Три мушкетери

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва «Три мушкетери»
Dartagnan-musketeers.jpg
Автор Александр Дюма
Назва мовою оригіналу Les Trois Mousquetaires
Країна Франція
Мова французька мова
Публікація Травень-червень 1844
Наступне видання Двадцять років потому

Commons-logo.svg Три мушкетери у Вікісховищі

«Три мушкете́ри» — роман Александра Дюма, написаний у 1844. Книга присвячена пригодам юного французького дворянина д'Артаньяна, який покинув свою батьківщину Гасконь, щоб стати мушкетером короля Франції. Інші герої роману та друзі мушкетера: Атос, Портос і Араміс. Історія д'Артаньяна продовжується в двох інших романах трилогії: «Двадцять років потому» і «Віконт де Бражелон, або Десять років потому».

Історія, переказана Дюма, присвячена пригодам д'Артаньяна і його друзів в період між 1625 і 1628 роками. У ці роки вони були включені в пригоди та інтриги між королем Людовіком XIII, його першим міністром кардиналом Рішельє, королевою Анною Австрійською і її англійським коханцем лордом Бекінгемом.

Історія створення[ред.ред. код]

«Три мушкетери» спочатку публікувалися главами в газеті «Ле Сьєкль» (франц. Le Siècle) з березня по липень 1844 року. Це традиційний роман з продовженням, роман-фейлетон: глава обривалася на самому цікавому місці, щоб читач з нетерпінням чекав продовження. Таким чином, читацьке сприйняття книги в той час відрізнялося від нинішнього, коли книгу читають відразу цілком.

Оскільки Дюма платили в газеті за рядки тексту, він винайшов Грімо - слугу Атоса, який висловлювався виключно односкладово. Таким чином, рядок, на якому стояло одне слово «так» або «ні», оплачувався так само, як і повний рядок тексту. До моменту написання «Двадцять років потому» видавці вирішили все ж платити Дюма послівно, і Грімо відразу став трохи більш говірким[1][2][3][4].

Спочатку в рукописі стояло ім'я д'Артаньяна - Натаніель. Воно не сподобалося видавцям і було викреслене.

Дюма постійно використовував працю літературних негрів і працював над «Трьома мушкетерами» разом з Огюстом Маке (1813-1886). Цей же автор допомагав йому при створенні «Графа Монте-Крісто», «Чорного тюльпана», «Намиста королеви». Пізніше Маке подав до суду і зажадав визнання 18 романів, написаних ним у співавторстві з Дюма, як його власних творів, але суд визнав, що його робота була не більше ніж підготовчою.

Дюма назвав свій роман «Атос, Портос і Араміс», але видавцю ця назва не сподобалася, бо, на його думку, в читача могло скластися враження, що роман про стародавню Грецію. Він запропонував назву «Три мушкетери», на що Дюма відповів: «Любий друже, я тим більше пристаю на вашу думку, назвати роман «Три мушкетери» з огляду на те, що їх чотири, назва буде абсурдом, а це обіцяє роману більший успіх»[5].

Як зазначено у передмові автора, Дюма спирався при написанні роману на «Мемуари д'Артаньяна», книгу Ґатьєна де Куртіля, написану в 1700 році. Дюма позичив примірник цієї книги на вічне віддавання в публічній бібліотеці Марселя, про що зберігся запис у формулярі.

Історичний контекст[ред.ред. код]

Потрійний портрет Кардинала Рішельє, 1642, Філіп де Шампань

Дія роману відбувається на початку 17 ст., коли королем Франції був Людовік XIII, людина надто слабка й недосвідчена для правління державою. Фактично влада належала кардиналу Рішельє, на якого король покладався в усіх політичних справах. Дюма перебільшує ворожнечу між королем та кардиналом — в романі обидва ведуть приховану війну між собою. Інструментом цієї боротьби є добірні військові частини — полк мушкетерів, улюбленців короля, та полк гвардійців, улюбленців кардинала. Дюма також використовує відому з історії ворожнечу між кардиналом та королевою, Анною Австрійською.

Три мушкетери й д'Артаньян беруть участь у облозі Ла-Рошелі, останнього форпосту гугенотів на території Франції. Інша історична подія, яка описана в романі в інтерпретації Дюма — вбивство герцога Бекінгема. Це справжня історична подія, однак роль міледі в спонуканні Джона Фелтона до злочину — художня вигадка автора.

Персонажі[ред.ред. код]

Головні герої[ред.ред. код]

  • Д'Артаньян (пан Д'Артаньян-син)
  • Атос (граф де Ла Фер)
  • Портос (барон дю Валлон де Брасьє де Пьєрфон)
  • Араміс (шевальє д'Ербле, єпископ Ваннський)

Реальні історичні особистості[ред.ред. код]

Вигадані персонажі[ред.ред. код]

  • Міледі. Вона ж Анна де Бейль, вона ж леді Кларік, вона ж баронеса Шеффілд, вона ж Шарлотта Баксон, вона ж графиня де Ла Фер, вона ж леді Вінтер. Шпигунка кардинала.
  • граф Рошфор. Відданий радник кардинала. Ймовірно, має реального історичного прототипа.
  • Констанція Бонасьє. Дружина галантерейника Бонасьє і коханка д'Артаньяна. Отруєна міледі в монастирі кармеліток. (У книзі під назвою «Констанція» називається рідко; її ім'я частіше згадується в екранізаціях (зокрема, в радянській 1978 року)).
  • Планше. Слуга д'Артаньяна.
  • Грімо. Слуга Атоса.
  • Базен. Слуга Араміса.
  • Мушкетон. Лакей Портоса.
  • Кетті. Дівчина, спокушена д'Артаньяном. Служниця міледі.
  • пан Бонасьє. Чоловік Констанції Бонасьє, міщанин, галантерейник. Став працювати на кардинала після залякування і підкупу.

Екранізації[ред.ред. код]

Кадр з американського фільму "Три мушкетери" (англ. The Three Musketeers), 1921

Роман був екранізований безліч разів, починаючи ще з кінця XIX століття. Тільки американських і французьких екранізацій, фільмів і мультфільмів за мотивами роману налічується більше 20. Також до історії про мушкетерів зверталися кінематографісти Австралії, Бразилії, Великобританії, Німеччини, Іспанії, Італії, СРСР і інших країн.

Див. також[ред.ред. код]

На честь героя роману названо астероїд 14238 д'Артанян.

Виноски[ред.ред. код]

  1. American literary gazette and publishers' circular. The University of California. 1864. 
  2. André Maurois (1966). Alexandre Dumas: a great life in brief. Knopf. 
  3. Church, William Conant (1965). The Galaxy, Volume 23. Volumes 7-12 of American periodical series, 1850—1900. Original from the University of California: W.C. and F.P. Church. 
  4. André Maurois, 1957 (1957). The Titans: a three-generation biography of the Dumas. Harper. с. 508. 
  5. Claude Aziza. Preface dans «Les Trois Mousquetaires. Vingt ans apres.» Omnibus. 1998.