Ткаченко Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ткаченко Василь Миколайович
Народився 1 січня 1944(1944-01-01) (74 роки)
Брусилів, Брусилівський район, Житомир. обл., Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Україна
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Ткаченко Василь Миколайович (1 січня 1944, м. Брусилів, Житомирська область) — український історик, дослідник зарубіжної історіографії, історіософ, політолог. Академік Академії політичних наук України, академік Міжнародної кадрової академії, член-кореспондент АПН України, лауреат Міжнародної премії ім. Г. С. Сковороди (1997), лауреат премії НАН України ім. М. І. Костомарова (2006); державний службовець 2-го рангу (2004).

Біографія[ред.ред. код]

1968 закінчив історичний факультет Київського державного університету. 1968—1971 — аспірант, 1972—1973 — молодший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР. Кандидатська дисертація «Антирадянська діяльність української буржуазно-націоналістичної еміграції в США (60-і рр. XX ст.)» (1973, науковий керівник — акад. АН УРСР А. Д. Скаба). 1973—1974 — науковий співробітник-консультант Президії АН України; 1974—1979 — старший викладач факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету. 1979—1990 — старший науковий співробітник відділу історіографії та історичних зв'язків України із зарубіжними країнами, відділу зарубіжної історіографії, 1990—1993 — завідувач відділу історіософії України Інституту історії України АН України. Докторська дисертація «Україна і Росія: проблема національного самовизначення (Історіософський аналіз поточного моменту)» (1993). 1993—1994 — старший консультант прогнозно-аналітичної служби Адміністрації Президента України; 1994 — проректор з наукової роботи та зовнішніх зв'язків Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету; 1994—1995 — заступник керівника центру комп'ютеризованих інформаційних систем Секретаріату Верховної Ради України; 1995—1996 — головний науковий консультант науково-експертного відділу Секретаріату Верховної Ради України; 1996 — головний консультант Служби з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України; одночасно — провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України. 1996—1997 — завідувач відділу загальних проблем гуманітарного розвитку Служби з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України; 1997—1998 — завідувач відділу суспільно-політичного аналізу Адміністрації Президента України; 1998—2001 — радник Посольства України в Республіці Білорусь; 2001—2003 — перший секретар Посольства України в Республіці Молдова; 2003—2005 — перший заступник Міністра освіти і науки України; 2005 — завідувач відділу міжнародних зв'язків Академії педагогічних наук України; радник Президії Академії педагогічних наук України; з 2005 — директор Інституту вищої освіти АПН України. Автор (співавтор) понад 120 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні праці[ред.ред. код]

  • Україна: проблеми самоорганізації. Т. 2: Десятиліття суспільної трансформації. — К., 2003 (у співавт.).
  • Україна: проблеми самоорганізації. — Т. 1: Критика історичного досвіду. — К., 2003 (у співавт.).
  • Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998 (у співавт.).
  • Україна в контексті глобалізму. — К., 1998 (у співавт.).
  • Україна: альтернативи поступу (Критика історичного досвіду). — К., 1996 (у співавт.).
  • Україна на межі цивілізацій (історико-політологічні розвідки). — К., 1995 (у співавт.).
  • Україна: проблеми самоорганізації (начерки новітньої доби). — К., 1995 (у співавт.).
  • Україна: історіософія самоорганізації. — К., 1994.
  • Україна і Росія: Проблеми національного самовизначення (Історіософський аналіз поточного моменту). — К., 1993.
  • В чужій далекій стороні. — К., 1975 (у співавт.).

Джерела[ред.ред. код]