Перейти до вмісту

Сім років у Тибеті (фільм)

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сім років у Тибеті
англ. Seven Years in Tibet
Жанрбіографічний
драма
історичний
військовий
РежисерЖан-Жак Ано
ПродюсерЖан-Жак Ано
Ієн Сміт
Джон Г. Вільямс
СценаристБеккі Джонстон
На основіоднойменній автобіографічній книзі Генріха Гаррера
У головних
ролях
Бред Пітт
Девід Тьюліс
Бредлі Вонг
Мако Івамацу
Данні Дензонгпа
Віктор Вонґ
ОператорРоберт Фрасс
КомпозиторДжон Вільямс
МонтажНуель Буассон
КінокомпаніяMandalay Entertainment
Reperage & Vanguard Films
Applecross
Дистриб'юторСША США — TriStar Pictures
Велика Британія Велика Британія — Entertainment Film Distributors
Тривалість136 хв
Моваанглійська, німецька
мандаринська
тибетська
хінді
КраїнаСША США
Рік1997
Дата виходуКанада Канада — 13 вересня 1997 (прем'єра)[1]
Кошторис$70 млн[2]
Касові збори$131,457,682 (з них внутрішні — $37,957,682, закордонні — $93,500,000)[3]
IMDbID 0120102
РейтингIMDb: 6.8/10 зірок
MPAA: PG-13[4]
CMNS: Сім років у Тибеті у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Сім років у Тибеті у Вікіцитатах

«Сім років у Тибеті» (англ. Seven Years in Tibet) — американсько-британський фільм режисера Жана-Жака Ано (був також продюсером) 1997 року за мотивами однойменної автобіографічної книги Генріха Гаррера[5].
У головних ролях Бред Пітт, Девід Тьюліс, Бредлі Вонг.

Продюсерами також були Ієн Сміт і Джон Г. Вільямс[5]. Вперше фільм продемонстрували 13 вересня 1997 року у Канаді на Міжнародному кінофестивалі у Торонто[1]. В Україні фільм у кінопрокаті не демонструвався[1][6].

Сюжет

[ред. | ред. код]

У 1939 році австрійський альпініст Генріх Харрер залишає свою вагітну дружину, щоби разом із товаришем Петером Ауфшнайтером вирушити в експедицію на підкорення гори Нангапарбат в Індії (нині частина Пакистану). З початком Другої світової війни обох заарештовують британські власті як громадян ворожої держави та відправляють у табір для військовополонених у Дехрадуні, в передгір’ях Гімалаїв (сучасний штат Уттаракханд, Індія). Тим часом дружина Харрера, Інгрід, народжує сина, якого він так і не побачив, і надсилає йому документи на розлучення з Австрії, яка вже стала частиною нацистської Німеччини.

У 1944 році Харреру й Ауфшнайтеру вдається втекти з табору, і вони пробираються до Тибету. Спочатку їм відмовляють у в’їзді до закритої країни, але згодом їм вдається під виглядом паломників дістатися до столиці Лхаси. Там вони стають гостями тибетського дипломата Кунго Царонга. Один із високопосадовців, Нгаванг Джігме, також доброзичливо приймає іноземців, подарувавши їм пошиті на замовлення західні костюми.

Ауфшнайтер закохується у кравчиню Пему Лакі та одружується з нею. Харрер вирішує залишитися самотнім, щоб зосередитися на роботі з картографування території та не повторити помилки минулого — на що його друзі реагують із розчаруванням.

У 1945 році Харрер планує повернутися до Австрії після звістки про завершення війни, але отримує холодного листа від сина Рольфа, який відмовляється визнавати його батьком. Це зупиняє Харрера, і він вирішує залишитися в Тибеті. Незабаром його запрошують до палацу Потала, де він стає наставником 14-го Далай-лами, навчаючи його географії, наукам і західній культурі. Між ними зав'язується справжня дружба.

Тим часом відносини Тибету з новим комуністичним урядом Китаю псуються — китайці планують анексувати Тибет. Нгаванг Джігме очолює тибетську армію в прикордонному місті Чамдо, щоб стримати наступ Народно-визвольної армії Китаю. Але битва виявляється односторонньою: Джігме капітулює та підриває склад із боєприпасами.

Після підписання договору Кунго Царонг говорить Харреру, що якби Джігме не знищив запаси зброї, тибетські партизани могли б утримувати гірські проходи місяцями або навіть роками — цього було б достатньо, щоб звернутися по допомогу до інших держав. Для тибетців капітуляція дорівнює смертному вироку.

Харрер обурюється зрадою Джігме, розриває з ним дружбу, повертає подарований костюм — що в тибетській культурі є глибокою образою — і штовхає його на землю.

