Джуліо Мазаріні

Джуліо Мазаріні
Абат Клюні
1654 — 1661
Конфесія:	Римо-Католицька церква
Попередник:	Арманд де Бурбон
Наступник:	Рінальдо д'Есте
Головний міністр Франції
1643 — 1661
Попередник:	Кардинал Рішельє
Наступник:	Жан-Батист Кольбер
Герцог Неверський
1643 — 1661
Попередник:	Карл II Гонзага
Наступник:	Філіпп Мачіні
Народження:	14 липня 1602(1602-07-14) Пешина, Італія
Смерть:	9 березня 1661(1661-03-09) (58 років) Венсенн, Франція
Династія:	Мазаріні
Автограф:	[[Зображення:|120px|Автограф]]
Джуліо Мазаріні у Вікісховищі?

Джу́ліо Мазарі́ні, (італ. Giulio Raimondo Mazzarino); (фр. Jules Mazarin); 14 липня 1602(16020714)—9 березня 1661) — кардинал Римо-Католицької Церкви, головний міністр Франції (1643—1661). Герцог Ретеля, Маєнни і Невера (1643—1661). Французький дипломат (з 1639) і політичний діяч при дворі французького короля Луї XIV. Представник італійського роду Мазаріні. Народився в Пешині, Італія. Став наступником кардинала Рішельє на посаді голови французького уряду. Керував Францією після Тридцятилітньої війни, реалізовував положення Вестфальського миру. Був меценатом, патроном мистецтв. Започаткував Бібліотеку Мазаріні в Парижі. Помер у Венсенні, Франція. Інші варіанти написання прізвища — Мадзарі́но, Маццарі́но, Мазаре́н.

Біографія

Народився 14 липня 1602-го року в містечку Пешина в області Абруцці (Італія), що на той час належала Неаполітанському королівству. Шляхетський рід Мазаріні служив могутньому князеві Колонні. Молодий Джуліо за рекомендацією князя вступив на службу в папську курію, де проявив себе здібним дипломатом.

1630-го року був посланий до Франції, познайомився з Рішельє і фактично став його агентом в Італії. З 1635-го року — папський посол у Римі. За протекцією Рішельє став кардиналом 1636-го року. Після смерті «Сірого кардинала» отця Жозефа (1638-го року) Мазаріні стає фактично найближчим співробітником Рішельє. На передсмертне прохання кардинала Рішельє, король Людовик XIII призначив Мазаріні першим міністром і членом королівської ради, що складалася з трьох осіб (1642). 1643-го року помер король.

Регентшею проголосили королеву Анну. Всі знали про довголітню ворожнечу між королевою і Рішельє. Двір був упевнений в падінні його прихильника, але він зумів підкорити серце гордої королеви. Принци крові й титулована шляхта зненавиділи «безрідного фаворита». Але перші п'ять років його правління принесли Франції успіхи в зовнішній політиці. Французька армія здобула ряд перемог над іспанцями у Тридцятирічній війні. Мазаріні був одним із творців Вестфальського миру, який завершив війну. Він здійснював економічну політику Рішельє: збільшував централізовану ренту коштом підвищення податків.

Мазаріні і Фронда

1648-го року у Франції почалась громадянська війна — Фронда. Проти Мазаріні виступили купці, ремісники, що страждали від податків, і шляхта, яка намагалась відновити колишні феодальні привілеї, знищені Рішельє.

Заворушення втягнули в свою орбіту і селян, які нападали на дворянські маєтки. Влітку 1648-го року боротьба між Мазаріні і представниками шляхти, паризьким парламентом, купцями і ремісниками загострилось до краю. У серпні всі вулиці Парижа були перекриті барикадами. Говорили про штурм Лувру. Королева з дітьми і Мазаріні таємно покинули місто і сховались у заміському палаці Рюель. Проте різнорідність інтересів учасників Фронди дозволили кардиналові шляхом певних поступок досягти миру.

Однак мир виявився крихким. Перший принц крові, один з визнаних полководців Луї Конде став на чолі так званої «Фронди принців». Супротивники Мазаріні змагались у створенні проти нього епіграм і памфлетів — так званих «мазарінад».

Арешт Конде викликав загальне обурення, принци і парламент знов об'єдналися. Ухвалою парламенту Мазаріні був вигнаний з країни, він влаштувався в Кельні. Перебуваючи у вигнанні, Мазаріні постійно переписувався з королевою, і незабаром майбутній король Людовик XIV опинився під його впливом. Говорили, що Мазаріні так само керував справами з Кельна, як із Лувру. Він небезуспішно підсилював розбрати між ватажками «фронди принців». 21 жовтня молодий король урочисто в'їхав до Парижа, ця подія вважається кінцем Фронди.

