Ткаченко Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ткаченко Василь Миколайович
Народився 1 січня 1944(1944-01-01) (74 роки)
Брусилів, Брусилівський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність історик, політолог
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Ткаченко Василь Миколайович (1 січня 1944, м. Брусилів, Житомирська область) — український історик, дослідник зарубіжної історіографії, історіософ, політолог. Академік Академії політичних наук України, академік Міжнародної кадрової академії, член-кореспондент АПН України, лауреат Міжнародної премії ім. Г. С. Сковороди (1997), лауреат премії НАН України ім. М. І. Костомарова (2006); державний службовець 2-го рангу (2004).

Біографія[ред. | ред. код]

1968 закінчив історичний факультет Київського державного університету. 1968—1971 — аспірант, 1972—1973 — молодший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР. Кандидатська дисертація «Антирадянська діяльність української буржуазно-націоналістичної еміграції в США (60-і рр. XX ст.)» (1973, науковий керівник — акад. АН УРСР А. Д. Скаба). 1973—1974 — науковий співробітник-консультант Президії АН України; 1974—1979 — старший викладач факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету. 1979—1990 — старший науковий співробітник відділу історіографії та історичних зв'язків України із зарубіжними країнами, відділу зарубіжної історіографії, 1990—1993 — завідувач відділу історіософії України Інституту історії України АН України. Докторська дисертація «Україна і Росія: проблема національного самовизначення (Історіософський аналіз поточного моменту)» (1993). 1993—1994 — старший консультант прогнозно-аналітичної служби Адміністрації Президента України; 1994 — проректор з наукової роботи та зовнішніх зв'язків Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету; 1994—1995 — заступник керівника центру комп'ютеризованих інформаційних систем Секретаріату Верховної Ради України; 1995—1996 — головний науковий консультант науково-експертного відділу Секретаріату Верховної Ради України; 1996 — головний консультант Служби з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України; одночасно — провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України. 1996—1997 — завідувач відділу загальних проблем гуманітарного розвитку Служби з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України; 1997—1998 — завідувач відділу суспільно-політичного аналізу Адміністрації Президента України; 1998—2001 — радник Посольства України в Республіці Білорусь; 2001—2003 — перший секретар Посольства України в Республіці Молдова; 2003—2005 — перший заступник Міністра освіти і науки України; 2005 — завідувач відділу міжнародних зв'язків Академії педагогічних наук України; радник Президії Академії педагогічних наук України; з 2005 — директор Інституту вищої освіти АПН України. Автор (співавтор) понад 120 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні праці[ред. | ред. код]

  • Україна: проблеми самоорганізації. Т. 2: Десятиліття суспільної трансформації. — К., 2003 (у співавт.).
  • Україна: проблеми самоорганізації. — Т. 1: Критика історичного досвіду. — К., 2003 (у співавт.).
  • Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998 (у співавт.).
  • Україна в контексті глобалізму. — К., 1998 (у співавт.).
  • Україна: альтернативи поступу (Критика історичного досвіду). — К., 1996 (у співавт.).
  • Україна на межі цивілізацій (історико-політологічні розвідки). — К., 1995 (у співавт.).
  • Україна: проблеми самоорганізації (начерки новітньої доби). — К., 1995 (у співавт.).
  • Україна: історіософія самоорганізації. — К., 1994.
  • Україна і Росія: Проблеми національного самовизначення (Історіософський аналіз поточного моменту). — К., 1993.
  • В чужій далекій стороні. — К., 1975 (у співавт.).

Джерела[ред. | ред. код]