Джуліо Мазаріні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джуліо Мазаріні
Джуліо Мазаріні
Герб
Абат Клюні
1654 — 1661
Конфесія: Римо-Католицька церква
Попередник: Арманд де Бурбон
Наступник: Рінальдо д'Есте
Головний міністр Франції
1643 — 1661
Попередник: Кардинал Рішельє
Наступник: Жан-Батист Кольбер
Герцог Неверський
1643 — 1661
Попередник: Карл II Гонзага
Наступник: Філіпп Мачіні
 
Народження: 14 липня 1602(1602-07-14)
Пешина, Італія
Смерть: 9 березня 1661(1661-03-09) (58 років)
Венсенн, Франція
Династія: Мазаріні

Джу́ліо Мазарі́ні, (італ. Giulio Raimondo Mazzarino); (фр. Jules Mazarin); 14 липня 1602(16020714)9 березня 1661) — кардинал Римо-Католицької Церкви, головний міністр Франції (16431661). Герцог Ретеля, Маєнни і Невера (1643—1661). Французький дипломат (з 1639) і політичний діяч при дворі французького короля Луї XIV. Представник італійського роду Мазаріні. Народився в Пешині, Італія. Став наступником кардинала Рішельє на посаді голови французького уряду. Керував Францією після Тридцятилітньої війни, реалізовував положення Вестфальського миру. Був меценатом, патроном мистецтв. Започаткував Бібліотеку Мазаріні в Парижі. Помер у Венсенні, Франція. Інші варіанти написання прізвища — Мадзарі́но, Маццарі́но, Мазаре́н.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 14 липня 1602-го року в містечку Пешина в області Абруцці (Італія), що на той час належала Неаполітанському королівству. Шляхетський рід Мазаріні служив могутньому князеві Колонні. Молодий Джуліо за рекомендацією князя вступив на службу в папську курію, де проявив себе здібним дипломатом.

1630-го року був посланий до Франції, познайомився з Рішельє і фактично став його агентом в Італії. З 1635-го року — папський посол у Римі. За протекцією Рішельє став кардиналом 1636-го року. Після смерті «Сірого кардинала» отця Жозефа (1638-го року) Мазаріні стає фактично найближчим співробітником Рішельє. На передсмертне прохання кардинала Рішельє, король Людовик XIII призначив Мазаріні першим міністром і членом королівської ради, що складалася з трьох осіб (1642). 1643-го року помер король.

Регентшею проголосили королеву Анну. Всі знали про довголітню ворожнечу між королевою і Рішельє. Двір був упевнений в падінні його прихильника, але він зумів підкорити серце гордої королеви. Принци крові й титулована шляхта зненавиділи «безрідного фаворита». Але перші п'ять років його правління принесли Франції успіхи в зовнішній політиці. Французька армія здобула ряд перемог над іспанцями у Тридцятирічній війні. Мазаріні був одним із творців Вестфальського миру, який завершив війну. Він здійснював економічну політику Рішельє: збільшував централізовану ренту коштом підвищення податків.

Мазаріні і Фронда[ред.ред. код]

1648-го року у Франції почалась громадянська війна — Фронда. Проти Мазаріні виступили купці, ремісники, що страждали від податків, і шляхта, яка намагалась відновити колишні феодальні привілеї, знищені Рішельє.

Заворушення втягнули в свою орбіту і селян, які нападали на дворянські маєтки. Влітку 1648-го року боротьба між Мазаріні і представниками шляхти, паризьким парламентом, купцями і ремісниками загострилось до краю. У серпні всі вулиці Парижа були перекриті барикадами. Говорили про штурм Лувру. Королева з дітьми і Мазаріні таємно покинули місто і сховались у заміському палаці Рюель. Проте різнорідність інтересів учасників Фронди дозволили кардиналові шляхом певних поступок досягти миру.

Однак мир виявився крихким. Перший принц крові, один з визнаних полководців Луї Конде став на чолі так званої «Фронди принців». Супротивники Мазаріні змагались у створенні проти нього епіграм і памфлетів — так званих «мазарінад».

Арешт Конде викликав загальне обурення, принци і парламент знов об'єдналися. Ухвалою парламенту Мазаріні був вигнаний з країни, він влаштувався в Кельні. Перебуваючи у вигнанні, Мазаріні постійно переписувався з королевою, і незабаром майбутній король Людовик XIV опинився під його впливом. Говорили, що Мазаріні так само керував справами з Кельна, як із Лувру. Він небезуспішно підсилював розбрати між ватажками «фронди принців». 21 жовтня молодий король урочисто в'їхав до Парижа, ця подія вважається кінцем Фронди.

1653-го року Мазаріні повернувся до Парижа й до самої смерті посідав посаду першого міністра.

Мазаріні та оцінки сучасників[ред.ред. код]

Кардинал Мазаріні на смертному ложі. Художник А. Е. Фрагонар.

Мазаріні — герой багатьох мемуарів сучасників. Він зазвичай зображується хитрим і цинічним, але водночас талановитим.

Франсуа де Ларошфуко писав про нього: «Розум його був обширний і працелюбний, сповнений підступності, характер гнучкий». Людовик XIV, один із найбільш властолюбних монархів в історії, за життя Мазаріні був номінальним королем, хоча досяг повноліття. Мазаріні був відомий як бібліофіл. Його зібрання книг започаткувало створення національної бібліотеки. Саме він запросив до Парижа оперну трупу з Італії. Іноді проявляв невластиву своєму часу терпимість до антиурядових поглядів, зокрема захоплювався «Листами провінціала» Паскаля.

Перед смертю Мазаріні рекомендував Людовику XIV призначити першим міністром Кольбера.

У культурі[ред.ред. код]

Кінематограф[ред.ред. код]

Художня література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Georges Dethan: Mazarin — Un homme de paix à l'âge baroque, 1602—1661. Imprimerie nationale, Paris 1981, ISBN 2-11-080764-4.
  • Georges Dethan: Mazarin et ses amis ; Étude sur la jeunesse du Cardinal d'après ses papiers conservés aux archives du Quai d'Orsay. Suivie d'un Choix de lettres inédites. Berger-Levrault, Paris 1968.
  • Claude Dulong: Mazarin. Perrin, Paris 1999, ISBN 2-262-01285-7.
  • Paul Guth: Mazarin — Frankreichs Aufstieg zur Weltmacht. Societäts-Verlag, Frankfurt/Main 1973, ISBN 3-7973-0245-2.
  • David J. Sturdy: Richelieu and Mazarin — A study in statesmanship. Palgrave Macmillan, Basingstoke 2004, ISBN 0-333-75399-2.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]