Тихий Володимир Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тихий Володимир Павлович
Народився 14 жовтня 1939(1939-10-14) (79 років)
Теплогірськ
Діяльність суддя
Alma mater Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Науковий ступінь доктор юридичних наук[d]
Посада суддя Конституційного Суду України[d]
Нагороди
Державна премія України в галузі науки і техніки
Заслужений юрист України
Заслужений працівник освіти України
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Володи́мир Па́влович Ти́хий — український правник, доктор юридичних наук, академік Академії юридичних наук.

Короткий життєпис[ред. | ред. код]

1968 року закінчив Харківський юридичний інститут. Працював слідчим в органах прокуратури у Луганській та Дніпропетровській областях. Навчався в аспірантурі Харківського юридичного інституту.

Протягом 1971—1996 років працював у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого — старший викладач, доцент, старший науковий співробітник, професор кафедри кримінального права.

1972 року захистив кандидатську дисертацію.

В 1974—1983 роках — декан денного факультету, у 1987-1996-х — декан заочного факультету, 1996-го — проректор з навчальної роботи.

1987 року захистив докторську дисертацію — «Проблеми кримінально-правової охорони суспільної безпеки (поняття і система злочинів, вдосконалення законодавства)». Здобув вчене звання професора 1990 року. 1993-го обраний членом-кореспондентом, з 2004-го — дійсний член Академії правових наук України.

Протягом 1996—2004 роках — суддя Конституційного Суду України, з 2005-го — керівник Київської наукової лабораторії дослідження проблем злочинності проти прав і свобод людини та громадянина Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України.

Станом на 2009 рік очолює Київський регіональний центр Академії правових наук України.

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Опубліковано понад 230 його наукових праць, серед них:

  • «Кримінально-правова охорона суспільної безпеки», 1981,
  • «Відповідальність за незакінчений злочин», 1996,
  • «Стадії вчинення злочину», 1996,
  • «Злочини проти суспільної (загальної) безпеки», 1996,
  • «Концепція і практика офіційного тлумачення Конституції та законів України», 1999,
  • «Підстава кримінальної відповідальності за новим Кримінальним кодексом України», 2002,
  • «Теоретичні засади Конституції України та їх методологічне значення для правових досліджень», 2003,
  • «Злочин, його види та стадії», 2007,
  • «Відповідальність за злочини проти громадської безпеки», 2007,
  • «Кримінальна відповідальність за порушення виборчих і референдних прав», 2008.

Є співавтором чотирьох підручників з кримінального права України та трьох коментарів КК України. Брав участь у розробленні проекту кримінального кодексу України.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • заслужений працівник освіти України, 1991
  • орден «За заслуги» III ступеня, 2000
  • заслужений юрист України, 2003
  • Почесний працівник Прокуратури України, 2001,
  • Премія імені Ярослава Мудрого, 2002, 2009
  • Грамота Верховної Ради України, 2003
  • Почесна грамота Верховної Ради України, 2004
  • Почесна грамота Кабінету Міністрів України, 2006
  • Державна премія в галузі науки і техніки, 2006

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]