Турецький алфавіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сучасний турецький алфавіт на основі латинської графіки прийнято 1928 року в рамках реформи турецької мови, що розпочав Ататюрк.

Туреччина, щоб ідеологічно обґрунтувати національну ідею турецької держави, перейшла з арабської на латинську абетку.

Символи сучасного турецького алфавіту запозичено з різних алфавітів Європи: шведського, німецького, албанського, румунського та інших.

Турецька абетка має 29 літер.

Таблиця[ред.ред. код]

Буква МФА Українська практична транскрипція[1]
A a [a] а, я [примітка 1]
B b [b] б
C c [ʤ͡] дж
Ç ç [ʧ͡] ч
D d [d] д
E e [e], [æ] е
F f [f] ф
G g [g], [ɟ] ґ
Ğ ğ г [примітка 2]
H h [h] г, х [примітка 3]
I ı [ɯ] и
İ i [i] і
J j [ʒ] ж
K k [k], [c] к
L l [ɫ], [l] л, ль
M m [m] м
N n [n] н
O o [o] о
Ö ö [ø] о (на початку слова та після голосних),
ьо (після приголосних)
P p [p] п
R r [r] р
S s [s] с
Ş ş [ʃ] ш
T t [t] т
U u [u] у, ю [примітка 1]
Ü ü [y] у (на початку слова та після голосних),
ю (після приголосних)
V v [v] в
Y y [j] й; в групі «y + голосний» передається відпов. йотованими
голосними (є, ї, ю, я) згідно з правилами українського правопису
Z z [z] з
  1. а б Над голосними a, i, u може вживатися надрядковий знак циркумфлекс (^), або тур. düzeltme işareti, «знак корекції». Подібно до крапок російської букви ё, він вважається необов'язковим, тому у багатьох виданнях, якщо і вживається, то лише для уникнення омонімії; але на відміну від ё, букви з цим знаком не є самостійними літерами алфавіту. Знак корекції використовується у запозичених словах, де він позначає подовження голосного (у словах арабського та перського походження) та/або пом'якшення попереднього приголосного (лише g, k та l перед â та û). При передачі власних імен українською пом'якшення зазвичай зберігається, наприклад тур. Elâzığ — «Елязиг».
  2. Буква ğ (тур. yumuşak ge, «м'яке ге») позначає спірну фонему, що раніше вимовлялася близько до українського [г]. Але за винятком деяких діалектів, у сучасній вимові ğ майже втратила власне звукове значення. У позиції між двома голосними переднього ряду (e, i, ö, ü) ця буква може читатися як [ј], у решті випадків — позначає подовження попереднього голосного. На початку слів не зустрічається. При передачі власних імен українською традиційно передається буквою г, наприклад тур. Erdoğan — «Ердоган».
  3. Згідно з чинним українським правописом у словах іншомовного походження «g і h звичайно передаються літерою г», однак на практиці для багатьох турецьких власних імен існує усталене українське написання з літерою х. Наприклад, тур. Hatay — «Хатай».

Алфавіти на основі турецького[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]