Самойлова Тетяна Євгенівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Тетяна Самойлова)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самойлова Тетяна Євгенівна
рос. Татьяна Евгеньевна Самойлова
Тетяна Самойлова у ролі Анни Кареніної, 1967
Тетяна Самойлова у ролі Анни Кареніної, 1967
Тетяна Самойлова у ролі Анни Кареніної, 1967
Народилася4 травня 1934(1934-05-04)[3][1][…]
Ленінград, РСФРР, СРСР[3]
Померла4 травня 2014(2014-05-04)[1][4][…] (80 років)
Москва, Росія
  • ішемічна хвороба серця
  • ПохованняНоводівичий цвинтар
    ГромадянствоСРСР СРСРРосія Росія
    Діяльністьакторка театру, кіноакторка, акторка
    Alma materТеатральний інститут імені Бориса Щукіна (1956) і Російський університет театрального мистецтва
    ЗакладРосійський університет театрального мистецтва, Московський академічний театр імені Володимира Маяковського, Державний академічний театр імені Є. Вахтангова і Державний театр кіноактора
    Роки діяльностіз 1955
    У шлюбі зВасиль Лановий, Solomon Efimovich Shulmand і Valery Osipovd
    БатькиСамойлов Євген Валеріанович
    IMDbnm0759967
    Автограф
    Нагороди та премії
    Орден Пошани (Російська Федерація) орден «Знак Пошани»
    заслужений артист РРФСР народний артист Російської Федерації

    CMNS: Самойлова Тетяна Євгенівна у Вікісховищі

    Тетяна Євгенівна Самойлова (рос. Татьяна Евгеньевна Самойлова; 4 травня 1934(19340504), Ленінград, РРФСР — 4 травня 2014, Москва, Росія) — російська радянська акторка, володарка головного призу Каннського кінофестивалю, після чого західні ЗМІ назвали її «російською Одрі Гепберн»[6][7].

    Життя

    [ред. | ред. код]

    Народилася в сім'ї відомого актора театру і кіно Євгенія Самойлова. У 1937 році сім'я Самойлових переїхала до Москви. У дитинстві Тетяна Самойлова займалася балетом. Вона закінчила балетну студію при театрі імені Станіславського і Немировича-Данченко.

    У 1953 році вступила в театральне училище імені Щукіна, де вчилася до 1956 року. Відразу після закінчення навчання в Щукінському театральному училищі Тетяна Самойлова зіграла одну з найзначніших своїх ролей в кіно — Вероніку в картині Михайла Калатозова «Летять журавлі» за п'єсою Віктора Розова «Вічно живі».

    «Летять журавлі» став єдиним радянським фільмом, що отримав «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. Після тріумфу на Каннському фестивалі Тетяну Самойлову запросили до Голлівуду на роль Анни Кареніної, де її партнером мав стати Жерар Філіп, але керівники Держкіно не дали їй згоди на участь в голлівудському фільмі.

    Після фестивалю Тетяна Самойлова повернулася до Москви, вступила в Державний інститут театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського, після закінчення якого в 1958 році була прийнята в Московський театр драми імені Маяковського, потім перейшла в Театр ім. Є. Вахтангова, де працювала до 1960 року.

    Зігравши після картини «Летять журавлі» лише в кількох фільмах, Тетяна Самойлова з 1964 року пропала з екранів. Протягом подальших трьох років вона взагалі не знімалася в кіно, але працювала в Театрі кіноактора, їздила на зустрічі з глядачами.

    У 1967—1992 роках Самойлова була акторкою Театру-студії кіноактора, з 1994 року — Театру сучасної п'єси.

    У 1967 році Тетяна Самойлова отримала роль Анни Кареніної в 16-ій світовій екранізації романа Льва Толстого. Після «Анни Кареніної» про акторку знов заговорили. Французька газета «Вік-енд» писала: «Після перерви Самойлова знов з'явилася на екрані. Чудово складена, з ходою королеви, з теплим і променистим поглядом карих очей — це приваблива в усіх відношеннях Анна Кареніна».

    Після успіху «Анни Кареніної» акторка чекала цікавих пропозицій від режисерів, але їх не послідувало. З середини 1970-х Тетяна Самойлова зовсім зникла з екрану. Востаннє знялася в 1985 році в чотирисерійному фільмі «Довга дорога в короткий день».

    На початку 1990-х років акторку запросили на 43-й Каннський кінофестиваль як почесну гостю.

    У 1997 році Артур Заріковській зняв про Тетяну Самойлової фільм «Трагічна пауза, або Татьянін день».

    У 1999 році Тетяна Самойлова знов з'явилася на екрані в картині Олександра Атанесяна «Двадцять чотири», в 2004 році вона промайнула в епізодах «Московської саги» і «Сен-жермен».

    Тетяна Самойлова знялася в понад 20 фільмах, серед них: «Мексиканець» (1955), «Летять журавлі» (1957), «Ненадісланий лист» (1959), «Леон Гаррос шукає друга» (1960), «Альба Регія» (1961), «Вони йшли на схід» (1964), «Анна Кареніна» (1967), «Місто на Кавказі» (1972), «Ненавмисні радощі» (1972), «Повернення немає» (1973), «Океан» (1974), «Діаманти для диктатури пролетаріату» (1975) і ін.

    Нагороди та відзнаки

    [ред. | ред. код]

    Тетяна Самойлова нагороджена головним призом Каннського кінофестивалю «Золота пальмова гілка» за роль Вероніки у фільмі «Летять журавлі» (1958). У 1990 році їй була присуджена Спеціальна премія 43 міжнародного Каннського кінофестивалю. У 2002 році вона була нагороджена премією російської Національної академії кінематографічних наук «Золотий Орел». 4 травня 2009 року президент Росії Дмитро Медведєв нагородив Тетяну Самойлову орденом Пошани «за великий внесок у розвиток вітчизняного кінематографічного мистецтва».

    Особисте

    [ред. | ред. код]

    Тетяна Самойлова була кілька разів одружена. Першим чоловіком став актор Василь Лановий. Вони одружилися студентами і прожили разом чотири роки. У 1950-х роках Самойлова одружилася з письменником Валерієм Осиповим, з яким незабаром розлучилася. Третій чоловік — Едуард Машкович, адміністратор Театру-студії кіноактора. У 1969 році народила з ним сина Дмитра. Він живе в США, лікар-нейрохірург. Онука — Тетяна.

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. Deutsche Nationalbibliothek Record #129110426 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    3. а б Самойлова Татьяна Евгеньевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
    4. а б Encyclopædia Britannica
    5. FemBio database
    6. A War Remembered: Soviet Films of the Great Patriotic War. Архів оригіналу за 3 серпня 2012. Процитовано 3 серпня 2012.
    7. Самойлова ради юбилея нарушила традицию

    Посилання

    [ред. | ред. код]