Лановий Василь Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лановий Василь Семенович
рос. Василий Лановой
Vasily Lanovoy performing in Vienna, Austria. 2018.jpg
Народився 16 січня 1934(1934-01-16)
Москва, СРСР
Помер 28 січня 2021(2021-01-28)[1] (87 років)
Москва, Росія
  • коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)
  • Поховання Новодівичий цвинтар
    Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
    Flag of Russia.svg Росія
    Діяльність актор, театральний педагог
    Alma mater Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1957) і МДУ
    Заклад Театральний інститут імені Бориса Щукіна
    Роки діяльності 19542021
    У шлюбі з Купченко Ірина Петрівна
    IMDb nm0487025
    Нагороди та премії

    CMNS: Лановий Василь Семенович у Вікісховищі

    Васи́ль Семе́нович Лановий (16 січня 1934(19340116), Москва28 січня 2021, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно українського походження, майстер художнього слова (чтець), громадський діяч, театральний педагог, Народний артист СРСР (1985), російський націоналіст, один з організаторів руху на підтримку Російського маршу 2006 року[2].

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Народився 16 січня 1934 року в Москві. Син українських селян із села Стримба (нині - Подільский район Одеської області), які у 1932 році переїхали до Москви.

    Після школи вступив спочатку на факультет журналістики МДУ, а звідти пішов в Щукінське училище.

    Ще студентом став зніматися в кіно, зігравши в картинах «Атестат зрілості» та «Павка Корчагін». Після училища, у 1957, він став актором театру Вахтангова, де більш ніж за півстоліття переграв у безлічі вистав (зокрема — «Принцеса Турандот», «Гамлет», «Кінармія», «Кам'яний гість», «Антоній і Клеопатра», «Лев взимку», «Милий брехун»).

    Він багато працював у кіно і на телебаченні, знявшись приблизно в трьох десятках картин («Яскраво-червоні вітрила», «Колеги», «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Дні Турбіних», «Петровка, 38», «Приступити до ліквідації»).

    Помер 28 січня 2021 року у Москві від коронавірусної інфекції.

    Громадянська позиція[ред. | ред. код]

    У передмові до книги Дмитра Гордона «Від печалі до радості», яка вийшла 2009 р., артист писав: «Те, що сьогодні в українсько-російських відносинах відбувається, викликає в мені неймовірний біль: кілька років Україна смішить весь світ, і мені як хохлу це гірко»[3].

    У лютому 2014 разом із групою інших українців Росії звернувся до Президента України Віктор Януковича із закликом застосування сили до учасників Євромайдану[4].

    Серед інших діячів російської культури та мистецтва 11 березня 2014 підписав звернення діячів культури Російської Федерації на підтримку політики російського президента Володимира Путіна в Криму та Україні.

    Виступив на відкритті фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», який проходить в окупованому Росією місті Керч.[5] Там він заявив:

    «Є тільки одна велика російська мова, все інше — говірки»
    Оригінальний текст (рос.)
    «есть только один великий русский язык, все остальные — наречия»

    В оприлюдненому 2 червня 2020 року пропагандистському відео RT разом з іншими його учасниками закликав до внесення змін до конституції РФ, які, зокрема, дають змогу Путіну практично безкінечно керувати країною на посаді її президента.[6]

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    1. 1954 — Атестат зрілості — Валентин Листовський
    2. 1956 — 300 років тому… — поручик Броніслав Оржельскій
    3. 1956 — Павло Корчагін
    4. 1960 — Сильніший за ураган
    5. 1961 — Пурпурові вітрила — Артур Грей
    6. 1961 — Смугастий рейс
    7. 1963 — Колеги
    8. 1965 — Іду на грозу
    9. 1967 — Пароль не потрібен
    10. 1967 — Анна Кареніна — Вронський
    11. 1968 — Війна і мир — Анатолій Курагін
    12. 1968 — Шосте липня
    13. 1970 — Любов Ярова
    14. 1971 — Офіцери — Ваня Варава
    15. 1972 — П'ятдесят на п'ятдесят
    16. 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — генерал Вольф
    17. 1973 — Іркутська історія
    18. 1973 — Юнга Північного флоту
    19. 1974 — Анна і командор — Командор
    20. 1976 — Дні Турбіних — Шервінський Леонід Юрійович
    21. 1976 — Власна думка
    22. 1977 — Дивна жінка
    23. 1977 — Зустріч на далекому меридіані
    24. 1977 — Солдати свободи
    25. 1980 — Петровка, 38 — Костенко Владислав Миколайович
    26. 1980 — Огарьова, 6 — Костенко Владислав Миколайович
    27. 1983 — Приступити до ліквідації — колишній льотчик Вадим Алтунін
    28. 1990 — Біс до ребра
    29. 1992 — Сльоза Князя Тьми
    30. 1992 — Дрібниці життя (серіал)
    31. 1992 — Чорний квадрат
    32. 1992 — Непередбачувані візити
    33. 1993 — Падіння
    34. 1995 — Панна-селянка
    35. 1998 — Невидимий подорожній
    36. 2000 — Лицарський роман
    37. 2005 — Брежнєв (серіал) — Юрій Андропов
    38. 2006 — Офіцери (серіал)

    Нагороди[ред. | ред. код]

    Родина[ред. | ред. код]

    Будучи студентом театрального училища, був одружений з Тетяною Самойловою. Друга дружина Тамара Зяблова трагічно загинула в автокатастрофі. Одружений втретє з актрисою Іриною Купченко. У них два сини — Олександр і Сергій, що здобули журналістську й економічну освіту відповідно.

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    Джерела[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]