Харрер намагається переконати Далай-ламу втекти, але той відмовляється, не бажаючи залишати свій народ. Натомість Далай-лама закликає Харрера повернутися до Австрії й стати справжнім батьком для свого сина. Після церемонії інтронізації, де Далай-лама формально стає духовним і світським лідером Тибету, Харрер прощається з друзями й повертається на батьківщину в 1951 році.

Удома колишня дружина та її новий чоловік ледве впізнають Харрера — настільки він змінився. Його син Рольф спочатку відмовляється бачитися з ним, але Харрер залишає музичну скриньку, подаровану Далай-ламою. Це викликає у хлопця інтерес. Кілька років потому Харрер і Рольф, уже підліток, разом займаються альпінізмом — це свідчить про відновлення їхніх стосунків.

У ролях

[ред. | ред. код]
Актор Персонаж Роль
Бред Пітт Генріх Гаррер (англ. Heinrich Harrer) австрійський скелелаз
Девід Тьюліс Петер Ауфшнайтер (англ. Peter Aufschnaiter) австрійський скелелаз
Бредлі Вонг Нґаванґ Джіґм (англ. Ngawang Jigme) тибетьський правитель
Мако Івамацу Кунґо Царонґ (англ. Kungo Tsarong) тибетський дипломат
Данні Дензонгпа Регент (англ. Regent)
Віктор Вонґ китайський високопосадовець
Інґеборґа Дапкунайте Інґрід Геррер (англ. Ingrid Harrer) вагітна дружина Генріха
Джам'янґ Джамтшо Ванґчук Далай Лама (англ. Dalai Lama)

Сприйняття

[ред. | ред. код]

Критика

[ред. | ред. код]

Фільм отримав загалом змішано-позитивні відгуки: Rotten Tomatoes дав оцінку 61 % на основі 33 відгуків від критиків (середня оцінка 6,3/10) і 70 % від глядачів із середньою оцінкою 3,4/5 (58,753 голоси)[7], Internet Movie Database — 6,8/10 (62 306 голосів)[2], Metacritic — 55/100 (18 відгуків критиків) і 6,3/10 від глядачів (4 голоси)[8].

Касові збори

[ред. | ред. код]

Під час показу у США, що почався 10 жовтня 1997 року, протягом першого тижня фільм показали у 2,103 кінотеатрах і він зібрав $10,020,378, що на той час дозволило йому зайняти 2 місце серед усіх тогочасних прем'єр. Фільм зібрав у прокаті у США $37,957,682, а у світі — $93,500,000, тобто $131,457,682 загалом[3] при бюджеті $70 млн.

Нагороди і номінації[9]

[ред. | ред. код]
Рік Нагорода Категорія Номінант Результат
1998 Awards of the Japanese Academy Найкращий іноземний фільм фільм Номінація
Золотий глобус Найкращий сценарій Джон Вільямс Номінація
Ґреммі Найкраща інструментальна композиція Джон Вільямс Перемога
Guild of German Art House Cinemas (Guild Film Award — Gold) Найкращий іноземний фільм Жан-Жак Ано Перемога
Motion Picture Sound Editors Найкращий звуковий монтаж Номінація
Political Film Society Awards Мир фільм Перемога
Розкриття фільм Номінація
Права людини фільм Номінація
Rembrandt Awards (Приз глядачів) Найкращий актор Бред Пітт Перемога
YoungStar Awards Найкраща гра молодого актора у драматичному фільму Джам'янґ Джамтшо Ванґчук Номінація

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Release dates for Seven Years in Tibet на сайті Internet Movie Database. — Процитовано 10 травня 2013 (англ.)
  2. а б Seven Years in Tibet на сайті Internet Movie Database. — Процитовано 10 травня 2013 (англ.)
  3. а б Seven Years in Tibet на сайті Box Office Mojo. — Процитовано 10 травня 2013 (англ.)
  4. Seven Years in Tibet на Allmovie. — Процитовано 10 травня 2013 (англ.)
  5. а б Full cast and crew for Seven Years in Tibet [Архівовано 16 лютого 2022 у Wayback Machine.] на сайті Internet Movie Database. — Процитовано 10 травня 2013 (англ.)
  6. Премьеры / Семь лет в Тибете [Архівовано 26 червня 2013 у Wayback Machine.] на сайті КиноПоиск. — Процитовано 10 травня 2013 (рос.)
  7. Seven Years in Tibet (1997) [Архівовано 26 травня 2013 у Wayback Machine.] на Rotten Tomatoes. — Процитовано 10 травня 2013 (англ.)
  8. Seven Years in Tibet [Архівовано 15 квітня 2012 у Wayback Machine.] на Metacritic. — Процитовано 10 травня 2013 (англ.)
  9. Awards for Seven Years in Tibet [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] на Internet Movie Database. — Процитовано 10 травня 2013 (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]