Українське видавництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Титулка «Kobzaria» Тараса Шевченка, виданого 1940 року в Українському видавництві. Для цієї книги використано латинську абетку.

«Українське видавництво» у Кракові-Львові — засноване в грудні 1939 з осідком у Кракові і діяло до березня 1945 як спілка з обмеженою порукою. Ввійшло до історії української культури як найбільший видавничий осередок часів Другої світової війни. Єдине дозволене німецькою владою українське видавництво в Генерал-Губернаторстві. Діяльність видавництва, яке було тісно пов'язане з Українським Центральним Комітетом, утруднювала сувора німецька цензура (зокрема преси та шкільних книжок) — і брак паперу.

Різножанрова продукція видавництва (книжки, газети, журнали, аркушеві друки) ввібрала багато фактів, подій, епізодів тогочасного життя українців, насамперед у Генерал-губернаторстві, але також у Німеччині, Райхскомісаріаті Україна й на інших підкорених територіях Центрально-Східної Європи.

Його авторами були Богдан Лепкий і Святослав Гординський, Іван Крип'якевич і Михайло Возняк, Дмитро Дорошенко і Дмитро Чижевський, Євген Маланюк і Тодось Осьмачка, Юрій Клен і Михайло Орест, Юрій Косач і Юрій Шевельов.

У видавництві як у спілці з обмеженою порукою 65 % «паїв» належало номінально Володимир Кубійовичеві, який весь час був головою його Надзірної Ради. Директорами були: до травня 1940. Євген-Юлій Пеленський, згодом Іван Зілинський та Іван Коцур, з червня 1941 — Іван Зілинський, з літа 1944 — Остап Тарнавський; заступником директора був Ігор Федів.

Діяльність[ред.ред. код]

На початку діяльності «Українське видавництво» мусило насамперед задовольняти потреби півмільйонового українського населення на Холмщині й Підляшші: Лемківщині й Посянні, — де майже не було жодних українських книжкових фондів, і, в другу чергу, утікачів з Галичини й Волині. Книжкова продукція передусім забезпечувала шкільну молодь підручниками (37 % усієї продукції), дітей і юнацтво відповідною лектурою, далі — селянські маси та Українське Освітнє Товариство, для яких видавництво комплектувало бібліотеки з своїх та інших видань). З красного письменства появилися майже винятково передруки (твори Б. Лепкого, В. Бірчака, В. Кархута), 16 книжок присвячено окраїнам: Холмщині (серед інших праця М. Кордуби «Історія Холмщини й Підляшшя»), Лемківщині і Посянню; найбільший наклад мали «Історія України» і «Кобзар» Т. Шевченка. До середини 1941 видано 195 книжок, у 1940 одна книжка, що виходила в «Українському видавництві», припадала на 0,7 українця (для порівняння: 1937 в Польщі на 4,4 українців).

З газет і журналів вже з січня 1940 виходила газета «Краківські вісті» (з листопада 1940 щоденник, разом з нею почав виходити популярний тижневик «Краківські вісті») і місячник для дітей «Малі друзі», з квітня 1940 літературно-мистецький місячник «Ілюстровані вісті», з жовтня місячник для юнацтва «Дорога».

По звільненні Львова від большевиків у липні постало самостійне «Українське видавництво» (з краківським — мало тільки однакову назву), яке опісля і частково співпрацювало з краківським «Українським видавництвом». Воно видало до кінця 1941 37 книжок накладом 857 190 примірників (книжки з історії, правописний словник, шкільні підручники, передруки праць з літератури і мовознавства, що виходили в УССР, але згодом були проскрибовані). Одночасно постав галицький відділ німецького газетного концерну (В-во часописів і журналів у Генеральній Губернії), який, почав видавати українською мовою «Львівські Вісті» (український незалежний щоденник «Щоденні Вісті» заборонено) і намагався не допустити поширення діяльності «Українських Вістей» на Галичину, — а навіть його ліквідувати. Гострі українські протести (серед інших, інтервенції К. Левицького і Кость Паньківського у Львові та Володимира Кубійовича в Кракові) довели до компромісу: «Українське видавництво» могло поширити діяльність на Галичину, створити філію у Львові, де одержало дві друкарні, і видавати журнал «Наші Дні», натомість «Львівські Вісті» далі залишилися власністю німецького. видавництва. Відтоді працювали два його відділи: у Кракові (його очолював І. Федів і там був осідок дирекції) та у Львові під керівництвом М. Матчака, де друкувалася більшість видань і діяла редакція «Українського видавництва» з М. Шлемкевичем на чолі (постійні співробітники: В. Сімович, P. Храпливий, Б. Гошовський, С. Гординський, Ю. Стефаник, Іван Крип'якевич та інші).

