Джуліо Мазаріні

Кардинал
Джуліо Раймондо Мазаріні   Святої Римської церкви
Народжений	14 липня 1602, Париж
Помер	9 березня 1661, Париж
Кардинал Колегія кардиналів (на офіційному сайті Святого Престолу)
Портали:Історія

Джу́ліо Раймо́ндо Мазарі́ні, Мадзарі́но або Маццарі́но (італ. Giulio Raimondo Maz(z) arino); Жуль Мазаре́н, (фр. Jules Mazarin); * 14 липня 1602 — † 9 березня 1661) — кардинал, політичний діяч і перший міністр Франції (з 1642 року). До влади прийшов після смерті кардинала Рішельє.

Біографія

Народився 14 липня 1602-го року в містечку Печіна в області Абруцці (Італія), що на той час належала Неаполітанському королівству. Шляхетський рід Мазаріні служив могутньому князеві Колоні. Молодий Джуліо за рекомендацією князя вступив на службу в папську курію, де проявив себе здібним дипломатом.

1630-го року був посланий до Франції, познайомився з Рішельє і фактично став його агентом в Італії. З 1635-го року — папський посол у Римі. За протекцією Рішельє став кардиналом 1636-го року. Після смерті «Сірого кардинала» отця Жозефа (1638-го року) Мазаріні стає фактично найближчим співробітником Рішельє. На передсмертне прохання кардинала Рішельє, король Людовик XIII призначив Мазаріні першим міністром і членом королівської ради, що складалася з трьох осіб (1642). 1643-го року помер король.

Регентшею проголосили королеву Анну. Всі знали про довголітню ворожнечу між королевою і Рішельє. Двір був упевнений в падінні його прихильника, але він зумів підкорити серце гордої королеви. Принци крові й титулована шляхта зненавиділи «безрідного фаворита». Але перші п'ять років його правління принесли Франції успіхи в зовнішній політиці. Французька армія здобула ряд перемог над іспанцями у Тридцятирічній війні. Мазаріні був одним із творців Вестфальського миру, який завершив війну. Він здійснював економічну політику Рішельє: збільшував централізовану ренту коштом підвищення податків.

Мазаріні і Фронда

1648-го року у Франції почалась громадянська війна — Фронда. Проти Мазаріні виступили купці, ремісники, що страждали від податків, і шляхта, яка намагалась відновити колишні феодальні привілеї, знищені Рішельє.

Заворушення втягнули в свою орбіту і селян, які нападали на дворянські маєтки. Влітку 1648-го року боротьба між Мазаріні і представниками шляхти, паризьким парламентом, купцями і ремісниками загострилось до краю. У серпні всі вулиці Парижа були перекриті барикадами. Говорили про штурм Лувру. Королева з дітьми і Мазаріні таємно покинули місто і сховались у заміському палаці Рюель. Проте різнорідність інтересів учасників Фронди дозволили кардиналові шляхом певних поступок досягти миру.

Однак мир виявився крихким. Перший принц крові, один з визнаних полководців Луї Конде став на чолі так званої «Фронди принців». Супротивники Мазаріні змагались у створенні проти нього епіграм і памфлетів — так званих «мазарінад».

Арешт Конде викликав загальне обурення, принци і парламент знов об'єдналися. Ухвалою парламенту Мазаріні був вигнаний з країни, він влаштувався в Кельні. Перебуваючи у вигнанні, Мазаріні постійно переписувався з королевою, і незабаром майбутній король Людовик XIV опинився під його впливом. Говорили, що Мазаріні так само керував справами з Кельна, як із Лувру. Він небезуспішно підсилював розбрати між ватажками «фронди принців». 21 жовтня молодий король урочисто в'їхав до Парижа, ця подія вважається кінцем Фронди.

1653-го року Мазаріні повернувся до Парижа й до самої смерті посідав посаду першого міністра.

Мазаріні та оцінки сучасників

Мазаріні — герой багатьох мемуарів сучасників. Він зазвичай зображується хитрим і цинічним, але водночас талановитим.

Франсуа де Ларошфуко писав про нього: «Розум його був обширний і працелюбний, сповнений підступності, характер гнучкий». Людовик XIV, один із найбільш властолюбних монархів в історії, за життя Мазаріні був номінальним королем, хоча досяг повноліття. Мазаріні був відомий як бібліофіл. Його зібрання книг започаткувало створення національної бібліотеки. Саме він запросив до Парижа оперну трупу з Італії. Іноді проявляв невластиву своєму часу терпимість до антиурядових поглядів, зокрема захоплювався «Листами провінціала» Паскаля.

Перед смертю Мазаріні рекомендував Людовику XIV призначити першим міністром Кольбера.

У культурі

Кінематограф

• 2002 — Бланш.

Художня література

• Роман Александра Дюма «Двадцять років потому».
• У оповіданні «Камінь Мазаріні» Артура Конан Дойла події відбуваються навколо іменного діаманту.

Література

• Georges Dethan: Mazarin — Un homme de paix à l'âge baroque, 1602–1661. Imprimerie nationale, Paris 1981, ISBN 2-11-080764-4.
• Georges Dethan: Mazarin et ses amis ; Étude sur la jeunesse du Cardinal d'après ses papiers conservés aux archives du Quai d'Orsay. Suivie d'un Choix de lettres inédites. Berger-Levrault, Paris 1968.
• Claude Dulong: Mazarin. Perrin, Paris 1999, ISBN 2-262-01285-7.
• Paul Guth: Mazarin — Frankreichs Aufstieg zur Weltmacht. Societäts-Verlag, Frankfurt/Main 1973, ISBN 3-7973-0245-2.
• David J. Sturdy: Richelieu and Mazarin — A study in statesmanship. Palgrave Macmillan, Basingstoke 2004, ISBN 0-333-75399-2.

Посилання

• Mazarin, cardinal et éminence grise — Біографія Мазаріні
• Généalogies royales et nobiliaires — Генеалогія Мазаріні
• Мазаріні на сайті Saarländische Biografie

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.