Тимошенко Володимир Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тимошенко Володимир Андрійович
Народився 27 листопада 1951(1951-11-27) (67 років)
с. Конатківці, Шаргородський район, Вінницька область
Місце проживання Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність полководець
Alma mater Вінницький державний педагогічний інститут
Сфера інтересів правознавство
Заклад Євразійський інститут наркополітики
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор наук
Відомий завдяки: протидії наркобізнесу
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
UA-OF7-MAJ-GEN-GSB-H(2015).png Генерал-лейтенант

Володи́мир Андрі́йович Тимоше́нко (*  27 листопада 1952, с. Конатківці, Шаргородський район, Вінницька область) — український правоохоронець, державний діяч, вчений. Професор (2004), доктор юридичних наук (2006), генерал-лейтенант (2005). Державний службовець 1-го рангу[1].

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Вінницький державний педагогічний інститут імені Миколи Островського (1975), фізика, вчитель фізики і електротехніки середньої школи.

Докторська дисертація «Формування системи національної та міжнародної протидії сучасному наркобізнесу» (Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2006).

Біографія[ред. | ред. код]

19701975 — студент Вінницького державного педінституту.

1975—1976 — вчитель середньої школи, м. Білокуракине Луганської області.

1976—1977 — служба у Збройних силах СРСР.

1977—1977 — лаборант Вінницького державного педінституту.

1977—1979 — робота у громадських організаціях, м. Вінниця.

1979—1984 — молодший оперуповноважений, оперуповноважений, старший оперуповноважений УКДБ УРСР по Вінницькій області.

1984—1992 — старший оперуповноважений відділу управління КДБ УРСР.

1992—1998 — заступник начальника напрямку, помічник начальника відділу, науковий консультант, начальник відділу управління, заступник начальника управління Служби безпеки України.

1998—1999 — заступник начальника Головного управління — начальник управління Головного управління СБ України.

1999—2001 — перший заступник начальника Головного управління, начальник Головного управління СБ України.

2001—2003 — перший заступник начальника Головного управління СБ України (у цей період був представником України в MKKH [INCB] — Міжнародному комітеті з контролю за наркотиками [International Narcotics Control Board]).

2003—2003 — радник Голови Служби безпеки України.

2003—2004 — начальник управління СБ України в Київській області.

2004—2005 — ректор Національної академії Служби безпеки України.

2005—2007 — перший заступник Голови Служби безпеки України — керівник Антитерористичного центру при СБ України.

2007—2008 — уповноважений Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України.

2008 — квітень 2010 — радник Голови Верховної Ради України.

Квітень 2010 — червень 2010 — голова Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України.

Червень 2010 — червень 2011 — голова Державного комітету України з питань контролю за наркотиками.

З 16 червня 2011 року по 16 жовтня 2014 року — голова Державної служби України з контролю за наркотиками. Звільнений з посади з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України).

Представник України в КНЗ ООН — Комісії ООН з наркотичних засобів (United Nations Commission on Narcotic Drugs — CND) з 5 червня 2013 року[2].

З 19 грудня 2014 року — президент громадської організації «Інститут вивчення залежностей, проблем наркополітики та моніторингу наркоситуації» (є також співзасновником цієї організації разом з Володимиром Ященком, Анатолієм Щуровським та ін.), згодом організація змінила назву — «Євразійський інститут наркополітики»[1][3][4] (власниками організації зареєстровані — Сергій Дрьомов, Андрій і Володимир Тимошенки, Анатолій Щуровський, Володимир Ященко)[5].

Фахівець у галузі кримінології та національної безпеки, автор понад 80 наукових праць з проблем боротьби з наркобізнесом, корупцією, відмиванням грошей, тероризмом, транснаціональною організованою злочинністю, у тому числі автор монографій і підручників («Наркобізнес: національна та міжнародна протидія новим викликам», «Легалізація кримінальних капіталів: сутність, механізми протидії», «Корупція, наркобізнес, організована злочинність в Україні: взаємозв'язок, взаємозалежність, засоби запобігання та протидії», «Економічна безпека суб'єктів господарської діяльності в умовах глобальної фінансової кризи» та ін.). Член авторських колективів з розробки законів України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», «Стратегії національної безпеки України»[6] та ін.

У 2012 році ініціював запропоновані Асоціацією «Українські технічні коноплі» зміни до законодавства з питань спрощення правового режиму культивування посівів ненаркотичних конопель. У серпні 2012 року Кабінет Міністрів України вніс зміни до низки постанов, скасувавши обов'язковість охорони суб'єктами господарювання полів та інших об'єктів, де зберігаються і переробляються технічні коноплі[7].

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом «За заслуги» III ст. (1996), багатьма медалями України, відзнакою НАН України «За сприяння розвитку науки» (2007).

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Указ Президента України від 27.06.2012 № 424/2012
  • Указ Президента України від 05.06.2013 № 316/2013
  • Про звільнення Тимошенка В. А. з посади Голови Державної служби України з контролю за наркотиками. Кабінет Міністрів України; Розпорядження від 16.10.2014 № 983-р
  • офіційний веб-сайт ДСКН України (narko.gov.ua)
  • Тимошенко В. А. Наркобізнес: національна та міжнародна протидія новим викликам: Монографія. — К., 2006

Посилання[ред. | ред. код]