Умов Микола Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Умов Микола Олексійович
Народився23 січня (4 лютого) 1846
Ульяновськ, Російська імперія[1]
Помер2 (15) січня 1915 (68 років)
Москва, Російська імперія[2]
·пептична виразка[1]
ПохованняВаганьковське кладовище
Країна Російська імперія
Діяльністьматематик, фізик, філософ, викладач університету
Галузьфізика[3], філософія, математична фізика[3] і перетворення енергіїd[3]
Alma materПерша московська гімназіяd (1863)[1] і фізико-математичний факультет Московського університетуd
ВчителіДавидов Август Юлійовичd[1], Бредіхін Федір Олександрович[1] і Слудський Федір Олексійовичd[1]
Відомі учніAlexander Zingerd
Знання мовросійська[3]
ЗакладНоворосійський університет[1], МДУ[1][4], ОНУ ім. І. І. Мечникова і Імператорський Московський університетd
ЧленствоМосковське товариство дослідників природиd[4]
Magnum opusвектор Пойнтінга

Умов Микола Олексійович (23.І (4.II) 1846, Симбірськ, тепер Ульяновськ — 15 (28).І 1915, Москва) — російський фізик.

Життєпис

[ред. | ред. код]

1867 закінчив математичний відділ фізико-математичного факультету Московського університету. Слухав лекції О. Столєтова. 1872 р. захистив магістерську дисертацію і ще в 1871 був запрошений викладати у Новоросійському університеті як доцент кафедри фізики (професор з 1875). У 1874 році захистив у Московському університеті докторську дисертацію «Рівняння руху енергії в тілах».

З 1893 після двадцяти двох років роботи в Одесі М. О. Умов почав працювати в Московському університеті, де з 1896 очолював кафедру фізики. Викладав фізику студентам-медикам і теоретичну фізику студентам-математикам. Після смерті професора Столєтова читав курси з експериментальної фізики.

Спільно з Лебедєвим брав участь в складанні проекту і організації Фізичного інституту при університеті. На знак протесту проти реакційних заходів міністра освіти Л. О. Кассо 1911 залишив університет.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Наукові праці — з різних теоретичних питань фізики, зокрема з теорії коливальних процесів у пружних середовищах, висновки якої поширив на термомеханічні явища в цих середовищах.

1874 запровадив поняття про густину потоку енергії. Уявлення про енергію Дж. Пойнтінг застосовував для електромагнітного поля (див. Умова — Пойнтінга вектор). 1875 року розв'язав задачу про розподіл струмів на поверхні провідника.

1902-1904 — виконав дослідження з теорії земного магнетизму. Експериментально досліджував дифузію речовин у водних розчинах, відкрив ефект хроматичної деполяризації променів світла, що падають на матову поверхню тощо.

Примітки

[ред. | ред. код]