження про повне або часткове включення чи невключення обсягу одного терміна Б до обсягу іншого терміна Р. Наприклад,

  1. "Будь-яке дерево - є рослина".
  2. "Будь-який квадрат є рівностороннім прямокутником".
  3. "Деякі поети - лауреати".
  4. "Деякі книжки є підручниками".
  5. "Жодний природний супутник не є планетою".
  6. "Деякі злочини не є посадовими".
  7. "Юпітер є планета".
  8. "Місяць не є планетою".

Включення або невключення обсягу одного терміну до обсягу другого терміну визначає таке важливе для характеристики атрибутивних суджень відношення як "розподіленість термінів".

Термін S або Р називається розподіленим у даному судженні, якщо він взятий у повному обсязі.

Нерозподіленим називається термін, якщо він взятий у неповному обсязі.

Це відношення можна визначити ще й так: "Термін атрибутивного судження називається розподіленим, якщо його обсяг повністю включається або повністю виключається із обсягу другого терміну. Термін нерозподілений, якщо його обсяг частково включається або виключається із обсягу другого терміну". Розподілений термін позначається знаком (+), а нерозподілений - знаком (-).

Структура простого судження[ред.ред. код]

Судження складається із суб'єкта, предиката і зв'язки.

Суб'єкт — це те, про що йдеться у судженні. Суб'єкт — не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Суб'єкт позначається літерою S (перша літера латинського слова subjectum).

Предикат — це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб'єктом. Позначається предикат літерою Р (від латинського слова preadicatum). Суб'єкт і предикат судження називаються термінами судження.

Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, існуючого між предметом думки і певною властивістю; зв'язка установлює, належить чи не належить предметові судження властивість, мислима в предикаті. Зв'язка виражається такими словами, як "є", "не є" тощо. Наприклад, у судженні "Правові відносини є вольові відносини" суб'єктом є поняття "правові відносини", предикатом — поняття "вольові відносини", зв'язка виражена словом "є".

Судження як форма мислення є єдине ціле. Кожна з частин судження (суб'єкт, предикат і зв'язка) окремо не може скласти судження. Одну частину судження не можна відривати від другої та абсолютизувати. Суб'єкт У судженні не може бути суб'єктом без предиката, а предикат — без суб'єкта. Обидва вони немислимі без зв'язки між ними, унаслідок якої вони і стають суб'єктом і предикатом судження. Тому неправильна думка про те, ніби існують судження безсуб'єктні або безпредикатні. Судження без суб'єкта, або без зв'язки, або без предиката бути не може. Якщо є предикат, то мас бути і суб'єкт; якщо є суб'єкт, то має бути й предикат. Якщо у судженні говориться щось, то має бути названий і той предмет думки, котрому належить чи не належить це "щось". Якщо в судженні наявний суб'єкт, то необхідно виявити і його предикат, тобто те, що стверджується чи заперечується про предмет, виражений суб'єктом.

Так, судження, виражене безособовими реченнями, як, наприклад, "Вечоріє", "Світає", "Сутеніє", "Дощить" і т. д., які, па думку деяких логіків, є безсуб'єктними, насправді мають і суб'єкт і предикат. Речення "Вечоріє" виражає судження "Вечір (суб'єкт) надходить (предикат)". Речення "Дощить" має судження "Дощ (суб'єкт) іде (предикат)".

Такі судження, виражені називними реченнями, в яких дається відповідь на будь-яке запитання, наприклад, "Кафедра" (при відповіді па запитання "Що це?"), "Зима" (па запитання "Що тепер?") тощо, мають не тільки предикат, а й суб'єкт, хоч останній словесно й не виражений. Так, у реченні "Кафедра", що є відповіддю на запитання "Що це?**, суб'єкт — поняття "це", а предикат — "кафедра" ("Це — кафедра"), а у судженні "Зима", що є відповіддю на запитання "Що тепер?", суб'єктом є поняття "тепер", а предикатом "зима" ("Тепер зима"). Суб'єкт і предикат судження містять знання не однакового характеру. Суб'єкт виражає знання про предмет думки, а предикат — про ознаку, відношення, властивість, що належить або не належить предмету. Суб'єкт містить знання відоме, а предикат — нове, раніше не відоме знання. Предикат є характеристикою предмета думки, через нього ми з'ясовуємо те, що властиве (або не властиве) даному предмету. Предикат завжди несе нове знання про вже відомий предмет. Тому кожне нове судження про якийсь предмет розкриває нам ще невідому, нову його сторону. І чим більше суджень ми висловлюємо про предмет, тим повніше охоплюємо цей предмет.

Судження може складатися з одного суб'єкта і одного предиката або з кількох суб'єктів і предикатів. Тому структура суджень неоднакова, вона різна у різних видів суджень.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Челпанов Г. «Учебник логики». — 9-е издание. М., — 1918 г.
  • А. Д. Гетманова. Логика // Изд. Книжный дом «Университет»., 1998. — 480с.
  • Таванец П.В. «Судження та його види». — М., 1953.
  • Введенський А.І. «Логіка як частина теорії пізнання». — Пг., 1917.
  • Копнін П.В. «Про логічні погляди».

Посилання[ред.ред. код]

Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.