Інгеборга Дапкунайте

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інґеборґа Дапкунайте
лит. Ingeborga Dapkūnaitė
Ingeborga Dapnukaite 2009.jpg
Ім'я при народженні лит. Ingeborga Edmundovna Dapkūnaitė
Народилася 20 січня 1963(1963-01-20)[1][2] (56 років)
Вільнюс, СРСР[1]
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Lithuania.svg Литва
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність акторка театру, кіноакторка, ведуча, актриса, телеведуча, theatrical producer
Alma mater Литовська академія музики та театру (1985)
Роки діяльності з 1984 — тепер. час
IMDb nm0200848
Нагороди та премії

Інґеборґа Дапкунайте у Вікісховищі?

Інґеборґа Дапкунайте (лит. Ingeborga Dapkūnaitė, рід. 20 січня 1963, Вільнюс, Литовська РСР) — радянська та литовська[3] акторка театру, кіно та телебачення, благодійниця. Заслужена артистка Литви (1989). Володарка премії «Ніка» 1994 року за найкращу жіночу роль[4].

Життєпис[ред. | ред. код]

Юність[ред. | ред. код]

Народилася 20 січня 1963 року у Вільнюсі. Батько актриси Пятрас-Едмундас Дапкунас був дипломатом, а мати Інгеборга Сабаліте — метеорологом. Батьки довгий час працювали в Москві, а дочка приїздила до них на канікули. У Вільнюсі маленька Інгеборга залишалася під опікою бабусі з дідусем, а також тітки і дядька (музикантів в оркестрі), які робили все, щоб вона не відчувала тривалої відсутності батьків.

У чотири роки Інгеборга, за протекцією своєї бабусі Геновайте Сабалене, адміністратора вільнюського Театру опери та балету, вперше вийшла на сцену в ролі сина мадам Баттерфляй в постановці опери Пуччіні «Чіо-Чіо-сан». Після «оперного дебюту» драматичне мистецтво спочатку здавалося маленькій дівчинці не таким цікавим, через відсутність танців, пісень і музики. До того ж дитинство і юність пройшли з націленістю швидше на спортивну кар'єру: Інгеборга не без успіхів займалася фігурним катанням і баскетболом — національним видом спорту.

На горі Таурас, недалеко від будинку, де жила Інгеборга, розташовувався Палац профспілок, в якому була театральна студія, де Інгеборга займалася протягом 3 років.

Початок кар'єри[ред. | ред. код]

Відразу після школи Інгеборга поступає в Литовську консерваторію (факультет хорового й театрального мистецтва, курс Йонаса Вайткуса). Також вона збиралася вступати до інституту іноземних мов, але в консерваторію іспити на місяць раніше.

Після закінчення консерваторії у 1985 році вона починає працювати актрисою в Каунаському драматичному театрі, пізніше — в Молодіжному театрі у Вільнюсі під керівництвом Еймунтаса Някрошюса. Кінодебют актриси відбувся у 1984 році у фільмі Раймундаса Баніоніса «Моя маленька дружина».

У 1991 році почала працювати в Лондонському театрі у виставі «Помилка мови» з Джоном Малковичем (реж. Саймон Стокса).

Особисте життя[ред. | ред. код]

  • Перший чоловік — Арунас Сакалаускас[5], актор і телеведучий
  • Другий чоловік — Саймон Стокса, британський театральний режисер. Розлучилися в 2009 році.
  • Третій чоловік[6] — Дмитро Ямпільський[7].

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Театральні роботи[ред. | ред. код]

Каунаський драматичний театр, Вільнюс

Режисер Йонас Вайчкус

  • «Пригода Макакенка», роль Макака мама
  • «Уроки літератури» (за мотивами «Маленький принц», Екзюпері)
  • «Антігона», роль Антігона
  • «Buried child», Шеллі

Вільнюський Молодіжний театр, Вільнюс

Режисер Еймунтас Някрошюс

  • «Голод»
  • «Чайка», роль Ніни
  • «Ніс», різні ролі

Театр Steppenwolf, Чикаго

Театр Sheftesberry, Лондон

Театр Hampstead, Лондон

  • «Після Дарвіна», режисер Ліндсей Пошер
  • «Місячне світло», роль Серени

Театр «Old Vic», Лондон

Театр Ronacher, Відень

  • «Варіації Джакомо», режисер М. Штурмінгер; грала разом з Дж. Малковичем.

У рамках світового турне спектакль грався протягом майже трьох років на найкращих сценах світу, у тому числі в Німеччині, Росії, Австрії, Австралії, Франції, Еквадорі, Іспанії та інших.

Театр Ambassador, Лондон

  • «Монологи Вагіни», постановка Ів Енслер

Театр «Практика», Москва

  • «Віра Павлова. Вірші.»