У 1942—1943 в «Українському видавництві» вийшли 212 неперіодичних видань, з того чисел 71 у Кракові, 141 — у Львові. Тоді ж появилося значно більше книжок з літератури: головно передруки, серед них твори майже доти невідомих письменників у Галичині з Центральних і Східних Земель, переважно репресованих (О. Близька, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, М. Куліша, М. Зерова, О. Слісаренка та ін.); вийшли повні видання творів В. Стефаника й Леся Мартовича; твори І. Багряного, М. Зерова, Т. Осьмачки, М. Куліша, В. Ґжицького, В. Чапленка, М. Ореста й ін. Для потреб масового читача виходили у 1942—44 місячні випуски «Вечірньої Години» (наклад 15 000) та серія «Книжки для всіх». Чимало видань було присвячено історії України (Д. Дорошенка й ін.) та шевченкознавству.

Видання наукових праць було далі обмежене (вийшли праці Я. Пастернака «Старий Галич» і В. Кубійовича «Географія України»). Між роками 1943—44 появилося регіональне видання тижневика «Краківські вісті» — «Холмська Земля»; між 1942—44 місячник «Наші Дні», що об'єднував письменників і діячів культури з усіх українських земель. Українська преса в Генеральній Губернії обслуговувала також українців у Німеччині й Чехо-Словаччині.

Воєнні події гальмували, а з квітня 1944 зовсім припинили діяльність Львівського відділу «Українського видавництва». Краківський відділ працював до осени 1944, потім його редакція В. перенеслася до Відня, де побачило світ кілька книжок і де виходили «Краківські вісті».

В «Українському видавництві» працювало осіб із 100, в тому числі понад 20 у редакції (значно більше було непостійних співробітників — переважно вчених і діячів культури). Крім опублікованих творів, видавництво замовляло і порядком допомоги платило гонорари за твори, що їх не можна було тоді публікувати, зокрема вченим з Центральних і Східних Земель. На культурні цілі йшов також весь прибуток видавництва.

Кількість книжкової та іншої неперіодичної продукції «Українського видавництва» видно з таблиць (у дужках самих книжок):

1940 135 (106) 809,5 (435,5) 7000 (6500)
1941 119 (107) 1371,0 (1107,8) 7 187 (5038)
1942 80 (66) 838,9 (484,9) 4883 (4485)
1943 132 (94) 1992,6 (723,5) 7400 (6398)
1944 52 (40) 400,9 (279,4) 2730 (2 465)
1945 26 (21) 370,2 (246,5) 1700 (1 240)
Разом 544 (434) 5783,1 (3277,6) 30900 (26126)
Статистика періодичних друків:
Роки Чисел Примірників у млн.
1940 197 1,3
1941 373 3,6
1942 379 4,5
1943 441 6,2
1944 379 7,5
1945 70 1,6
Разом 1839 24,7

За весь час появилося 1 416 чч. щоденника «Краківські вісті» (18,0 млн примірників), 204 чч. тижневика «Краківські вісті» (3,4 млн), «Холмської Землі» — 81 (0,8 млн), «Малих друзів» — 50 (1,0 млн), «Дороги» — 38 (0,3 млн), «Ілюстрованих Вістей» — 20 (0,1 млн), «Наших Днів» — 25 (1,3 млн).

Див. також[ред.ред. код]


Джерела[ред.ред. код]