1653-го року Мазаріні повернувся до Парижа й до самої смерті посідав посаду першого міністра.

Мазаріні та оцінки сучасників

Кардинал Мазаріні на смертному ложі. Художник А. Е. Фрагонар.

Мазаріні — герой багатьох мемуарів сучасників. Він зазвичай зображується хитрим і цинічним, але водночас талановитим.

Франсуа де Ларошфуко писав про нього: «Розум його був обширний і працелюбний, сповнений підступності, характер гнучкий». Людовик XIV, один із найбільш властолюбних монархів в історії, за життя Мазаріні був номінальним королем, хоча досяг повноліття. Мазаріні був відомий як бібліофіл. Його зібрання книг започаткувало створення національної бібліотеки. Саме він запросив до Парижа оперну трупу з Італії. Іноді проявляв невластиву своєму часу терпимість до антиурядових поглядів, зокрема захоплювався «Листами провінціала» Паскаля.

Перед смертю Мазаріні рекомендував Людовику XIV призначити першим міністром Кольбера.

У культурі

Кінематограф

• 1945 — «Жером Перро, герой барикад» (Франція, реж. Абель Ґанс; актор — Робер Ле Віган);
• 1953 — «Таємниці Версаля» (Франція, реж. Саша Гітрі, актор — Самсон Файнзільбер);
• 1956 — «Якби нам розповіли про Париж» (Франція, реж. Саша Гітрі, актор — Самсон Файнзільбер);
• 1962 — «Залізна маска» (Франція-Італія, реж. Анрі Декуен, актор — Енріко Марія Салерно);
• 1975 — «Кардинал де Рец» (т/ф, Франція, реж. Бернар да Коста, актор — Алан Мотте);
• 1977 — «Рішельє» (міні-серіал, Франція, реж. Жан-П'єр Декур, актор — Жан Негроні)
• 1978 — «Мазаріні» (міні-серіал, Франція, реж. П'єр Кардіналь, актор — Франсуа Пер'є);
• 1986 — «Війна жінок» (серіал, актор — Філіпп Лоденбаш);
• 1989 — «Повернення мушкетерів» (Велика Британія, Франція, Іспанія, реж. Річард Лестер, актор — Філіпп Нуаре);
• 1992 — «Мушкетери через двадцять років» (СРСР-Росія-Франція, реж. Георгій Юнгвальд-Хількевич, актор — Анатолій Равикович)
• 1993 — «Таємниця королеви Анни, або Мушкетери через тридцять років» (СРСР-Росія, реж. Георгій Юнгвальд-Хількевич, актор — Анатолій Равикович)
• 1993 — «Луї, король — дитя» (Франція, реж. Роже Планшон, актор — Паоло Граціозі);
• 2002 — «Мадемуазель Мушкетер» (США, реж. Стив Боюм, актор — Жерар Депардьє);
• 2002 — «Бланш» (Франція, реж. Берні Бонвуазен, актор — Жан Рошфор);
• 2005 — «Юні мушкетери» (міні-серіал, США, Канада, реж. Джордж Ершбеймер, Річард Мартін та ін., актор — Майкл Айронсайд);
• 2007 — «Повернення мушкетерів, або Скарби кардинала Мазаріні» (Росія, реж. Георгій Юнгвальд-Хількевич, актор — Анатолій Равикович);
• 2009 — «Королева і кардинал» (т/ф, Франція-Італія, реж. Марк Рів'єр, актор — Філіпп Торретон).

Художня література

• Роман Александра Дюма «Двадцять років потому».
• У оповіданні «Камінь Мазаріні» Артура Конан Дойла події відбуваються навколо іменного діаманту.

Джерела

• Georges Dethan: Mazarin — Un homme de paix à l'âge baroque, 1602—1661. Imprimerie nationale, Paris 1981, ISBN 2-11-080764-4.
• Georges Dethan: Mazarin et ses amis ; Étude sur la jeunesse du Cardinal d'après ses papiers conservés aux archives du Quai d'Orsay. Suivie d'un Choix de lettres inédites. Berger-Levrault, Paris 1968.
• Claude Dulong: Mazarin. Perrin, Paris 1999, ISBN 2-262-01285-7.
• Paul Guth: Mazarin — Frankreichs Aufstieg zur Weltmacht. Societäts-Verlag, Frankfurt/Main 1973, ISBN 3-7973-0245-2.
• David J. Sturdy: Richelieu and Mazarin — A study in statesmanship. Palgrave Macmillan, Basingstoke 2004, ISBN 0-333-75399-2.

Література

• Р.А. Кривонос. Мазаріні Джуліо // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання

• Mazarin, cardinal et éminence grise — Біографія Мазаріні
• Généalogies royales et nobiliaires — Генеалогія Мазаріні
• Мазаріні на сайті Saarländische Biografie