Театр Націй

  • «Жанна», реж. Ілля Ротенберг
  • «Ідіот», реж. Максим Діденко

Фільмографія[ред. | ред. код]

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
2018 ф Червоний горобець Red Sparrow режисерка балету
2018 с Міст Мост Інґа Веерман, старший комісар естонської поліції
2017 ф Матильда Матильда імператриця Марія Федорівна
2015 с Окуповані Okkupert Ірина Сидорова
2011 ф Небесний суд Небесный суд працівниця відділу сновидінь Морфея
2009 ф Справа Фаруелла L'affaire Farewell Наташа
2009 с Доброволець Доброволец Лєна
2008 ф Нова Земля Новая Земля Марта
2008 ф Морфій Морфий Ганна Миколаївна[8]
2007 ф Молодий Ганнібал Hannibal Rising мати Лектера[9]
2005 ф Нічний продавець Ночной продавец дружина власника крамниці[10]
2004 ф Зимова спека 25 degrés en hiver Соня[11]
2002 ф Війна Война Маргарет
1997 ф Сім років у Тибеті Seven Years in Tibet Інґрід Геррер
1996 ф Місія нездійсненна Mission: Impossible Ганна Вільямс
1994 ф Стомлені сонцем Утомлённые солнцем Маруся, дружина комдива Котова[12]
1989 ф Інтердівчинка Интердевочка Кисуля
1988 ф 13-й апостол 13-й апостол Марія
1988 ф Осінь, Чертаново... Осень, Чертаново… Марія Наварзіна
1987 ф Недільний день в пеклі Воскресный день в аду Інґеборґа
1987 ф Загадковий спадкоємець Загадочный наследник Ася Еріхонова

Робота на телебаченні[ред. | ред. код]

У 2005 році Інґеборґа Дапкунайте була ведучою російської версії реаліті-шоу «Великий Брат» на каналі ТНТ. Протягом 95 днів Інгеборга і глядачі стежили за життям учасників, а в п'ятницю актриса вела прямий ефір, в ході якого вирішувалася доля одного з них.

У 2006 році стала учасницею проекту «Зірки на льоду», каталася в парі з Олександром Жуліним.

У фіналі Конкурсу пісні Євробачення 2009 року, що проходив в Росії, оголошувала бали, які отримали учасники конкурсу шляхом голосування телеглядачів.

Була гостею програми «Прожекторперісхілтон», «проти ночі», «Вечірній Ургант» «Кіно в деталях», «Смак» і т. д.

Педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Є куратором акторського факультету Московської Школи Кіно.

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

  • 1989 Заслужена артистка Литовської РСР (остання володарка звання)
  • 1992 Золотий Овен — найкраща актриса року, фільм «Циніки»
  • 1994 Міжнародний Женевський кінофестиваль — спеціальний приз журі «Зірка завтрашнього дня», фільм «Підмосковні вечори»
  • 1994 Ніка — найкраща жіноча роль, фільм «Підмосковні вечори»
  • 2005 Астра — номінація «Стиль в кіно»
  • 2014 премія імені Олега Янковського[13]

Член журі[ред. | ред. код]

Благодійність[ред. | ред. код]

Інгеборга Дапкунайте є співголовою опікунської ради московського благодійного фонду допомоги госпісу «Віра».

Продюсер вистави «Доторкані» за участю сліпоглухих людей, що є частиною спільного проекту фонду «єднання» та театру Націй.

Перебуває в опікунській раді фонду «Друзі».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #172957214 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Filmportal.de — 2005.
  3. Steve Pond. (July 26, 2010). Taymor's 'Tempest' to Close Venice Fest. The Wrap. Архів оригіналу за 2012-06-01. Процитовано 2012-03-25. 
  4. Лауреаты Национальной кинематографической премии «НИКА» за 1994 год. «Ника». Архів оригіналу за 2013-03-21. Процитовано 2013-03-20. (рос.)
  5. Ингеборга Дапкунайте ушла от мужа. Процитовано 2012-03-30. (рос.)
  6. Актриса Ингеборга Дапкунайте тайно вышла замуж(рос.)
  7. Анастасия Плешакова. (18 февраля 2013). Избранником Ингеборги Дапкунайте стал адвокат и ресторатор Дмитрий Ямпольский. Комсомольская правда. Процитовано 2015-03-07. (рос.)
  8. Ігор Грабович/ «Морфій»: під кайфом lifepravda.com.ua
  9. Ганнібал: Початок (Cходження Ганнібала)/Hannibal Rising КіноКоло
  10. Нічний продавець на сайті KINO-КОЛО
  11. Бульбашка, що не лусне("Зимова спека" Стефана Вуйє) КіноКоло
  12. Михалков на "Стомлених сонцем-2" поранився автоматом Gazeta.ua
  13. В Москве под занавес театрального фестиваля «Черешневый лес» вручили премии имени Янковского
  14. Курков – у журі Берлінале «Як справи - Київ»
  15. Стали відомими склад журі та фільм закриття Венеційського кінофестивалю Арт-гауз. Домівка справжнього мистецтва

Посилання[ред. | ред. код]